Абрикоси зацвітають уночі

Дитяча книга для дорослих.

Історія про дружбу хлопчика Устима та безпілотника Ела, поблизу окупованого Донецька.

Дітям про війну та про дітей і війну. В жахливому сні ці два слова взагалі стоять в одному рядку, але, на жаль, це наша реальність. Жахатися різких звуків, ненавидіти салюти, перевіряти підвали - стало звичною справою.

Для мене в цій книзі зібрана атмосфера "Маленького принца", "Хлопчика в смугастій піжамі" і "Дому дивних дітей" 💔

Мені було неймовірно щемко.

🌸 Бути покинутим вдруге за війну - це занадто, особливо як на цуценяче життя.
🌸 Щоправда, що більше днів поспіль не лунали обстріли, то легше було про них забути.
🌸У мене є теорія. Що життя під час війни стає... ніби непомітнішим. Ховається. Але ніколи не припиняється. Люди менше сміються вголос, але продовжують усміхатися. Ліхтарі в містах загоряться пізніше. А дерева зацвітають уночі, поки ніхто не бачить.
🌸Міни - це як насіння, яке сіє війна.
🌸Я думаю, що Бог не знає української. І тому молитися немає сенсу, він усе одно нас не розуміє. Женина бабуся без кінця просила його, щоб війна закінчилась, і що?
🌸Чи так і буває завжди? Страшні місця з часом стають просто місцями?
🌸Мені за них образливо! Усі ці будинки, у яких ніхто не живе, наша школа, отой автобус... Їх усього-на-всього порозбивали снарядами, а вони вже стали нікому не потрібні!
🌸Люди можуть звідси поїхати, якщо захочуть. А будинки й автобуси - ні! Вони не можуть взяти і втекти, коли стріляють, як ми. Ані дерева, ані поле, ані річка, ані все місто... Воно залишиться тут, навіть коли тут уже ніхто не житиме!
🌸Вони лежали мовчки і міркували про те, що там, де безпечно, насправді теж може бути страшно і що це дуже складно пояснити іншим. Поки ти боїшся, то носиш свою війну із собою, куди б не поїхав.

Ще одна сумна історія про початок війни на Донбасі. Родина юного героя живе близько до місць, де ідуть бої. Разом із родиною вони ховаються у підвалі та одного дня вперше бачать смерть. Хлопчик знаходить друга -безпілотник, який загубився, але все може бачити з висоти.

Містечку загрожує окупація і звичне життя стає неможливим. Настає час прийняти складне рішення і залишити все, що любиш.

Сумно і боляче, адже з 2022 року десятки тисяч людей втратили все - дім, рідне село чи місто, а хтось і найдорожче - рідних і близьких. Та залишили свої серця там, де виросли, де з любов'ю будували життя та майбутнє, але кляті сусіди вирішили все це зруйнувати.

Невеличка історія про війну очима дитини. Така проста, але одночасно глибока і дуже щемка. Були моменти, які викликали усмішку, а від деяких важко було стримати сльози.

«Я думаю, це гарно зашифрований план на майбутнє. Коли можна кудись помандрувати, а потім повернутися додому і знати, що твій дім - у безпеці. Що тобі є куди повертатися. Хіба ти ніколи не мріяв про те, що робитимеш, коли закінчиться війна?»