Ніколи не бреши

Зимовий герметичний психологічний трилер, який ну дуже атмосферно прочитати під якийсь снігопад.
Після прочитання двох частин Служниці, я була впевнена, що Фріда мене вже нічим не здивує і починала цю книгу з доволі скептичним настроєм. АЛЕ! В якийсь момент я просто заволала на всю квартиру: «Да, ладно, не може бути!»
Я намагалась вирахувати. Хто ж головний злодій і навіть мала певну стратегію, але так відволіклась на одну теорію, що геть не помітила всієї картини.
Книга доволі невелика і читається за вечір-два, але відірватись просто неможливо. Нас з перших же сторінок кидають у таємничий будинок посеред нічого і ми намагаємось зрозуміти, разом з головною героїнею, що ж тут відбувається.

Це несподіваний психологічний трилер, який додає холодного морозного напруження до різдвяного настрою. Атмосфера підозр і темних секретів чудово контрастує з теплом святкового сезону, створюючи унікальний ефект.
Ідеальна книга для зимових вечорів, коли за вікном заметіль, а ви шукаєте щось захопливе, щоб провести час. Ця історія нагадує, що навіть у святкові дні не варто довіряти кожному, і що правда завжди знайде свій шлях.

Фріда Мак-Фаден — справжня майстриня психологічного трилеру. І «Ніколи не бреши» — це ще одне її влучне потрапляння у десятку. Це не просто гра в “хто винен?” — це повільне, ледь чутне наростання загрози, яке огортає тебе, мов туман, поки не усвідомиш: ти не довіряєш жодному героєві. Навіть собі.

Сюжет зав'язується просто, майже невинно: Тріш і її наречений Ітан їдуть оглянути будинок у сільській місцевості. Велика стара вілла, відрізана сніговою бурею від цивілізації. Але це не просто покинута будівля. Це колишній дім Андріани Гейл — відомої фахівчині психіатрії, яка зникла за загадкових обставин. У сніжній пастці Тріш знаходить кімнату з магнітофоном та записами терапевтичних сеансів самої Андріани. І з цього моменту нитка тріщин починає розходитися стіною…

І тут починається найцікавіше.

Роман має надзвичайно динамічну побудову: лінія Тріш у теперішньому, паралельно — уривки з минулого. І чим далі, тим важче відрізнити, хто кому бреше, хто зникає з гри — і хто, можливо, вже ніколи не залишав цю гру. МакФаден бездоганно керує напругою: кожен розділ закінчується так, що ти просто мусиш перегорнути далі. А фінал — той самий “твіст”, заради якого люди читають трилери. Несподівано. Холодно. Ідеально.

Герої не викликають миттєвої симпатії — і це прекрасно. Вони неоднозначні, з секретами, шрамами, маленькими зрадами і великими страхами. Тріш — сильна, але вразлива. Ітан — турботливий, але щось у ньому не те. І коли минуле починає повертатися у найгіршому сенсі цього слова, читач уже не шукає винного — він боїться дізнатися, наскільки темною може бути правда.

Окремо варто відзначити атмосферу. Це не просто “будинок у снігу”. Це замкнене, клаустрофобне середовище, що перетворюється на психічний лабіринт. Відлуння голосів із записів, моторошні деталі, замкнені двері, емоційна ізоляція — усе це створює ефект повного занурення в тривожний простір.

Чому варто прочитати:

якщо любиш несподівані повороти, які справді вражають;

якщо подобаються історії з «ненадійним оповідачем»;

якщо хочеш розгадати таємницю до того, як авторка переверне все з ніг на голову.

«Ніколи не бреши» — це трилер, який читається на одному подиху. Це — ідеальний сніговий кошмар, у якому хочеться загубитись.