Макс Кідрук

Неймовірно красиво оформлена збірка, яку, на жаль, абсолютно не вдалося сприйняти цілісною.

⬇️ П'ять творів. П'ять дуже різних творів від п'яти дуже різних митців та мисткинь. Єдине, що їх мало б об'єднувати (але щось пішло не так) — Луцьк. Прекрасний, затишний, войовничий, історичний, домашній, ностальгічний, сучасний, неповторний, знаний та незвіданий.

🚘 Так, відвідати місто знову захотілося, тут питань нема. Але...

💔 Есе Забужко, як завжди, дає відразу стільки, що перетравлювати цього слона треба по шматочку й поступово. Дуже інтимно і водночас світобудівничо. Оксана Стефанівна показує вам той Луцьк, який не покаже ніхто й ніколи.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

💔 Оповідка Лаюка максимально драйвова. Перші підліткові поцілунки, перші "серйозні" рішення кинути усе й дременути покоряти Київ (без грошей та з однією парою мешт), якась дуже світла та тепла історія дідового кохання.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

💔 Калитко обійшлася недбалим копіпастом окремих статей вікіпедії і спробою пов'язати Луцьк та Харків воєдино, але вийшло то недолуго та штучно.
⭐️⭐️

💔 Дереш вивернувся сподом назовні, розвісив пен'юари, використані презервативи та пахкі амбіції, притрусив то фотонами, невизначеністю Гейзенберга і заполірував зверху цей шмурдяк Світлим Шляхом до Бога. Такоє.
⭐️⭐️⭐️

💔 А Кідруку взагалі було з гори плювати на концепт збірки, на те, що у тексті мав бути Луцьк, роздуми, особисте і він просто впердолів там шматочок "Колонії" 🤡
⭐️

От і думай тепер, як її оцінити в цілому?

Окрема подяка ілюстраторці Валерії Печеник. Колажі просто неймовірні.

Якщо чесно, то перші сто сторінок мені здавалося, що я дивлюсь ток-шоу "Сімейні мелодрами". Може в сімнадцять я б по іншому сприймала проблеми і поведінку Рути, але в тридцять - я відчувала до дівчини тільки роздратування.

Та коли до сюжету додалась містично-наукова складова, звісно, стало набагато цікавіше. Скепсис і роздратування залишилися позаду) Адже в тій ситуації, в якій опинилась дівчина - діяла вона логічно і адекватно. Хоча навіть не знаю, яка поведінка тут правильна🤭

Мені сподобалось як обіграно поєднання містики і науки. Вцілому описано зрозуміло для сприймання людині, далекій від науки.

Розв'язка мене не здивувала. Чогось такого я і очікувала, але все одно засмутилась. В якийсь момент я повірила в happy end.

І все-таки хотілося б ще якийсь епілог-епілог) бо тут залишається тільки ввімкнути фантазію і додумати самій так як захочеться)

Ще одна цікава книжка Макса Кідрука. Містичний триллер. Моторошно .Особливо тому, що все відбувається з 5-річним хлопчиком.

Під час операції у Теодора зупинилося серце. Все в результаті добре, хлопчик виздоровів, але з часом уві сні він дико кричить, ходить, а вранці нічого не пам'ятає.

Все дуже детально, до дрібниць прописано, як завжди у автора. Іноді навіть занадто - назви магазинів, кафе, адреси. Але рівненцям, мабуть, цікаво.

Сюжет тримає в напруженні, коли події відбуваються наче в реальному часі. Сторінка за сторінкою - швидше дізнатися, що там далі. Америка, ФБР, таємні дослідження - додалися до України та Рівного. І впевнена думка, що американці допоможуть, вони ж все знають та вміють. І важкі рішення, які приймає Мирон. І ніколи не дізнається, що було б, якби вчинив інакше.

Не зовсім зрозуміла мені поведінка Єви - мами Теодора, жінки, що так легко здалася. І відмовилась. Хоча Мирон їй вибору не дав.

Несподівана кінцівка, хотілося іншої, звичайно. Динамічно і цікаво. Рекомендую.

Кайфова книга. Розлади сну, нічні кошмари, потойбічні сили, міцний клубок із таємниць та криза сімейних стосунків. Як тільки вдалося сплести все це в цілісну історію?

Та я просто в захваті! Невже я є свідком створення справжнього класного українського триллеру? А тема то яка "смачна". Сни - найзагадковіша сфера буття людини. Я сама в дитинстві страждала від нічних кошмарів і не лише в теорії знаю, що таке сонний параліч. Був час, я зачитувалась історіями на цю тему, але не українськими. Бо наші про це не писали. А тепер пишуть!

Не буду оригінальною, якщо порівняю Макса Кідрука зі Стівеном Кінгом! Куди там! Не всі книги Кінга я читала з таким голодним захватом як #зумс. І справа не лише в тому, що обидва пишуть жахастики, як здається декому. Кінг займає місце в моєму серці не просто через моторошні сюжети. А через те, що в кожному такому сюжеті проступає чітко людина, конкретна вибірка людських проблем, складні і цікаві аспекти їхніх стосунків.

Мало написати страшну книгу, щоб зачепити читача. За кожною страшилкою має стояти щось більш глибоке. І Кідруку це вдається! Український Кінг, це ж треба таке. А я то всі ці роки думала, що МК пише розважальні тревел-посміхульки. Каюсь, ганьба мені і сором! Вже друга його книга чіпляє за живе.

Однієї мити за межею життя опиняється маленький хлопчик . Всього 36 секунд - і його серце знову б'ється, але повернувся звідти він не сам. Щось вчепилось в нього і протягом наступних років життя торкатиметься його снів, щоразу все тісніше переплітаючись з реальним світом. А поруч з ним - родина, що потерпає від післямайданівської і кризи та браку розуміння. І розгортається історія... Моторошна, захоплива і не передбачувана.

Що цікаво, книга має два фінали. Перший ми розуміємо ще на початку. І протягом читання мене не ввідпускало відчуття, що станеться щось жахливе. Звичайно, я здогадувалась ЩО саме станеться, але уявити не могла, ЯК це станеться.

Коли я вчилась на 2 чи 1 курсі, Макс Кідрук приходив до нас до університету на зустріч. Тоді в групі всі читали його книгу "Навіжені в Мексиці" і він в мене асоціювався з автором, який пише ось такі легкі, кумедні смішні книги.

Запам'яталось, як він розповідав, що багато подорожує і я чомусь собі так вирішила, що це і є його жанр. І з тих пір творчість його я якось оминала. До позавчорашнього дня. Мене перемкнуло і все-таки я вирішила щось прочитати і не щось, а нашумівшу "Не озирайся та мовчи."

Сказати, що я здивована - це нічого не сказати. Тут і містика, і соціальна проблематика, і триллер... Стільки всього! І так гармонійно, так реально... Головні герої - школярі, - насправді живі, мов десь поруч ходять до школи. Їхні проблеми, мовлення, спілкування вк, сленг - це все таке близьке і знайоме!

А ще в книзі є наука! (Згадування Карла Сагана викликало в мене просто неймовірний захват:) Це не нудна наука зі шкільних уроків фізики, а популярна - доступна та зрозуміла навіть такому затятому гуманітарію як я.

Головний герой Марк - нетиповий школяр, допитливий, трішки занудний і дуже начитаний. Через його стосунки з іншими розкривається маса проблем: прийняття неінакшості, стосунки з батьками, дружба. Його життя - такий собі узагальнений образ підлітка, котрий шукає себе в цьому світі. Інста обмежує к-сть знаків, а то б я писала і писала про цю книгу. А фінал... Фінал просто розбив мені серце😢

Проблеми в книзі порушено справді складні. Для тих хто читав і в темі до роздумів маю два питання:
➕Що змушує людину (в даному випадку Ірму) жити в одному домі з тираном і терпіти насилля? Це страх, любов, психологія жертви? Жінка страждає, більше того, страждає дитина і ніхто нічого не робить! Чому так?

➕Друге - про безсилля школи та соціального захисту. Невже може таке бути, що побиття дитини в школі не матиме жодних наслідків? Дуже сумніваюся, що при реальному допиті поліцією учні б мовчали і не сказали б правди! Це ж діти! Вони гонорливі лише один перед одним та чужими, але коли справа стосується серйозних речей, як от правосуддя в них бігенько розв'язується язик.

Я б поставила цій книзі 100/10
Це було цікавезно, мені не завадила кількість героїв та сюжетних ліній, навпаки - такий хід класно описує події очима різних людей і тим дає читачу краще/об‘ємніше уявлення про те, що ж там відбувається.

До 700 сторінки то там, то сям попадаються натяки на те, що гряде далі. І ось десь після 700 починається вся жесть, будьте готові. Згадала Мартіна з його Кривавим Весіллям (сюжетно нічого схожого, але приблизно такий самий жах я відчувала від деяких сцен).
Ну і під самий кінець випливає купа зачіпок на наступну книгу, що змушує мене страждати від думки, що чекати її ще мінімум 2 роки.

Але воно того варте, чесно. Читайте, не пожалкуєте.

"Це не про Бога - це про повагу до того, ким ми є".

🛫 Коли я беру книгу Макса Кідрука, то вже знаю, що вона мені вийме душу, розіб'є серце і залишить не надто приємний післясмак. Гепі-енду не буде!
А тепер додамо сюди ще "хорошого" росіянина ) Автор написав книгу до повномасштабного вторгнення, і не міг передбачити те, що маємо зараз.

Якщо ви ще досі читаєте, то скажу, що не зважаючи на все вищесказане, книга мене дуже захопила, особливо її друга частина.Напруга не спадала, допоки я не перегорнула останньої сторінки.

🛬 Авіатроща тут стає тлом, на якому розкриваються наші головні герої.Вони вижили і опинилися серед снігів на недосяжній для рятувальників висоті.Відчай, безвихідь та спогади, які пропливають перед очима.
Що візьме вгору: людяність чи бажання вижити за всяку ціну?Де та межа, перетнувши яку ти вже не можеш називати себе людиною?
Герої гарно прописані,ти опиняєшся в їхніх спогадах, співчуваєш їм і ненавидиш їх.

Я прикипіла серцем до українки Анни. Жінка, якою керує страх. Вона має за будь-яку ціну встигнути, щоб опинитись в потрібний час на іншому кінці світу. Я передбачила, що лише материнські почуття можуть штовхати героїню на таке неймовірне шаленство.

✈️ Дуже багато питань підіймає автор: педофілія, рашистська агресія, наркотики, незаконна трансплантація органів, расизм, взаємовідносини батьки-діти, безчесність у політиці. Та найцікавіше спостерігати, як Кідрук ставить головних героїв перед важким моральним вибором.

💺Багато моментів у творі написано на основі реальних подій. Особливо мій мозок розірвала трагедія на піку Перемоги🤯
Як зазначає сам автор - ця книга не про виживання. Вона про наслідки людських вчинків.

У творі присутня ненормативна лексика, жорстокість до тварин,є багато гидких моментів.

Якщо все ж наважитесь, то будьте готові, що ця книга ще довго вас не відпустить. А коли ви будете себе жаліти, то ненароком обов'язково пригадаєте героїв цієї захопливої і водночас жахливої історії😌

Книга мене не вразила. Більше того: я ледве дочитала.
⠀
Визнаю: написана вона майстерно. Письменник залучив купу знань, теорії, видно, що він виклався на всі 100%. Але мене не полишало відчуття, що це намагання так багато сказати призводить до якоїсь переповненості, мозаїки, де шматочки ніби й прекрасні в своїй окремості, але малюнок, який вони створюють, трохи кострубатий.
⠀
В моїй уяві ніяк не складалась єдина цілісна картинка.
⠀
⏹️ Так багато описів фізіології - у кого як дубіють руки, як там циркулює кров і що стається з організмом на висоті, - і так мало емоцій, внутрішніх станів, переживань.
⠀
Настільки мало, що я не прив'язалась до жодного персонажа, як це було в попередніх книгах. Настільки мало, що мені було байдуже, що там з ними далі станеться.
⠀
Я просто хотіла дочитати.
⠀
⏹️Так багато всього: ремонт літака, конфлікти, священники, політика, футбол (зціпивши зуби, прочитала кожну сторінку, намагаючись осягнути роль і сенс отого всього, але так і не змогла).
⠀
І так мало того, за що можна зачепитися.
⠀
Розумію, що це такий жанр, але на мій погляд, у минулих книгах наука і різні технічні штуки були інтегровані в художню реальність більш вдало.
⠀
⏹️Були епізоди, які читала залпом - падіння літака, наприклад, змусило серце битись трішки швидше.
⠀
Але решта... Історія зі щеням, яка мала б розчулити, викликала в мене лише подив: серйозно? Це справді працює? Інших методів у великій політиці вже немає?🙄
⠀
Перестрибування з одного персонажа на іншого, флешбеки, особисті драми — всі це ніби проходило повз мене.
⠀
Прикро писати цей відгук, бо я була в шаленому захваті від ЗУМС та НОІМ. ДНБ написана серйозно – сотні деталей, описи, факти, цифри... Виконано величезний обсяг роботи, такий підхід вражає. Цим Кідрук нагадав мені Джоді Піколт. Вона з тих, хто досконало вивчає те, про що пише: досліджує, консультується, читає.
⠀
Але що зміниться, якщо в ДНБ викинути оті деталі з сюжету? На що в історії впливають оті 30-40% тексту про футбол, опис обшивки літака, терміни?
⠀

Я це зробила!

Нарешті дочитала "Колонію". Не скажу, що це було легко, та про все по порядку.

Розпочну відгук з того, що наукову фантастику не дуже люблю і читаю нечасто. Вперше мені було досить складно читати такого об'єму книгу і не губитися на її сторінках. Стільки героїв! Добре, що на початку є покажчик, бо під кінець історії геть заплуталася.

Коли берете цю книгу, готуйтеся до того, що тут декілька сюжетних ліній, які так чи інакше поєднані. І треба не втратити між ними зв'язок, щоб зрозуміти суть прочитаного.

Скажу відверто, протягом читання не відчувала якогось захоплення. Так, було місцями цікаво, місцями не дуже. Можливо, це тому, що не фанатію від цього жанру.
Найбільше мені сподобалося читати про події на Землі, епідемію, дослідження.

Після цієї книги зробила висновок, що де б не була людина, вона всюди знайде причину нести розбрат, війни та руйнування. Така вже наша природа. Можна довго мріяти про високий гуманізм, але на практиці це виявляється по-іншому.

Фінал історії "обривається". Спочатку навіть не зрозуміла, що сталося. Хотілося б логічного завершення першої частини.

Напевно, я зможу рекомендувати цю книгу тим, хто любить наукову фантастику, зокрема захоплюється творчістю Макса Кідрука. Решті книголюбам, хто наважиться читати цю "цеглинку", побажаю успіхів і великого терпіння. 🤗

Після прочитання першої частини я думала, що знайду відповіді на якісь запитання, ну хоча б на те, що то за вірус такий новий на Землі? Та де там! Тепер ще більше маю питань і вже не можу дочекатися на продовження.
⠀
Спочатку я плуталась у героях, адже їх справді в книзі дуже багато. Ще й розділи постійно чергувались - то історія одного персонажа, то іншого, то на Землі, то на Марсі.
⠀
Але вже ближче до 300 сторінки стало справді цікаво. Всі події почали набирати обертів, додалося динаміки й герої почали розкриватися. Я звикла до декількох основних і перестала в них плутатися.
⠀
Звісно, у книзі досить багато наукової інформації з різних сфер, наприклад, космосу, біології, але така інформація постійно чергується з художнім текстом, тож це не дуже складно, а навпаки додає більшої реальності всьому, що описує автор. Звісно, я не все зрозуміла з того, що розповідав автор, бо знання в темі біології, космосу досить невеликі, але, як на мене, це додає більшої реальності й віри в те, що таке майбутнє справді може бути.
⠀
Поряд із фантастикою я вбачаю тут і трішки антиутопії якоїсь, бо світ у 2141 році мене неймовірно лякає. Я просто інколи думали: «Та ну за що? І що тепер робити, як діяти? Вони просто здадуться…» Проблем на людей чекає у 22 столітті стільки, що страшно уявити. Я собі таким майбутнє не уявляла. Спочатку ще неймовірно бісило, що навіть так далеко в майбутньому є ця росія і вона ніяк не відстане від нас, але з іншого боку - а хто ще буде антигероєм і злодієм, як не ця держава-терорист (спойлер, у 2141 році нічого не змінилось, що мене не дивує, хоча, звісно, бачити рф там взагалі не хотілось).
⠀
Взагалі майбутнє в Кідрука - це тьма якась: пандемії та війни, глобальне потепління з колонізацією Марсу, а ще ті самі пороки людей. На жаль, нічому не вчить історія та досвід, навіть, якщо завдяки теломіду вдається жити й понад сто років.

Чому я не пишу книжки, хоча і можу? Бо ТАКІ я не уявлю/створю/напишу. А інакше - для чого?

Отже, майже 900 сторінок, які є лише замальовкою наступних подій. І цього прологу достатньо, щоб зняти з нас рожеві окуляри (якщо вони були) і пояснити, що буде ще гірше. Сусідня країна з імперськими замашками нікуди не подінеться, антибіотики не діятимуть, нові віруси і бактерії прогресуватимуть, екологічна катастрофа неминуча. І на Марсі теж дупа. Люди так і не навчилися бути далекоглядними і мудрими. Не зрозуміли, що коли щось забороняєш і не пояснюєш, то ображений захоче відібрати у тебе все. І межі людського безумства не видно. А українці? Українці є) І це плюс.

"Але, будь ласка, не перетворюйте нас на монстрів, - він акцентував на словах "ми", "нас", "наша дівчинка", даючи зрозуміти не так директорці, як росіянам: не лізьте, не треба, зачепите одного, матимете справу з усіма".

Події і характери мають струнку і зрозумілу систему, розвиваються логічно і не викликають запитань. У мене виникали зауваження лише через те, що хотілося переписати події, зробити світ більш світлішим. Особливо наприкінці. Але ж це я)

#пані_читаає, вважає це грандіозним і видихає, чекаючи на продовження, хоча розуміє, що краще не буде. Нема йому звідки взятися, тому КРАЩЕ.

Школярка Рута завагітніла від студента, який просить зробити аборт, ще й до того ж дівчина бачить якісь дивні сни, інколи може втручатися в них. Але вона не очікувала, що її сни аж занадто реалістичні, тому до проблем з вагітністю та батьками, додається ще одна…вплив снів на життя гг.

Рута зовсім заплуталася, оскільки вважає себе божевільною, так як ще в травні її загиблий вчитель, зараз стоїть перед нею, п вагітність просто зникла. Пізніше дівчина зустрічається зі своєю вчителькою біології, яка і дає всі пояснення на її запитання стосовно снів.

То божевільна Рута? Чи що з нею трапилося? Що це за сни? Всі відповіді ви отримаєте дочитавши книгу, ну а я спойлерити не буду, тому переходимо до моїх вражень.

Наукова фантастика, то не моє, але книга не погана, інтригує, хоч і має, як на мене, багато опису. Я рада, що при покупці книг, не дивлюсь на жанр, оскільки б, якщо я прочитала, що це наукова фантастика, то не придбала б її.