Як на мене – просто ідеальний та універсальний варіант подарунку! Оформлення та якість книжки просто вау, прям хочеться, щоб вона стояла на полиці.

Хоча я купила на подарунок, але так вийшло, що лишила собі, і прочитала з великим задоволенням.

Дуже класний формат, коли на 1-2 сторінках, ти можеш дізнатися найважливіше про митця/картину/напрям/техніку тощо, і після прочитання книжки бути вже більш обізнаним у світовому мистецтві, щоб підтримати розмову в разі чого.

З мінусів: особисто для мене книжка трохи "засуха". Не можу сказати, що в ній багато термінів чи вона важко читається, але у кількох сторінках розказати про якийсь світовий шедевр – це складно, тож було враження "хочу ще"

Дуже раджу використовувати стікери і виділяти в кожному мінірозділі щось найцікавіше для себе, бо через швидку й коротку подачу інформації (що більше плюс ніж мінус) я забувала про попередній розділ, коли дочитувала наступний.

А загалом книжка дуже класна від задуму до реалізації! Якщо цікавитеся мистецтвом фотографії, то гляньте ще на "Коротку історія фотографії" з цієї ж серії :)

Я НЕ люблю нонфікшн! Казала я, читаючи різні книжки про мотивацію і успішний успіх.

А потім до моїх рук потрапила ця книжка – ну як потрапила: подруга всунула її мені просто в обличчя зі словами «читай, тобі то треба!»

І зараз, після прочитання, я скажу «нам всім то треба!»

Хай назва не вводить вас в оману, бо я думала, що «Для стосунків потрібно двоє» – це про побудову романтичних стосунків. Ні! Це про природу і побудову будь-яких стосунків: між дітьми й батьками, між колегами, друзями, ну і парами, звісно теж.

Це книжка з розряду «просто про складне», і такі видання, після прочитання яких ти почуваєшся не тупим, бо ти нічого не зрозумів серед купи термінів, а навпаки збагатився відчуттям «ааа, так от як воно працює, от чому так» як на мене, дуже цінні.

Загалом, хто не читав – читати. А я піду ловити в наявності «Стіни в моїй голові»

Січень — початок нового року і, відповідно, планування та думки про досягнення цілей на 2025-й. І одним із пунктів стало розмите визначення «відкладати гроші», після якого я і зрозуміла, що ціль є, а уявлення, як її грамотно досягнути — нема :(

Тож я взялася за цю книжку, бо слова «Психологія грошей» у назві викликали в мене довіру, що я стану трохи освіченішою в темі управління фінансами.

Особисто для мене основним плюсом цієї книжки є те, що вся інформація подана через історії людей, просто розповіді про те, як можна розпоряджатися своїми фінансами грамотно й ні, багатіти й банкрутувати, інвестувати й просто витрачати, тобто хоч це і нонфікшн, але читається так легко, як художка

Кілька інсайтів:
- фінансова грамотність — це не про розум, а про ряд корисних звичок і поведінку. Вона не залежить від віку, статусу чи тих статків, що вже є тут і зараз у людини.

- Інвестиція (хай як серйозно звучить це слово) — це необов'язково про великі суми: навіть невеликі інвестиції, які не «б'ють по кишені» можуть грати на вас та зробити вас заможнішими, якщо пам'ятати, що для цього потрібен час.

- Між багатством і статусом велика різниця! Багатство — це те, що ви НЕ витратили, ваші накопичення чи те, що ви інвестували, а статус — це те, що ви виставляєте не показ (і так, це позерство не надто сприяє фінансовому зростанню)

Раджу прочитати цю книжку всім, хто задумується про розподіл фінансів, і хоче отримувати задоволення від своєї фінансової свободи.

Це книжка, з якої почалася моя особлива любов до Пана Кідрука і пізніше - до сучасної літератури загалом. Тому цю книжку після прочитання я радила усіііім друзям, які хотіли почати читати, але не знали, за що взятися.

Отже, ця книжка від інших творів української прози відрізняється жанром та своєю контрастністю, чітким розмежуванням двох граней життя. З одного боку — переплетення містики, жахів, техно, наукових експериментів з відтінком фантастики, з іншого — побутовість, рутина і клопоти звичайних людей з Рівного.

Що залишається робити хлюпцю-підлітку, якого гноблять у школі через його любов до науки (Ти Задрот! Дивись куди йдеш, ботан!) та через те, що він двічі опинився не в тому місці в не той час і випадково став свідком двох смертей(чи не випадково?)? Терпіти знущання, образи і побої чи ховатися від проблем у потойбіччі? Так-так, у справжньому паралельному світі, куди його, після виконання інструкцій, привезе ліфт у власній багатоповерхівці. Які небезпеки приховує привітне на перший погляд місце, де завжди сонячно? Як воно пов'язане із реальністю, що за «напівжива» істота чатує на вході, і головне — чому не можна озиратися і варто мовчати? Головний герой, Марк Грозан, за допомогою науки та допитливості спробує зрозуміти те, що зрозуміти неможливо, знайти пояснення всьому, що відбувається і докопатися до істини, якою б моторошною вона не була, ставлячи під загрозу усе, що має.

Сюжет гострий та інтригуючий, не відпускає читача до останнього рядка, і навіть кілька днів після прочитання книги. Деякі моменти описані настільки лячно, що мороз шкірою вам гарантовано!

Напевно, якби ця книга була написана раніше, а я прочитала б її у 12 років, то оминала б ліфти десятою дорогою.
Також не можу оминути увагою те, які важливі проблеми порушує автор: цькування у школі, психічне і фізичне насилля в сім'ї, алкоголізм, підліткові самогубства...
Це книга, після завершення якої я сиділа й думала, який чудовий виправданий хід Макс Кідрук обрав для фіналу, а таке в мене буває рідко, тож рджу читати!

"Іноді треба програти,для того щоб виграти"

Історія про американського підлітка Теодора Деккера, який стає свідком теракту та переживає втрату найближчої людини. Він залишається сам, розгублений, не знаючи що його чекає, куди йти та кому довіритись. Один перед цілим життям.

Вкрадена з музею картина 17-го століття, що опинилася в його руках і таємниця, пов'язана нею, - все що у нього є. Це історія про пошук: пошук правильного шляху, відповідей на питання, пошук сенсу, пошук себе. Та про помилки, падіння, про те,що може статися з кожним. Складна, досить гнітюча книга, котра тисне на тебе з усіх фронтів,але від цього не стає менш прекрасною. Донна Тартт наповнила роман термінами, що стосуються різних видів мистецтва та ремесел, купою посилань на витвори живопису та літератури,що допомагає з головою поринути у світ цього твору та стати більш розвиненим у різних сферах.

Я - не прихильник лайки та нецензурних виразів, а особливо у художніх творах,але у "Щоглі" ці явища виглядають як ніколи доречно.
Автор показує життя героїв таким, яким воно є: не прикрашає, не ідеалізує, не шліфує та не пом'якшує його. Через таку деталізацію,іноді читати нестерпно важко, деякі сцени викликають почуття відрази, але в цьому і є особливість твору, адже: «Краса змінює суть».

Зв'язок між Тео та картиною «Щиголь» Фабріціуса ,певною мірою схожий на ідолопоклонство довжиною в життя. Так багато усього в цій книзі, починаючи зі змін в голові людини після катастрофи, становлення людського характеру, впливу оточення на індивідум, банального кохання, і завершуючи алкоголем, наркотиками, «ломкою», залежністю, азартом, криміналом. І це ще далеко не все...

Особисто для мене найцікавішими були перші 500-550 сторінок, в яких ставиться ставка на психічний стан людини та на випробування долі, потім я на деякий час почала втрачати інтерес, проте це не зіпсувало загального враження. Думаю, що кожен знайде в цій книзі щось для себе, щось таке, про що ви давно думали, але не знали як висловити своїми словами. І ось вона - ця думка просто у вас перед носом,надрукована чорним по білому
.
ЧИТАТИ ОДНОЗНАЧНО!