"Абрикоси зацвітають уночі" дуже незвична гарна назва! "У мене є теорія. Що життя під час війни стає...ніби непомітнішим. Ховається. Але ніколи не припиняється. Люди менше сміються вголос, але продовжують усміхатися. Ліхтарі у містах загоряються пізніше. А дерева зацвітають уночі, поки ніхто не бачить". - сказав військовий з позивним Майстер. Дитяча книга, але зовсім не про дитяче. Книга про війну на Сході, обстріли, життя в підвалі, смерті, зруйноване місто, про дитячі травми через переїзд і втрату рідного дому, друзів, своєї школи і міста. Головні герої - хлопчик Устим та безпілотник Ел, дуже незвичний герой. Елом його називає Устим - скорочено від Бе-Пе-Ел-А. Ел літає та дивиться на всю ситуацію згори, та ще його мало хто помічає. "Майстер: - Слухай... а ти не боїшся, що тебе можуть збити? Ел: - Я не зовсім розумію, що таке боятися. Але знаю, що безпілотник можуть збити. А мене ще навіть не намагалися... на мене ніхто не звертає уваги. Майстер: - Або ж не бачить." Беспілотник загубився та не пам’ятає нічого, тільки військового у якого татуювання пташки на руці. Під час пошуків військового, Ел знайомиться з хлопчиком Устимом, а потім і з військовим позивний якого Майстер. Устим живе з батьками та собакою Жменькою, фронт зовсім близько і через обстріли доводиться ховатись у підвалі, потім батьки вирішують переїхати до місто Дніпра, бо там безпечніше. "Мені страшно, — сказав Устим, — що ми так довго не поїдемо додому, що я виросту і забуду, яке там усе. Або ми приїдемо, а там усе зовсім інакше. Бо снаряди дуже все руйнують." "Люди дають всілякій зброї різні поетичні назви, - озвалася раптом тітка Ганна. - Ось, приміром, "Гради". Ну ви подумайте. Чи той, хто це вигадав, знав, що відчуваєш, коли вони стріляють? Мусив принаймні мати гарну уяву, бо не назвав їх "Зливою" чи "Дощиком". "Іноді вдавана любов - це така особлива форма страху" "Бувають історії, у яких немає правильного кінця: як ти не вчиниш, однаково щось утратиш." "... поки ти боїшся, ти носиш свою війну із собою, куди б не поїхав." "Міну взагалі ніяк не видно, поки на неї не наступиш. Міни - це як насіння, яке сіє війна. Вони ховаються в землі, і навіть коли люди вже не стріляють, і техніку повезли геть, міни можуть напасти у будь-який момент." "Ніхто з нас... ані ми, люди, ані безпілотники... ніхто не знає майбутнього. Усе може трапитися. Але немає сенсу просто сидіти і чекати, якщо все одно нічого не знаєш точно. Бо ж світ навколо не зупиняється. І життя йде далі. Треба просто робити те, що мусиш, і те, що хочеш... І не втрачати надії. Нічого не забувати." Книгу яку повинна прочитати не тільки кожна дитина, але й дорослий. Дуже гарно та легко написана, хоч і про війну. Війна очима дитини. Наразі ця книга є дуже актуальною, хоча події в книзі і відбуваються ще до початку повномаштабної війни.

24 абсолютно різних історій. Якісь були слабші, але більшість історій були дуже цікаві, приємні, атмосферні, глибокі. Легко читається, тому в період свят саме те, що треба.

Якось, в пошуках сучасного тексту для аудіювання моїм п'ятиклашкам, я натрапила на уривок про безпілотника, який втратив зв'язок зі своєю людиною, і всіляко намагався віднайти чоловіка з татуюванням птаха на руці Пам'ятаю, настільки текст мене вразив, а потім ще й моїх учнів припав до вподоби Кожному з нас захотілося прочитати продовження, адже уривком був саме початок цієї щемкої насправді не дитячої історії Що ж було далі з літальним апаратом? Чи знайшов він те, що шукав? А, можливо, він знайшов навіть більше, ніж розраховував? Насправді подібні твори важко читати, надто - якщо головними героями є діти Бо діти і війна - це непоєднуване, нечуване і жахливе Та попри біль, заперечення, сльози, часом злість і розпач - це тепла, щира, подекуди навіть казкова історія про дружбу хлопчика Устима і безпілотника Ела Про життя у прифронтових зонах і вимушений переїзд у більш безпечні міста Про тривалість життя попри обстріли, які вже стали звичними, і про те, як любов, турбота та віра здатні оживити навіть металеве серце дрона Ця повість - не просто вигадка, а своєрідний лист надії, який дитина могла б надіслати у небо, якщо б мала шанс Читаючи цю неймовірну історію, не раз затамовуєш подих, усміхаєшся крізь сльози і відчуваєш, що навіть в часи темряви світло знаходиться у найменших жестах; у дружбі, вірності й абрикосовому дереві, яке, попри все, знову розквітло Цей текст точно залишиться з вами надовго Як спогад Як молитва Як мрія про мирне небо "Абрикоси зацвітають вночі" - книга, яку хочеться розгорнути знову, щоби пригадати, що навіть серед згарищ ростуть дерева Що навіть залізо може вчитися любити

Книга створена для тих, хто шукає затишку в серці зими і вірить у чудеса. Її обов'язково варто прочитати, якщо хочеться поринути в атмосферу тепла і святкового настрою! Ми читаємо її кожного року перед святами

Ці історії наших 🇺🇦 авторів подарують настрій свята, радості, чудових емоцій 😌 Кожна з них наповнена теплом, одухотвореністю, навіть коли має сумний присмак...🥹 Зима ще не закінчилася 🤓 Занурення в теплі моменти, кожна з історій є різною, часто - моменти з мокрими від емоцій очима 🥹✨ І об'єднує їх - теплота Різдва ✨ 📑"Кожна людина народжується ціла і цілісна, а тому їй не потрібен хтось, аби почуватися повноцінною і щасливою" 📑 "Нічого не відбувається просто так. Ми все творимо своїми руками" 📑 "Малювати словами те, що не побачиш очима" Рекомендасьйон 👌

Якось ця книга залишила мене з доволі змішаними враженнями. Я думала, що отримаю збірку теплих, милих різдвяних історій, які пахнуть мандаринами, затишком і святковою магією. Але більшість оповідань виявилися похмурими, і атмосфера здалася зовсім не тією, яку хочеться відчути на свята. Самі історії здалися одноманітними – не було чогось такого, що зачепило б серце чи викликало посмішку. Звісно, декілька моментів були цікавими, але загалом це не той збірник, який створює різдвяний настрій. Можливо, я просто очікувала чогось іншого – більше світла, теплоти й радості. Якщо чесно, мені не дуже сподобалось. Можливо, комусь така книга зайде, але я її перечитувати точно не буду.

«Коли сніг пахне мандаринками» - це, на мою думку, справжня різдвяна книжка, яка знову дає повірити у дива та магію Нового року та Різдва. Головні герої - підлітки, які з тих чи інших причини зневірились у магії свят, але все таки жива бувають, і ми це можемо побачити на наглядному прикладі наших героїв. Неймовірно атмосферна книга🥰

Коли після 321 сторінки збірки рідзвяно-святкових історій не можеш виділити кілька найкращих - це означає ,що збірка просто чудова! По-перше, якось дуже цілісно укладені оповідання, логічно ,як мені здалось. По-друге, вони настільки різні сюжетно, що перед очима завжди калейдоскоп нових вражень. Трохи казки і магії, любові і розчарування, втрати і надії ,але понад усе - багато віри в диво 😇 Це вже друга святкова збірка,яка дуже сподобалась! Кожне оповідання особливе. Цікаво,як на мене, буде і дітям, і дорослим. Цю збірку можна сміливо брати на позакласне читання на уроках української літератури - тут точно є що обговорити з дітьми Що ще?)Дуже рекомендую!