Макс Кідрук

Книга науково-фантастичного жанру про життя на Марсі, про власну систему, яка також дає збої, різноманітні ситуації з якими стискаються головні герої, щоб вибороти місце у всесвіті, боротьбу за справедливість коли це потрібно, смертельні хвороби і прагнення захистися, особисті любовні історії, власну справу і підтримку ближніх. Аномальні явища. Подобаються детальні описи роботи того чи іншого приладу. Цю напругу в екстремальних ситуаціях. Ти настільки звикаєшся з персонажами, їхнім світоглядом, розвитком особистості що не хочеш, щоб книга закінчувалася, не хочеться прощатися, хочеться далі і далі дізнаватися якими будуть їх долі, як розвиватимуться стосунки ) з нетерпінням чекаю наступних частин

Цей світ котиться у прірву, шкода, але переконуємося на власному досвіді.
Яким буде майбутнє через 120 років цікаво було б побачити. Оскільки машини часу чи дивовижного способу отримати вічне життя ще не існує, тому лише фантастика як жанр переносить нас у майбутнє. Спрогнозувати розвиток науки, зміни клімату, освоєння Марсу ще та невдячна робота. Ану як через 120 років хтось прочитає і скаже - "ха-ха-ха, що за брєд", чи то крінж, чи що там буде модно казати.
Для мене цікавою є книга не стільки про технічні і наукові досягнення (хоче ці деталі теж вражають). Для мене більше цікаво про людство як спільноту. Чи можна побудувати нове суспільство на Марсі?. Чи можливо згуртуватися всім країнам разом, щоб вберегти Землю? Поки мало надії. Це ж читається і у книзі.
У романі стільки героїв і різних сюжетних ліній, що спочатку це навіть дратує. Згодом всі ці частинки складаються у єдиний малюнок. Дуже багато різних персонажів. До деяких з них починаєш ставитися з симпатією та раптом автор все переграє і герой уже або мертвий, або антигерой. Цим твір нагадує "Ігри престолів".
Сто відсотків нудно не буде. За винятком детальних описів ДНК людини, різниці між вірусами і бактеріями та технічними характеристиками космічних апаратів. А можливо комусь і ця наукова складова зайде.
Чи буду я читати продовження? Так. Бо мені дуже цікаво, як складеться доля української колонії на Марсі. Залишається чекати грудня 2025.
В захваті від такої сучасної української літератури.
#марафонкнигомам

Це цікава спроба популяризувати науку, зробивши її доступною для широкого кола читачів - автор створив своєрідний науково-популярний коктейль, поєднуючи наукові факти з захопливими історіями.
Складні наукові поняття пояснюються доступною мовою, без зайвого наукового жаргону. Але деякі теми для мене все одно виявились занадто складними і незрозумілими. А деякі навпаки здалися занадто поверхневими.
Сподобалось, що пан Кідрук більше зосереджується на подачі фактів, не нав'язуючи їх аналіз та свої висновки читачеві.
Мені книга допомогла по-новому поглянути на звичні речі та пробудила цікавість до певних наукових знань.

Про цей роман в мене лишились не однозначні враження. З одного боку - це доволі захопливий трилер, який поєднує в собі роман-катастрофу, людські драми та гостру інтригу. Автор, безперечно, має талант до створення напруженої атмосфери та детального опису подій. І це викликає бажання знайомитись з творчістю пана Кідрука й далі, бо це для мене була перша художня книга цього автора.

Але... для мене було аж надто багато деталізації, забагато непотрібного тексту. І якщо я була готова до дуже докладних описів технічних аспектів авіації і просто попускала їх, акцентуючи увагу лише на важливих деталях, то деталізація побутових та суто технічних дій героїні мене напружували, сильно сповільнювали темп оповіді, що для гостросюжетного роману досить суттєво. Іншим недоліком книги стала передбачуваність деяких поворотів сюжету, здогадатися про зраду одного з персонажів було досить легко, що знижувало інтригу. Крім того, багато персонажів (іноді навіть не значних) були гарно прописані, в той час як інші персонажі залишилися якимись незрозумілими.

Наприклад, мотивація головного антагоніста не була достатньо розкрита, через що його образ виглядав плоским і шаблонним. Та й достатньо важливий для сюжету герой, який очолював розслідування, виглядає якимось телепнем на фоні головної героїні і взагалі «технічним» персонажем. До речі, сама ГГ також подана якось дивно, але це вже скоріше моє суб'єктивне сприйняття.

Моя оцінка десь 7/10, тож округлила тут до 4*.
Та все ж, незважаючи на ці недоліки, "Жорстоке небо" – це непоганий, абсолютно читабельний роман, який тримає в напрузі. Хоча книга скоріше буде цікава любителям авіації та технічних деталей. А от якщо ви шукаєте трилер з несподіваними поворотами сюжету та глибокими психологічними портретами персонажів, то цей роман може вас розчарувати.

Чесно, «Жорстоке небо» мене захопило. Кідрук майстерно створює напруження, а тема авіакатастрофи й технічні деталі справді вражають. Діана Столяр як героїня дуже сподобалася — сильна, розумна, рішуча.

Проте були моменти, які трохи дратували. Деякі події виглядали дивно і неприродно, ніби їх вставили лише для сюжету. Ще й траплялися епізоди з об’єктивізацією жіночих тіл — це явно було зайвим. Такі моменти тільки вибивали із загального настрою.

Загалом книга цікава, атмосферна і дуже тримає в напрузі. Але трохи більше логіки і поваги до персонажів — і було б ідеально!

▫️«Вам доведеться мати справу з людьми, які люблять смерть більше, ніж ви любите життя»

ЦЕ. БУЛО. СИЛЬНО.

2141 рік. Сюжет закручується відразу з перших сторінок, ми знайомимось з купою нових персонажів, про яких автор навіть зробив окрему виноску на початку «Дійових осіб» і тепер я розумію навіщо 🤓

Головних сюжетних ліній, як на мене, дві.

• Перша - на Землі, де починається невідома епідемія, яку майже неможливо виявити 🔍

Оговтавшись після попередньої епідемії, науковці намагаються зрозуміти, чим же небезпечна ця інфекція? 😥

• Друга - на Марсі, де відбувається колонізація, яка проходить не так легко, як би хотілось 🔭

Невдоволеність народжених на Марсі зростає і вони прагнуть змін. Та чи готові вони? 🤨

Протягом прочитання трапляються багато чудових ілюстрацій та пояснень всіх наукових складових даної історії 📖

Тут немає головних героїв, тому що всі персонажі - одне ціле. Якщо одного не буде, не складеться історія, випаде шматочок пазла 🧩

Іноді мені було смішно, іноді сумно, а місцями складно. Але історія точно варта уваги своїм прописаним, альтернативним світом в далекому майбутньому 🫣

Звичайно ж, автор закінчив на найцікавішому 🥺
І як бути далі?

Макс Кідрук про свій роман:

▫️«В цій книжці я змалював один із найгірших сценаріїв майбутнього. І він, певна річ, вам не сподобається. Але я свідомо починаю цю розмову, щоб вигадана картина не стала реальністю»

Чому тоді оцінка не 10? Історія була занадто деталізована і я розумію, що по-іншому ніяк 🧐 Проте, для мене, це виявилось мінусом, я не поринала в сюжет настільки, наскільки мені хотілось би.

Також вага самої книги та дрібний шрифт просто гальмував швидкість прочитання 🫠

Починаючи читати книгу, я була впевнена, що вона потрапить у сердечко. Але скажу більше — вона перевершила мої очікування! Ця книга дала мені багато над чим задуматися. Я навіть не могла уявити, що буду плакати.

Дякую автору за те, що, окрім цікавого сюжету, він порушив важливі та складні теми: стосунки в сім’ї, насильство. Усе це описано так детально і водночас захопливо! Книга тримала мене в напруженні до самого кінця. У певному сенсі фінал залишив змішані почуття, але це зробило враження ще сильнішим.
Щиро рекомендую цю книгу — впевнена, вона вам сподобається! (Це моя перша книга автора і планую прочитати інші книги автора)

Це книжка, з якої почалася моя особлива любов до Пана Кідрука і пізніше - до сучасної літератури загалом. Тому цю книжку після прочитання я радила усіііім друзям, які хотіли почати читати, але не знали, за що взятися.

Отже, ця книжка від інших творів української прози відрізняється жанром та своєю контрастністю, чітким розмежуванням двох граней життя. З одного боку — переплетення містики, жахів, техно, наукових експериментів з відтінком фантастики, з іншого — побутовість, рутина і клопоти звичайних людей з Рівного.

Що залишається робити хлюпцю-підлітку, якого гноблять у школі через його любов до науки (Ти Задрот! Дивись куди йдеш, ботан!) та через те, що він двічі опинився не в тому місці в не той час і випадково став свідком двох смертей(чи не випадково?)? Терпіти знущання, образи і побої чи ховатися від проблем у потойбіччі? Так-так, у справжньому паралельному світі, куди його, після виконання інструкцій, привезе ліфт у власній багатоповерхівці. Які небезпеки приховує привітне на перший погляд місце, де завжди сонячно? Як воно пов'язане із реальністю, що за «напівжива» істота чатує на вході, і головне — чому не можна озиратися і варто мовчати? Головний герой, Марк Грозан, за допомогою науки та допитливості спробує зрозуміти те, що зрозуміти неможливо, знайти пояснення всьому, що відбувається і докопатися до істини, якою б моторошною вона не була, ставлячи під загрозу усе, що має.

Сюжет гострий та інтригуючий, не відпускає читача до останнього рядка, і навіть кілька днів після прочитання книги. Деякі моменти описані настільки лячно, що мороз шкірою вам гарантовано!

Напевно, якби ця книга була написана раніше, а я прочитала б її у 12 років, то оминала б ліфти десятою дорогою.
Також не можу оминути увагою те, які важливі проблеми порушує автор: цькування у школі, психічне і фізичне насилля в сім'ї, алкоголізм, підліткові самогубства...
Це книга, після завершення якої я сиділа й думала, який чудовий виправданий хід Макс Кідрук обрав для фіналу, а таке в мене буває рідко, тож рджу читати!

«Краще бути живим невдахою, ніж мертвим чемпіоном».

Одна маленька технічна помилка, банальна неуважність веде до фатальних наслідків.
7 життів, збережених у дивній авіакатастрофі, на противагу сотням загиблих:
Пілот, що боїться літати після трагедії з боїнгом, збитим над Донецьком, американський футболіст, який раз за разом прокручує в голові один момент зі свого життя, українка, що поспішає до Бангкоку з 30000 доларів у кишенях, маленька пакистанка, яка не розуміє англійської, лікарка, яка точно щось приховує, політик, який не хоче ним бути, та священик, який розповідає про Бога там, де його давно немає...
Усі абсолютно різні, але їх об'єднує одне — вони застрягли на вершині висотою більше за 6000 метрів без їжі, питної води, теплих речей нормального кисню та з мізерними шансами на порятунок.
І незрозуміло, кому ще поталанило, сімом живим чи сотням мертвим.

Як на мене, книга не стільки про авіакатастрофу та про виживання, скільки про людські долі: заплутані, неоднозначні, бентежні. Ретроспективні вставки розкривають усі секрети персонажів, показують їхні характери та мотивацію дій. Події їхніх життів змушують задуматися, що інколи все не так, як нам здається.

Від окремих моментів шкірою повзуть мурахи, десь ти затамовуєш подих, щось викликає огиду, щось — зневагу або й жалість, а дещо зачіпає за живе. Наприклад, історія про батька Парамонова та лист до Бредона просто вразили(хто читав, той мене розуміє). Події динамічні, сюжет насичений, а кінцівка роману викликала змішані почуття і низку питань.

Книга дуже сподобалась, але не змогла затьмарити «Не озирайся і мовчи», яка закріпилася серед моїх фаворитів.

Чи зможуть герої, приречені на виживання в екстремальних умовах, не втратити здоровий глузд, зберегти моральні цінності та лишитися людьми, чи все ж перетворяться на тварин, коли єдина їхня мета — вижити?
Про все це у «Де немає Бога».

Усе не так просто — гасло цієї книжки.

Якщо ви думали, що наукпоп — це просто спрощені пояснення складних речей, то Макс Кідрук у "Теорії неймовірності" перевертає це уявлення з ніг на голову.

Від нільського багатопера до частинки "oh my god" над Ютою, від космічного ліфта до терраформування Венери – книжка веде нас лабіринтами наукової думки, де за кожним поворотом відкривається новий рівень складності. Особливо вражає, як автор розвінчує популярні міфи про екологічні рішення, показуючи реальну ціну "простих рішень" – як у грошах, так і в ресурсах.

Найбільше вражає розділ про антропогенез. Кідрук майстерно демонструє, наскільки випадковим був наш еволюційний успіх. Це як виграти в космічну лотерею – з усіх можливих варіантів розвитку розумного життя саме наш вид вижив, і це була чиста випадковість.

Дискусія про вуглець versus кремній як основу життя відкриває очі на те, наскільки обмеженим є наше розуміння можливих форм життя. Це як дивитися на всесвіт крізь замкову щілину і намагатися уявити, що відбувається за дверима.

Кідрук не просто подає факти – він вчить критично мислити і розуміти складність наукових проблем. Це книжка, яка змушує переосмислити наші уявлення про "прості рішення" і "очевидні істини".

Ця книжка майже як щеплення проти спрощеного мислення і нагадування, що у світі науки найчастіше правильна відповідь починається з фрази "це складно, але..."

як розказати вам про цю книгу так, аби ви зрозуміли весь мій захват і пішли читати її? я не знаю. це книга щось більше ніж просто фантастичний текст про майбутнє, більше ніж просто уява автора. це реалістично, це страшно, захопливо, напружено, смішно, дуже дивно, жахаюче, складно і легко водночас. дві основні локації, з десяток персонажів і людство, яке продовжує котитись у безодню.

все починається на станції південного полюса на землі, там фіксують аномалію. а потім нас перекидають на марс, де все ніби спокійно, але це видимість. насправді все котиться сніговою кулею до повного краху. на землі нещодавно пережили клодес-пандемію, але як виявилось ця пандемія була не останньою. і не найстрашнішою. на марсі в нас кілька головних персонажів і на землі теж, серед них і кілька аплизій, і літак, які безслідно зникають десь у просторі. з кожним з персонажів відбувається щось, кожен якимось чином працює над однією справою, хоч і здається спочатку що роблять вони абсолютно непов'язані штуки. в якийсь момент всі шматочки пазлу починають складатись з феноменальною швидкістю, і тоді кожен їх вчинок набуває сенсу. моїми улюбленими персонажами стали фелікс і нерра (парочка українців), ронна (науковиця з сша), ґоран і велет (дехто з укр діаспори на марсі).

це прекрасний об'ємний текст з живими і характерними персонажами. їх багато (на початку є цілий список на 4 сторінки), кожен з них потрібен. тут багато наукових термінів, але вони легко описуються, тому цього не варто боятись. а ще ця книга — суцільна підводка до основних подій. вона потрібна аби познайомити зі світом і персонажами, аби підвести до конфлікту як на землі так і на марсі, аби ви зрозуміли бекграунд подальших подій.

людство у 2142 збіса схоже на теперішнє, тому у все що відбувається віриться ще більше. є ще так багато всього, що хочеться сказати про"колонію", але скажу от що: не бійтесь розміру і термінології, а просто беріть і читайте. обіцяю, вона вас не розчарує.

Це перша прочитана мною книга Кідрука (придбана ще під час передзамовлення «Колонія» досі не почата).
Сюжет інтригуючий: під час операції серце маленького Тео зупиняється, але, на щастя, лікарям вдається повернути хлопчика до життя. Однак разом з Тео з-за межі повертається щось таємниче та небезпечне.
Мирон та Єва, батьки Теодора, за власними проблемами не одразу помічають переміни в поведінці хлопчика, у снах якого оселився загадковий гість.
Найбільше у книзі мене вразила неймовірна деталізація та увага до дрібниць. І мова не лише про пояснення наукової сторони питання. Автор навіть коливання курсу валют відобразив! При цьому наявність великої кількості подробиць зовсім не обтяжує текст, читається легко.
У той же час, як маму п’ятирічки, мене шалено бісила безвідповідальна поведінка батьків Тео, яка, тим не менш, не здалася мені чимсь відірваним від реальності…на жаль, батьків, які більше зосереджені на власних проблемах, ніж на дитині вистачає.
А ще фінал…я дуже сподівалася на інший.
Загалом мені сподобалася не так книга, як стиль автора, тож тепер я точно готова до подальшого знайомства з творчістю Кідрука. Пішла знімати «Колонії» з найвищої полиці.