Сад із найотруйнішими рослинами у Шотландії, дім із привидами, у якому проживає сімʼя з чотирма дітьми й терміново шукає нову няньку. Отримавши роботу, Ровен Кейн їде до «розумного» будинку у Шотландії, але вже з наступного дня з нею починають відбуватись химерні події, що зрештою призводять до смерті дівчинки.
Пишучи своєму адвокату з тюрми, жінка визнає, що помилялася, зізнається в брехні й розкриває всі свої таємниці, але переконує — вона не вбивала. Вона не винна. Принаймні, не в убивстві. А це означає, що винний на волі.
—————————————————
Це моя третя прочитана книга Рут Веа й друга, яка виявилась неуспішною.

Згідно з відгуками, ця книга — найкраща з її творів, але…

Перші аж 100 сторінок (!) були про все й ні про що. Усі ці сторінки були присвячені опису будинку та роздумам: чи потрібно їй їхати? Поворотів сюжету було небагато, але перед сном читати все ж було лячно. З настанням ранку події повторювалися, сюжет слабенький. Кінцівка мене здивувала, але нічого надзвичайного там не було.

Люди, які писали відгуки, кажуть, що «розумний дім» — це дуже страшно й складно🫠. Але якщо увімкнути мізки, то насправді нічого складного в цьому немає.

Хотілося більше саду (для мене це була найцікавіша частина), але я розумію, що книга зовсім не про нього.

А що стало з головною героїнею, відомо тільки самій авторці🤦🏻‍♀️

11 років тому на озері, під час сімейного відпочинку, зникає 6-річна дівчинка. її старша сестра всі ці роки продовжує пошуки, намагаючись знайти винуватця, і підозрює в цьому Теда — дивного чоловіка, який мешкав біля лісу в старому занедбаному будинку із забитими вікнами. жив там разом із дочкою та кішкою-лесбійкою, яка читала Біблію та дослухалася до Господа :) Тед мав психологічні травми з дитинства, і головною причиною його розладу (не скажу якого😎, бо це спойлер) була мати. вона думає, що він міг бути причетним до зникнення сестри, тож Ді винаймає будинок поруч, щоб стежити за ним і за його таємничими нічними прогулянками до лісу.

до «пояснюючих» 50 сторінок я так і не змогла зрозуміти, який саме розлад мав головний герой, постійно змінюючи думку. Катріона Ворд майстерно приховала відповіді у тексті, поступово розставляючи події по своїх місцях. у післямові вона розповіла про людей, з якими зустрічалася особисто і які жили з цим розладом. цілий рік вона вивчала його, щоб створити не просто горор, а глибокий психологічний роман.

читала я цю книгу два місяці (!) паралельно з іншими 🫠 вона написана фрагментарно — короткими уривками, ще й від імені різних персонажів: Теда, Ді, яка шукає свою сестру, Олівії (кішки) та Лорен (дочки). у такому форматі не завжди легко щось зрозуміти чи запам’ятати, але це було цікаво)

шестеро друзів на весняні канікули поїхали на кемпері у подорож. в темряві, без звʼязку вони заблукали і повернули не туди, потрапляючи у пастку, де на них чатує снайпер, якому потрібен секрет одного з друзів.

навколо книги такий ажіотаж, що мені нелегко писати свій «неідеальний» відгук🥲.

початок книги мене зацікавив, але наступні ~ 250 сторінок я не могла за день подолати хоч би 30 сторінок. замало динаміки, крові і вбивств, хотілось читати і боятись спати вночі, але не склалось((. розвиток подій у книзі був легко передбачуваним, і в багатьох випадках персонажі тупили. багато повторюваних думок, та й взагалі книгу можна було скоротити з 412 сторінок до 300. кожен по-своєму бісив, а про Олівера Лавоя я взагалі мовчу… читалась досить легко, але якби вона не була такою затягнутою, то я могла б прочитати її вдвічі швидше. є невеличка любовна лінія :). авторка все ж таки розвʼязкою потішила🙂: неочікувано і трохи лячно, думала, що знаю, як буде наприкінці, але помилилась (ура-а).

«Усе в своє життя я мусила битись. Я мала боротися з батьком, боротися з братами, боротися з кузенами та дядьками. Донька не в безпеці в сім'ї, де самі чоловіки. Але я ніколи не думала, що мені доведеться боротись у власному домі. Я радше його уб'ю, перш ніж дозволю побити себе»

Історія розповідає про складне життя афроамериканської жінки Сілі в США на початку ХХ століття. Для нас це книга, а для головної героїні — щоденник, у якому вона писала листи. Спочатку вони були адресовані Богові, бо Він був єдиним її «співрозмовником», якому вона довіряла свої переживання. Згодом Сілі почала писати до своєї сестри Нетті. З цих листів вона дізнається правду про своїх батьків і дітей, яких колись у неї силоміць відібрали.

Перші сторінки стали для мене шоком і викликали сильну відразу до «чоловіків» того часу.

У романі порушуються теми жорстокого сексуального та фізичного насилля, расизму, гендерної нерівності, приниження, сексизму, стереотипів щодо жінок і рабства.

Я відчуваю повагу до афроамериканських жінок, які змогли стати самодостатніми, незалежними від чоловіків і стереотипів,
зажити так, як хочеться саме їм та нарешті здобути освіту. Особливо — до тих жінок, які мали відвагу (за яку, на жаль, часто самі страждали) вдарити чоловіка у відповідь і показати свою силу.

це мила дитяча історія про Ґрампуса, який не любив Різдво. для нього це свято було сповнене печальних і незатишних почуттів. окрім того, він боявся, але замість того, щоб комусь про це сказати, зберігав усі переживання в собі. там вони гуркотіли й шумували, від чого він дедалі більше сердився на все навколо.

його ніколи ніхто не обіймав, не товаришував із ним, навіть не розмовляв. єдиним його другом був старий Дрин (палка). але зустрівши Бабусю Ведмедицю, яка навчила його терпінню й доброті; Кульку (кролицю, імʼя їй дав саме він), яка показала, що дружба — це сміливість довіряти; Юніку та Перл, які нагадали, що радість — у дрібницях, навіть у сніжинці чи теплій історії біля вогню. а ще Капітана (птаха), який допоміг йому побачити світ ширшим, ніж його самотня гора й старий Дрин.

завдяки їм Ґрампус зрозумів, що Різдво — це не просто день, сповнений традицій, якими він ніколи не міг насолодитися. це момент, коли важливі не подарунки чи яскраві прикраси, а тепло, яке дарують люди навколо. найголовніше — це можливість відкрити своє серце тим, хто готовий розділити з тобою радість свята. і що не всі труднощі треба долати самотужки, що поруч завжди знайдуться ті, хто готовий підтримати.