Це друга книга із серії про науковця Тео Крея, перша книга має назву "Хованки з хижаком". І вони обидві - 10 з 10.
Звісно, я очікувала чого завгодно від цих книг, знаючи, що автор - ілюзіоніст, але таких головоломок я точно не очікувала 🔥

Ці книжки є першими двома книгами з циклу книжок про Тео Крея - біолога і науковця, який самотужки розслідує такі вбивства, які для поліції і ФБР геть не очевидні і з якими вони не хочуть працювати.

Взагалі, читання обох книг мені нагадувало сходження лавини в горах - спочатку повільно, потрошку, а потім як понеслося 😅😅

Оскільки ми маємо справу з науковцем-біологом, книги насичені дійсно такими біологічними термінами і всякими штуками, через які іноді доводилося продиратися.

🐻 Наприклад, в першій книзі наш герой сторінок з 5 намагається розібратися між різними підвидами ведмедя, які мають свої довгі науково-математичні коди, підвиди і різні назви - "Барс" і "Патрач". Я в якийсь момент підзависала, бо не могла зрозуміти, навіщо аж так прискіпливо чіплятися до всіх цих наукових штук. Чи наприклад назви бактерій з другої книги.

Тут ще важливо розуміти специфіку - в обидвох книгах маємо справу з особливо жорстокими серійними убивцями, які діють настільки добре, що поліція не помічає цього. Це помічає лише наш Тео Крей, раз у раз ризикуючи життям, аби нарешті "достукатися" в поліцейські двері і показати: "Альо, у вас тут серійні вбивці на свободі, робіть вже щось". Такий собі невизнаний герой.

Я оцінила обидві книги на 5 з 5, адже під кінець кожної починається таке, що ти просто не можеш відірватися і заспокоїти себе - настільки не можеш дочекатися кінцівки. Дійсно, ніби тебе ця снігова лавина нарешті накриває з головою.

Єдиний маленький мінус, який, втім, на вплинув на загальну оцінку - автор не розкриває в книгах, чому антагоністи роблять те, що роблять. От просто, такі собі звихнуті тварини, які раптом почали вбивати.

! Увага, у відгуку спойлери.

Уявіть, що ви задовбалися від власної дитини.
Ви виховуєте її самотужки, адже ваш чоловік втік до молоденької коханки, ночами не спите, бо дитина весь час плаче, не маєте часу на себе, та ще й з роботою проблеми, бо ви жінка і вам потрібно і дитину глядіти і гроші на життя заробляти. Уявіть, що ви поїхали на півгодини з дому, просто випити кави, залишили дитину одну вдома, затрималися - а вашу дитину вже забирають соціальні служби і поліція.

А нашій головній героїні і уявляти не треба, адже все це сталося саме з нею. Фріда втрапила в цю ситуацію ненавмисно і дитину в неї відібрали - суддя вирішив, що вона погана мати. Щоб стати хорошою, суддя відправляє її в Школу ідеальних матерів - заклад, в якому Фріда та інші схожі на неї матері за рік мають навчитися бути ідеальними.

🙃 На думку держави, їм у цьому допоможуть ніхто інші, як роботи, максимально схожі на дітей, яких матері мають полюбити як своїх власних і весь час присвячувати виключно дітям. Один промах у школі - і тебе виключають, назавжди позбавляючи можливості повернути собі опіку над дитиною.

Це настільки максимально несправедлива книга, що від неї буде боляче навіть тим, у кого немає власних дітей. Мені було дуже боляче спостерігати за всіма несправедливостями системи, і не зважаючи на явно неправильний вчинок головної героїні, дуже хотілось приїхати і обійняти її - настільки все було несправедливо, аж кричати хотілось.

Однозначний мастрід.

Відключення електроенергії - чудовий спосіб провести вечір за книжкою. Тим паче, цю я "проковтнула" менш ніж за 3 години 🕒

Отже, це цікавий та захоплюючий доробок ведучої американського тру крайм подкасту Crime Junkie Ешлі Флаверс.

Уявіть, що надворі 1994 рік. В маленькому американському містечку, де (буквально) усі хороші люди, зі свого власного будинку зникає маленька Дженьєрі. А через деякий час її знаходять мертвою в канаві. Тож виникає питання - чи дійсно тут живуть хороші люди чи це лише так здається?

Підозрюваного так і не знаходять. А 25 років по тому стається нове убивство. Якраз у цей час в містечку з'являється Марґо, журналістка-розлідувачка, яка в дитинстві була подругою Дженьєрі. Марґо вирішує розібратися в цій ситуації і нарешті розкрити справу. Але чи вдасться це їй?

Загалом книжка дуже легко читається, якихось жахливих і кривавих подробиць вона не містить, тож любителям хорошого і не дуже кривавого детективу припаде до душі. І хоча у книги такий вайб, ніби ти просто дивишся чергову серію якогось там Закону і Порядку, чи CSI: Місце злочину тощо, вона не стає від того гіршою.

Завдяки цій книжці я дуже класно провела вечір, тож вона заслужила на тверду п'ятірку 😅

В центрі сюжету в нас - молоде подружжя Еліс і Нейт, які переїздять з шумного міста до заміського будинку. Еліс нещодавно пережила травматичне звільнення з посади PR-ниці, тож вирішила стати домогосподаркою і написати книгу. Але Еліс дуже опирається переїзду, і, здається, будинок відчуває її опір - холодильник торохкотить, кран ламається, весь час крижаний холод.

📖 Але все змінюється, коли вона знаходить в підвалі будинку Книгу кулінарних рецептів, яка раніше належала попередній власниці будинку. Що може піти не так і які секрети ховає в собі проста Книга кулінарних рецептів?

Мені не дуже сподобалась ця книга, бо поки я читала, то не могла позбавитись думки, що я десь вже це бачила. І дійсно - за вайбом книга дуже нагадує серіал "Чому жінки вбивають" і "Уроки хімії" Бонні Гармус.

Плюс сама Еліс мені видалась трохи занадто егоїстичною. Авторка хотіла показати її як сильну і незалежну жінку, яка завжди обирає себе, але в результаті це вийшло доволі недолуго і істерично.

Проте сама книга читається доволі легко, тож як чтиво на один раз можна брати.

Одна з найсильніших і найулюбленіших моїх книг і однозначний топ-10 прочитаного за 2023 рік. Неймовірно сильно обожнюю твори пана Ілларіона, але ця книга - найкраща.

Я бачила багато захопливих відгуків про цю книжку. І через це мала завищені очікування, які, на жаль, не справдилися.

Едіт Еґер - це жінка, яка побувала в пеклі, однак змогла вибратися звідти. Вона пережила надлюдські тортури в Аушвіці, була "живим" щитом на даху вагонів, якими німці перевозили бомби під час 2 світової війни, щоб британці не бомбили ці вагони. Вона бачила канібалізм в таборах смерті через надлюдський голод, а сумнозвісний Доктор "Смерті" Йозеф Менгеле примушував її танцювати балет для нього після того, як спалив її матір живцем.

Попри все, вона вижила. Але замість того, щоб зненавидіти, вона зробила той самий вибір, який наскрізною ниткою прошитий через всю книгу - прийняти і рухатися далі. Вона стверджує, що б ви не пережили і в яких би обставинах не опинилися, саме ви приймаєте рішення, як до цього ставитися і як далі з цим жити. В цілому, така філософія має місце бути. Але не коли це стосується війни.

Просто уявіть, якби вам зараз сказали "зрозуміти і вибачити" путіна і русню за все те, що вони зробили з нами. Адже потрібно просто, щоб вони зрозуміли, що немає жодних причин нас убивати. Якби виправдовували все скоєне тим, що "ми ж не обираємо, де народитися". Мені здається, ми цим ситі по горло.

Я оцінила цю книгу на 5 з 10 лише за те, що авторці стало сили поділитися пережитим так детально. І за описи історій її пацієнтів, для яких вона практикувала психотерапію в подальшому. Багато її цитат дійсно відгукнулися мені, але ось цей вибір, до якого вона весь час поверталась, апелюючи тим, що це - нібито шлях для зцілення - вибачте, ні. Не коли це стосується ціленаправлених масових знищень такої кількості населення.

В один момент вона пише так: "Що ми тепер? Наші кістки непристойні на вигляд, наші очі - печери, безглузді, темні, порожні. Запалі обличчя. Синьо-чорні нігті. Ми - травма, що крокує. Ми - уповільнений парад упирів". І тут же говорить, що переживши таке, варто відпустити й вибачити, бо це - шлях до зцілення. Ну камооон.

Мені здається, що українці теж - травма, що крокує. Сподіваюся, нам стане духу зробити вибір і не прощати.

Я не дуже люблю фентезі. Мене зазвичай не цікавлять всі ці книжки з драконами, якимись магічними силами, єдинорогами тощо (Всесвіт Гаррі Поттера - це виняток). Однак Ребецці Кван вдалося мене здивувати. І, як не дивно, саме це фентезі зараз претендує на топ 1 прочитаного за 2024 рік 😅

Авторка створила світ настільки детальний і продуманий, що неможливо було не уявляти, ніби ти сама - студентка Вавилону. І мені так багато відгукнулося в цій книзі, що навіть той фентезійний елемент геть зовсім мені не заважав. І я все не могла зрозуміти, на що ж схожа ця книга - відчувався вайб Гаррі Поттера, Фантастичних звірів та Бріджертонів одночасно 😅

Дискримінація, сегрегація, книжки і ще раз книжки, втрати, повстання і студентський супротив, самопожертви, насильство і справжня дружба - на 580 сторінках цієї книжки було все. Поки я її читала, у мене дійсно було враження, ніби я прожила ціле життя разом з персонажами книги. І, враховуючи кінцівку, я дуже хочу продовження і якогось можливо серіалу за цією книгою 😅

Деякі цитати з книжки дуже відгукнулись мені:

✨ "Виразний аромат від свіжонадрукованих книжок приголомшував. Якби так пах тютюн, подумав Робін, він би курив його щодня."

✨ "Подорожі здаються цікавими, доки не збагнеш, що насправді хочеш лишатися вдома з горнятком чаю і стосом книжок біля вогнища".

✨ "Англійська не просто запозичувала слова з інших мов. Вона повна по вінця іноземними впливами, як те творіння Франкенштайна. І Робіну здавалося неймовірним, як ця країна, громадяни якої так пишаються собою, вважаючи себе кращими за решту світу, не може й чаю випити без запозичених товарів."

Це дуже ґрунтовна книга і тут дуже багато рівнів. Тепер я неймовірно хочу прочитати й інші книги авторки.