Мізері

Шелдон-один з найпопулярніших письменників,котрого прославили романи про таку собі Мізері Честейн. По завершенні чергової книги,якою письменник ,так скажемо, завершує історію,чоловік попадає в аварію. Рятує його жінка на ім‘я Енні Вілкс,котра є його «фанаткою номер один» і буквально переслідує письменника. Чим обернеться цей порятунок і лікування у відлюдному будинку фанатки-читайте у книзі .

Офігєзно. Я не втомлююся дивуватися таланту Кінга. Цього разу це була дещо інша історія.

Тут немає сімейних відносин, соціального булінгу , того шо ми звикли бачити в більшості книгах короля жахів.

За те тут є залежність. Маніакальна і хвора. І неперевершена у відсутності рамок.

Я капець як переживала за головного героя при кожній його …спробі вийти з ситуації (з усіх сил мінімізую спойлери).

Доречі. Це той випадок коли чітко видно хто хороший хто поганий. Немає розмиття і вивертання чорних сторін. Фактично все що є темне і гидке воно одразу на прверхні.

Взагалі тема фанатів і їх кумирів дуже цікава. Відомо дуже багато випадків дурних наслідків фанатизму по типу самогубства вбо навпаки вбивства свого кумира,щоб він не дістався нікому. Ця книга яскравий тому приклад.

Доречі те,що головний герой письменник, дає причину допустити що деякі його якості Стівен списав з себе,і це,місцями,помітно.

Сподобалося знайомство з трохи іншим Стівеном.

Відкладала цю історію на «потім» довгий час, бо відштовхувала чомусь назва.Та книга виявилась крута, легко читається,не гидка і до останнього тримає в напрузі адже фінал може виявитися, знаючи Кінга, яким завгодно

"Мізері" — це майстерно написаний психологічний трилер, який тримає в напрузі, однак насторожує певною одноманітністю. Стиль письма Кінга знову легкий і доступний, що робить читання приємним. Проте, враховуючи контекст, захоплюючість сюжету на деяких етапах втрачається через повторювані елементи.

Персонажі тут прописані непогано, але я очікував більше глибини від відносин між ними. Опановуючи теми контролю та залежності, Кінг не завжди передає напруженість так, як хотілося б. Водночас, книга хоча й має свої страшні моменти, але не вразила мене сприйняттям жаху, більше нагадуючи драму. Якщо ви бажаєте незвичайного сюжету, "Мізері" може виявитися вражаючим, але мені бракувало гостроти.

Це було спочатку нудно, потім захопливо і дуже огидно, в середині книги я подумала: "А де жахи?", а через дві сторінки почалися справжні жахи.
Як для першої моєї книги Кінга мені сподобалося, але поки не знаю чи готова одразу читати наступні книги.