Ця книга дратуюча і передбачувана від самого початку. Насправді досить важно було писати відгук, бо книга поділена на дві частини і до першої частини мої думки одні, до другої - моє відношення протилежне. Я намагатимусь якось зліпити все це в єдиний відгук.

По факту - головна героїня дуже наївна, тому і потрапила в таку халепу. Я розумію її ситуацію. Я оцінюю її, сидячі на дивані. Проте вона в халепі? Так, тому я аналізую її фінальну так скажімо "ситуацію".

Перше, що мене збентежило від самого початку - це поведінка Ніни: як вона говорила, пропонувала величезну заробітну плату та показала всі "прелєсті" будинку, особливо кімнату на мансарді. Я не розумію, як головна героїня відразу не запідозрила щось та не втекла. 🫣

Друге, ця ситуація, де Міллі, яка реально мала шанси отримати роботу у невеличкому кафе/забігаловці, по типу "Макдональдс", не отримує її (я впевнена, що Ніна подзвонила туди і все вирішила), але така шановна та багата леді (Ніна) повідомляє позитивні новини щодо її вакансії служниці. Це б мене напрягло ВЗА-ГА-ЛІ. 🙃 Дівчину з тюрми наймає багата родина з дитиною, ну так так - #Омерика.


Коли Міллі переступає поріг цього будинку як служниця - пекло починає палати на повну. Кожен новий розділ мені було все важче і важче читати, бо поступово розкривалися всі "позитивні" сторони родини. 1) Ніна - "ненормальна" або спеціально веде себе так. 2) Її донька Сессилія маленька копія "Ніни", розбалуване чортиня.

Залишалось лише одне невирішене питання: хто такий Ендрю і чому він терпить все це л*йно? Я гадала, що швидко отримаю відповідь на це питання, але кількість питань лише росла у геометричній прогресії.

- Чому не можна записувати все на диктофон і потім дати цій Ніні послухати її власні слова?

- Чого у сучасному світі не можна дізнатися відгуки від попередніх співробітників?

- Чого не можна дізнатися більше про родину, про скандали, а не лише скільки в них грошей на рахунку? (частково на це дається відповідь але в кінці ж був поліцейський, який все знав 🙂)

- Чого просто не можна подумати головою, що за таку заробітну плату повинні бути ЯКІСЬ МІНУСИ в роботі, наприклад, розміром з Еверест?


- Чи насправді Ніна хвора або її чоловік довів до цього ліками?

- Якщо вона реально хвора, особливо, шизофренією, яка може успадковуватися дитиною, як можна заводити з нею дітей?

- Як взагалі можна одружуватися на такій жінці?

- Ендрю ненормальний чи ні?

- Господи, а в цій маленькій кімнати випадково не Ніну тримали?

Сюжет закрутився, я неначе слідкувала за героями психлікарні.

Поступово я знаходила відповіді на питання та сюжетні сюрпризи, як ось, наприклад, чому Міллі сиділа в тюрьмі. Правда про злочин, який вона скоїла, було сказано пізніше у потрібний момент.

Ну звичайно тут вписали закоханість, ця лінія була зайвою, як на мою думку, але очікуваною. Це була фатальна помилка Міллі - і далі наступає друга частина книги, на яку я чекала найбільше. Вона пронеслась так швидко як тайфун - було круто. Мені шкода, що такі жінки як Ніна, Міллі та Кетрін потрапили у таку ситуацію. Тому будьте охайні дівчатка, бо тиха вода греблю рве.

По оцінках - перша частина 0/10, а друга - 8/10. Середній бал 4 із 10.

P.S. Сюжет від самого початку нагадує мені "Веріті" + "Приховані малюнки". Книга не для всіх.

Я чекала на цю книжку з нетерпінням, і вона мене не підвела. Гейзелвуд, як завжди, вражає своїми живими персонажами та використанням спеціалізованої термінології, яку можуть зрозуміти лише фахівці. Водночас вона вдало поєднує важливі уроки як про особисті стосунки, так і про робочі взаємини.

Цей роман став, мабуть, найгарячішим і найпристрастнішим з усіх її творів, які я читала. Спокусливі сцени були неймовірно насиченими та дійсно захоплювали мене. Це було справжнє задоволення 😊. Хоча я думала, що вже складно мене здивувати, враховуючи обмеження жанру романтичних комедій.

Мені ця книга сподобалася більше, ніж «Іспанський любовний обман». Можливо, це сталося завдяки більш вдалому перекладу, який, на мою думку, зробив її більш приємною для читання. Персонажі викликають симпатію, їхні емоції відчуваються щирими, а події розгортаються захопливо, хоча сама тема не є новою.

Загалом, я залишилася задоволеною всією книгою, включаючи її фінал. Але є невеличке «але». Я розумію, що автор має коріння з Іспанії, але ця мова поширена не лише у цій країні. Можливо, варто було б перенести дію до іншої країни? Наприклад, у Мексиці, Аргентині чи навіть в Техасі, де іспаномовна культура також процвітає і сюжет міг би отримати нові барви. Бо іноді мені здається, що Іспанія з'являється у кожній другій романтичній комедії.