#книжковийклубreadeat

На мою думку, ця книга гарний приклад "класичного" Кінга. Тут немає містичної складової. Але історія від цього не стає менш страшною, бо натомість вона по вінця наповнена людською жорстокістю.

"Мізері" дуже важко рекомендувати до прочитання, аж надто вона часом жорстока і гидка. Не беріться, якщо маєте чутливу психіку.

Це не класичний горор, жанр ближчий до саспенсу. Кінг майстерно змальовує деталі та занурює у психологічний стан героя. Для мене найцікавішою частиною виявилась тема про творчість і що вона дає людині.

Однозначно гарна книга для поціновувачів жанру.

Чудовий роман про спокусу. Про те, яке гниле нутро може ховатися в людині і як легко його дістати, і як важко його сховати назад.

Кожному з героїв пропонують річ, яка закриває якусь глибоку потребу: зіть, втрачена юність, лудоманство, ностальгія за батьком, ліки від важкої хвороби врешті-решт. Ціна дуже спокуслива, а доплата ніби невелика. Зроби пакость і будь з цією річчю назавжди.

Але ж не буває чогось задарма. Кожна з пакостей запускає ланцюговий механізм. Проте кожний з учасників вважає, що він не робить нічого страшного.

У що ж, зрештою, це виллється ви зможете дізнатися на цих 800+ сторінках.

Я отримала задоволення від читання, трохи зіпсува враження лише фінал.

Це неймовірна книга. Неймовірна важка, складна, вона так само безжальна до читача, як було безжальним суспільство до рабів.
Цей роман наповнений магічним реалізмом, метафорами та напів натяками. Тож читати цей текст важко, але він безперечно геніальний.

"Паперовий палац" Міранда Геллер
🌕🌕🌕🌗🌑
Одного літнього вечора трохи захмелівша головна героїня раптово відчуває потяг до свого друга дитинства. Тихо виходить з будинку та чекає його в темряві, серед кущів. І все би нічого, але їй вже трохи за 50, у неї чоловік та троє дітей, то може вже запізно? Та й як можна було зрадити свого хорошого, надійного чоловіка?!
І від цього моменту ми дивимося на все життя героїні та, трішки, її матері та бабусі. Це покоління травм та невміння слухати.
Нам заявлено, що це роман про кохання, але де ж воно там? Тут нема жодного здорового персонажа, ціла купа покидьків і страшних секретів. Історія некохоння і витрачених можливостей.
Часом мені було забагато драми та гидких подробиць. І в той самий час, не вистачало кінця розпочатих історій другорядних персонажей. Нас постійно перекидають у якийсь відтинок минулого і так само несподівано висмикують. Хоча стиль тут гарний, але мені здався досить нерівномірним.
З ким вирішила зостатися героїня, не скажу. Але цікаво, що не всі однаково розуміють кінцівку.