Не озирайся і мовчи

Так само сильно, як мені сподобалась «Де немає Бога», мене розчарувала «Не озирайся і мовчи».

Та деталізація, що в першій допомагала зануритися в події, в другій - не тільки не допомагала, а навпаки - відволікала і місцями навіть дратувала. Я зараз не про пояснення теорій про чорні діри, а про назви велосипедів, алкогольних напоїв - виглядає, як невдалий продакт-плейсмент.

Відчуття щодо книги залишилися змішаними. Задум із ліфтом, що веде у інший вимір, видається дуже обіцяючим, але йому не вистачило якоїсь… продуманості, завершеності. А от супутньої проблематики дуже багато: батьки і діти, домашнє насилля, самоідентифікація підлітків, булінг, навіть «групи смерті» (хай їм грець!). Too much!

Автор у епілозі написав, що починав книгу, як оповідання. Це в тексті відчувається: зав’язка, як скотчем, примотана до основної частини книги. Автор, ніби намагався дотриматися загальноприйнятих правил побудови сюжету та знайомства із персонажами, від цього виникає почуття, що читаєш не роман, а чернетка із письменницькими вправами. 
Окремі сцени й дійсно майстерно виписані. Чого варте саме зіткнення з борсуком, описи «потойбіччя» і зустрічей на 5му поверсі. Цим окремим частинам дійсно віриш, книзі в цілому - ну…

Після прочитання залишається занадто багато відкритих питань і дрібних нестиковок - думаю, просто «НОІМ» не вистачило часу. Часу відлежатися, вичитатися, і позбутися зайвого.

Чотирнадцятирічний Марк змушений піти до нової школи, бо сім'я переїхала у нову квартиру. Хлопець трохи повненький, начитаний і, на жаль, таких люблять цькувати без причини.І в нього нема друзів. Марк -самотній, але разом із дідусем цікавляться наукою та дуже багато знають.

Навколо нього починає коїтися щось дивне -раптова смерть школяра, самогубство однокласниці .Одного дня він знайомиться з сусідкою Сонею, яка розповідає про інший вимір та як туди потрапити. Скептик у Марку не вірить цьому, але ж як цікаво спробувати. З цього моменту реальність переплітається з містикою. Не знаю, чи сама вірю, що таке буває. Але все є буде добре, адже головне - не озиратися і мовчати, так?

Читала відгуки, що книжка моторошна, страшно заходити в ліфт. Мені ні. Мабуть, страшна наша реальність сьогодні жахливіша за будь-яку моторошну історію.

Мені сподобалась, особливо вплітання наукових фактів, про багато з яких я не знала. Автор також піднімає важливі соцальні теми - булінг та цькування в школі, жорстока поведінка підлітків, домашнє насильство та чому жінки і діти обирають мовчати ,а не вирватися зі зла. Кінцівка, правда, трохи здивувала. Завжди хочеться, щоб всі жили довго і щасливо.

Читається дуже легко, з інтересом. Переконалася, що Кідрук точно мій автор.

Сюжет. Марк 14-річний розумний хлопчина. Не дуже користується в школі популярністю як і всі розумники. Він знайомиться з дівчинкою Сонею, яка знає дорогу в інший світ. Марк, як любитель фізики, звісно вирішив розвідати, що це за світ і звідки він взявся.
📚
Оформлення. Обкладинка класна - автор знає толк у оформлені книг. Знайшла 1 помилку. Макс цікаво і легко пише про фізику, але місцями мені її було забагато (це щодо опису практичного доведення теореми Піфагора). І ще одна авторська стилістична особливість, яку я не дуже люблю (всі пам’ятають що це ІМХО?) - це часте використання в описах сторін світу: «на північному-сході виднілися..», «на заході розташовувалося..». Нє, ну мож я одна не можу так зорієнтуватися на «місцевості» в своїй голові...
📚
Враження. В загальному книга залишила по собі досить не рівне враження. От буваєш читаєш книгу, а вона як цунамі - читається на одному диханні, ти в неї пірнаєш з головою чи то вона тебе накриває. #НОІМ мав яскраві і напружені моменти, які перемежовувалися з досить тихими і спокійними. Коли дочитувала, то було враження, ніби весь сюжет підлаштовувався під ті «спалахи» і об’єднувало це все загальна ідея паралельного світу. Деякі герої залишилися мені не розкритими, так само як і деякі події. Наприклад, той самий дідусь Арсен. То він дуже мав теплі відносини з Марком, а після бійки як відрізало... А як щодо моменту, коли Марк показав фото того світу Арсенові, і воно здалося йому дивним і щось нагадало. Ну все, думаю, інтрига!!! Читаю, читаю... І всьо, про це ніц не сказано. А як щодо Соні? Після того як вони по суті «прикінчили» її батька, вони більше не бачаться і не спілкуються. Тобто по суті момент «вбивства» став просто фактом. Так, він негідник і заслуговував на покарання. Де реакція?? В книзі є конфлікт і не один, і це класно! Справді важливі теми сьогодення (!!!), на які часто закриваються очі: булінг, насилля в сім’ї, корупція в школі, ну і вічна «батьки та діти». За це 👍