Не щастить мені з книжками-лауреатками Пулітцерівської премії. Не знаю, який був задум в авторки, але їй вдалось зробити книгу настільки беземоційною, наскільки це взагалі можливо.

В центрі сюжету в нас Мейв і Денні Конрої, брат з сестрою, які живуть в цьому самому Голландському домі. Голландський не тому що в Нідерландах, а тому що попередні власники були звідти родом. Вся книга - це по суті родинна сага їхньої сім'ї, а оповідь ведеться від імені Денні.

Так от, що б не відбувалось в житті цих дітей, авторка "майстерно" дуже сухо це описувала. Що б там не було, жодна подія в мене не викликала ніяких емоцій - ні хороших, ні поганих. Навіть смерть одного з персонажів наприкінці описана ну просто ніяк, відповідно, реагувати залишається так само - ніяк.

А ще тут багато чого є про прощення, що мене теж бісить. Яку б фігню не робили герої, всі один одного пробачають. Дуже мені нагадало "Дар" Едіт Егер за посилом, а та книга мені теж не сподобалася.

Водночас, якщо комусь хочеться відволіктися на спокійну і беземоційну книгу, аби відпочити від стресових буднів - тоді це ваш вибір. Тим паче що книжка читається легко, а оформлення ну просто 😍

Перш за все варто сказати, що я не знайома зі всесвітом LoL, тож щодо цієї книги в мене не було жодних очікувань, але мені сподобалось)

Життя молодої королеви Камавору Ізольди перебуває під загрозою - в її тілі тече невідома нікому досі отрута і жоден мудрець чи цілитель не здатний їй допомогти. Її коханий, новообраний король Вієго, готовий на все, аби тільки врятувати любов усього свого життя.

📜Дослідивши давні фоліанти, він знаходить інформацію, що допомогти їй можна, якщо відвідати Благословенні острови. Єдиний нюанс у тому, що острови ці ніколи ніхто не бачив, а єдиний доказ їх існування - ті самі давні фоліанти, які не є точними.

🌊Експедиція на чолі з воїтелькою Війська Калістою відправляється на пошуки цих острів, відчуваючи обов'язок перед королем та його дружиною.

Що з цього вийде? Та чи встигне вона віднайти острови перш ніж королева помре?

Загалом книга буде доволі цікава як для фанатів гри, так і для тих, хто не знайомий з цим всесвітом. Єдине що напевно останнім буде трішки важче розуміти всі нюанси. Наприклад, в цій книзі автор так і не розкрив нам, що ж то була за темна магія, через яку королева почала гинути, так само не було зрозуміло, хто саме винний в замаху на її життя.

Господи, як же я плакала над цією книжкою😭 Вона настільки ж прекрасна, наскільки й болюча. І чомусь саме ця, здавалось би, дитяча книжка зовсім вже й не така дитяча. А тема, піднята в ній, змусила мене дуже сильно замислитися над цінністю пам'яті.

🐾 Фердинанд Кріт хворий на Непам'ять. Через це він постійно губиться, втрачає речі, забуває, що хотів сказати. Але найголовніше - він має відшукати свою кохану Мод, чого зробити не може саме через Непам'ять.

🗨️ "Непам'ять — то набагато серйозніша форма амнезії, страшніша за просту старечу розгубленість. Вона більше скидається на потяг, що мчить вас у минуле, проте без зворотнього квитка й надії повернутися; мандрівку залізницею, станції на якій зникають після того, як ви їх проминаєте."

Разом з Арчибальдом Лисом, лісовим книгарем, Фердинанд Кріт рушає у мандрівку, аби знайти свою кохану і повернути власні мемуари, які можуть допомогти Фердинандові згадати, хто він та яким було його життя. Мемуари ці напередодні хтось купив у книгарні Лиса, однак той не пам'ятає, ким саме був цей незнайомець.

Спочатку я вважала, що це звичайна така собі дитяча казка. Однак я ще ніколи так не помилялась. Тут так багато болю втрати та пекла забуття. Таке щастя - мати можливість пам'ятати, ким ти є, що з твоїми рідними. Таке щастя - бути з ними поруч.

🗨️"Я завершую цю книжку з думкою про всіх тих, хто вже сів або щодня сідає на потяг, що мчить у країну Непам'яті, а також про тих, хто мусить із важким серцем лишатися на пероні". Це частинка післямови, яка розбила мене на друзки остаточно 💔

Ця "мандрівка" була прекрасною, але й неймовірно болючою. Однак я вдячна за цей досвід.

Другий том прекрасної серії книг про Арчибальда Лиса та його друзів. Тут ми зустрічаємо вже знайомих читачу Фердинанда та Руссо Кротів, однак історія наповнюється цілою купою нових персонажів, які об'єдналися заради єдиної мети - повернути Арчибальду Лису його книгарню.

Скажу чесно, після ридань над першою частиною я була впевнена, що проллю над другим томом не менше сліз. Однак цього не сталося. Натомість автор так закрутив кульмінацію сюжету і його розв'язку, що в моїй голові роїлися лише питання: "Навіщо? Якого милого було так розв'язувати цю історію?"

Я просто не очікувала, що кінцівка буде аж такою. До того ж, мені здалось, автор вже дуже поспішав, аби завершити цю історію, тому події наприкінці вже розвивалися дуже стрімко та логіка трішки втрачалась.

Але навіть не зважаючи на все це, світ Чарівнокору та його жителів прекрасний, хоч автор геть не соромиться все сильніше знущатися над долями тварин 😅

На що здатна людина на межі виживання? Де та межа, яку не слід перетинати, аби зберегти в собі останні краплі людяности?

Це автобіографічна історія Осипа Турянського про виживання сімох військовополонених в горах Албанії в роки Першої світової війни. Вони походять з різних куточків Європи, мають різні цінності і кожен з них оплакує своє, однак всіх їх об'єднує нерозуміння, за що вони мають воювати і бажання вижити.

Відірвавшись від охоронців, чоловіки опиняються сам на сам з дикою зимовою природою албанських гір і їх головна задача - не замерзнути. І ось тут доля починає випробовувати їх на людяність. Адже для того, щоб розпалити вогонь, хтось з них має померти, аби інші змогли підпалити його одяг.

🗨️ "Тіні моїх товаришів являються мені у сні й наяву…Моя душа відривається від життя, як осінній пожовклий листок від дерева, й лине далеко-далеко до моїх товаришів…"