Зазирни у мої сни

Маленький хлопчик Тео переживає клінічну смерть, і після того починаються містичні і моторошні події. Йому сняться страшні сни, він бачить якогось чоловіка, який наказує йому щось робити, що не притаманне маленькому хлопчику. Батько з усих сил намагається якось допомогти сину.

Це було моторошно, я переживала за малого, хотілося його обійняти і приголубити, було страшно читати і в той самий час хотілося дізнатись, що ж буде далі. Кінцівка розтрощила моє💔

Мова йдеться від імені Мирона, батька хлопчика. Він поводиться іноді дивно, намагаючись робити вигляд, що нічого страшного не коїться. Іноді тупить і зависає, не може контролювати свої емоції, лякаючи і себе і власного сина. Але не можу засуджувати його - бо поводиться він, як більшість людей(деякі навіть собі ніколи в цьому не зізнаються). Головний герой, по суті, не мав нормального життя. І скінчилось воно так само - не нормально.

І бонус. Просто супер-бонус(для мене так точно) - перелік музичних творів, рекомендованих для прослуховування під час читання. Це просто🔥🔥🔥

І з мінусів - автор іноді заглиблювався в описи чогось не суттєвого, на мій погляд. Такого, що в принципі ніяк не впливало на сюжет - наприклад, чого дружина головного героя боїться електрики. Або коли він таксував - дуже детальне переміщення з назвами всіх вулиць і навіть номерів будинків. От нащо воно мені? (Це суто моя думка).

Чи існують ідеальні батьки?
Так.
Для кожної дитини саме її батьки і є ідеальними.
І тут не потрібно себе засуджувати за недбалість чи неспроможність виправити ситуацію, картати себе і гадати: а що, якби...
Читаючи історію про маленького Тео, впевнена, весь спектр емоцій, що стосується батьківства, від хороших і до не дуже, буде пережито і прОжито разом з головним героєм, особливо якщо ви вже маєте дитину.

Якось так складається з творами Кідрука, що цю лінію я визначаю для себе першою, потім, звичайно, тебе поглинає захопливий і динамічний сюжет з цікавими науковими фактами і неповторним стилем автора.
В цій історії багато містики, іноді навіть дивувало, що саме Кідрук написав її, позаяк факти і наука - це його коник.
В ній - багато соціалки.
Розумію подробиці з першим коханням, студентськими тусівками, сімейним побутом, але аж так детально, від вибору омріяної автівки в кредит до описів серії конструкторів LEGO Ninjago для сина на Новий рік, але при всьому цьому батькам дворічної дитини не вдається помітити пухлинку за вушком, яка й виявилася першопричиною того, що в подальшому сталося...

Ну, ок.
Ловлю себе на думці, що в цій історії я не була читачкою, я була мамою.
Мені не було страшно від сутності, яка роками поглинала малечу, мені було моторошно від сцен, де дитя постійно під напругою і тиском знаходилося між життям і смертю, між щирими посмішками в Діснейленді і сльозами від скайп зв'язку з мамою до болю фізичного і психологічного.
Для мене в цій книзі занадто багато особистих тригерів, багато особистого болю - "...колись давно батько наказував мені перейматися лише тим, що я здатен контролювати, і ніколи не турбуватись через те, що контролювати неспроможний".
Чи можу назвати її найкращою книгою авторства Макса із вже прочитаних?
Аж ніяк, бо не повторюйте моєї помилки: не починайте знайомство з творчістю письменника з найновішої книги ("ЗУМС" вийшла 2016 року, і читала її вже після "Доки світло не згасне назавжди", "Де немає Бога" і "НОІМ").

Чи можу назвати її вартісною і порадити іншим?
Однозначно, так.
І як завжди окрема дяка Маску за музичний ліст.

Буває таке "6 чуття читача", коли наче і хочеш прочитати книгу, але щось утримує, і відкладаєш читання на майбутнє. Саме так у мене сталося із "ЗУМС" - забагато галасу та піару навколо книги якось автоматично відштовхували. Але прийшов момент і настрій... Сюжет розповідає про типову українську молоду сім`ю з маленьким хлопчиком Тео (Теодором) та проблемами простих людей. Але в один момент все перевертається з ніг на голову і летить поступово у прірву.

У маленького Тео під час хірургічного втручання менш ніж на хвилину зупинилося серце, а повернувся до життя він не сам, а з подаруночком з того світу. Клубок поступово заплутується і ось уже ми спостерігаємо і ФБР, міжнародний тероризм, секретні лабораторії, фантастичні розробки та як це все розгрібає молодий татусь.
Під час читання постійно приходило відчуття дежавю (Кінг це ти?) насправді стиль написання, кінематографічність розповіді, насичена деталізація (музика, місця, наукові терміни та ін), ЩОСЬ лихе, яке вселяється, переслідує, починає діяти, призводить до катастрофи так відверто перегукувались з творами Короля Жахів, що аж хотілось вголос сказати "Серйозно?". Книга насправді читалася легко і цікаво, моментами викликала співпереживання. Для тих, хто має маленьких дітей, вона буде актуальною, прописано дійсно багато ситуацій, з якими стикаються молоді батьки, гарно передано емоції під час конфліктних ситуацій. Були й моторошні моменти, які змушували трішки швидше битися серце, та все ж чогось не вистачило... Кінцівка залишила двоякі враження. З однієї сторони — сподобалась, викликала думки про альтернативне завершення, а з іншої — вийшло наче автор дуже поспішав завершити книгу

Звісно, Кідрук — молодий письменник, у якого ще все попереду, отож чекатимемо нових і якісних книг.