Оля Русіна

Це справжня зимова казка, яка огортає теплом та занурює у свято ще з перших сторінок. Ця книжка — як затишна ковдра в холодний вечір, коли за вікном заметіль, а вдома розливається світло від ялинки. У ній ви знайдете не лише історії про зимову магію, а й чудові, такі знайомі дитячі спогади, які нагадують, як пахне святкова атмосфера мандаринками й хрумким снігом.

Автори та ілюстратори книги змогли створити справжній шедевр, де кожна сторінка наповнена теплом і турботою. Історії тут — неначе листівки з дитинства, вони добрі, щирі й змушують задуматися про те, що для кожного з нас означає зима. Це мандри до спогадів про перше святкове диво, перший подарунок, перший смак мандаринок, що змішується із запахом снігу.

Книга чудово підходить для читання всією родиною — вона відкриває двері у світ, де дорослі можуть повернутися в дитинство, а діти відчути, що таке справжня зима з її магією і затишком. "Коли сніг пахне мандаринками" — це як запрошення провести час разом, посміятися, трохи помріяти й повірити, що зима завжди може подарувати маленьке чудо.

Ця книга стане прекрасним доповненням до зимових вечорів і точно залишить по собі теплі спогади, які хочеться зберігати ще довго після завершення зимових свят.

Дитяча книга для дорослих.

Історія про дружбу хлопчика Устима та безпілотника Ела, поблизу окупованого Донецька.

Дітям про війну та про дітей і війну. В жахливому сні ці два слова взагалі стоять в одному рядку, але, на жаль, це наша реальність. Жахатися різких звуків, ненавидіти салюти, перевіряти підвали - стало звичною справою.

Для мене в цій книзі зібрана атмосфера "Маленького принца", "Хлопчика в смугастій піжамі" і "Дому дивних дітей" 💔

Мені було неймовірно щемко.

🌸 Бути покинутим вдруге за війну - це занадто, особливо як на цуценяче життя.
🌸 Щоправда, що більше днів поспіль не лунали обстріли, то легше було про них забути.
🌸У мене є теорія. Що життя під час війни стає... ніби непомітнішим. Ховається. Але ніколи не припиняється. Люди менше сміються вголос, але продовжують усміхатися. Ліхтарі в містах загоряться пізніше. А дерева зацвітають уночі, поки ніхто не бачить.
🌸Міни - це як насіння, яке сіє війна.
🌸Я думаю, що Бог не знає української. І тому молитися немає сенсу, він усе одно нас не розуміє. Женина бабуся без кінця просила його, щоб війна закінчилась, і що?
🌸Чи так і буває завжди? Страшні місця з часом стають просто місцями?
🌸Мені за них образливо! Усі ці будинки, у яких ніхто не живе, наша школа, отой автобус... Їх усього-на-всього порозбивали снарядами, а вони вже стали нікому не потрібні!
🌸Люди можуть звідси поїхати, якщо захочуть. А будинки й автобуси - ні! Вони не можуть взяти і втекти, коли стріляють, як ми. Ані дерева, ані поле, ані річка, ані все місто... Воно залишиться тут, навіть коли тут уже ніхто не житиме!
🌸Вони лежали мовчки і міркували про те, що там, де безпечно, насправді теж може бути страшно і що це дуже складно пояснити іншим. Поки ти боїшся, то носиш свою війну із собою, куди б не поїхав.

Якщо у вас новорічний настрій зʼявився восени, а ближче до свят зовсім вивітрився, то пропоную вам взяти до рук цю книгу.
Звичайно, що коли в творах головні герої діти чи підлітки, то історії можуть бути трохи наївними, але це прекрасно.
І яка б пригода з головними героями не сталась б, які болісні втрати вони не пережили б, що б доля не принесла їм, головне для них всіх - це зустріти зимові свята з найближчими. І в цьому і є справжня магія новорічних свят.
Рекомендую)

Ця історія про загадкового безпілотника Ела, котрого мало хто бачив. Однак він зміг завести друзів.

Так, ширяючи просторами неба, Ел знайомиться з Устимом та допомагає знайти йому його цуценя Жменьку, в звʼязку з чим БПЛА отримує собі друга Устима.

Літаючи далі, Ел натрапляє на військових і один з позивним Майстер, його бачить та вони вони одне одному допомагають.

З часом доля Ела та Устима розходиться, батьки евакуюють хлопчика до Дніпра, а Ел залишається. У місті Устиму жити важко, оскільки там ніхто не знає, що він пережив і ніхто особливо не зважав на травми переселенців та учасників бойових дій. Коли запускали феєрверки - Устим перелякано тікав😭.

Авторка вміє написати про важливе і страшне, з якоюсь теплою ноткою, мені дуже сподобалась книга.

Невеличка історія про війну очима дитини. Така проста, але одночасно глибока і дуже щемка. Були моменти, які викликали усмішку, а від деяких важко було стримати сльози.

«Я думаю, це гарно зашифрований план на майбутнє. Коли можна кудись помандрувати, а потім повернутися додому і знати, що твій дім - у безпеці. Що тобі є куди повертатися. Хіба ти ніколи не мріяв про те, що робитимеш, коли закінчиться війна?»

Ще одна сумна історія про початок війни на Донбасі. Родина юного героя живе близько до місць, де ідуть бої. Разом із родиною вони ховаються у підвалі та одного дня вперше бачать смерть. Хлопчик знаходить друга -безпілотник, який загубився, але все може бачити з висоти.

Містечку загрожує окупація і звичне життя стає неможливим. Настає час прийняти складне рішення і залишити все, що любиш.

Сумно і боляче, адже з 2022 року десятки тисяч людей втратили все - дім, рідне село чи місто, а хтось і найдорожче - рідних і близьких. Та залишили свої серця там, де виросли, де з любов'ю будували життя та майбутнє, але кляті сусіди вирішили все це зруйнувати.

⠀
- Тут неподалік макове поле, гайда туди!
- Е ні, туди лети сам. Воно ж все заміноване.
- Отакої...- похнюпився Ел. - А з неба цього не видно.
- Міну взагалі ніяк не видно, поки на неї не наступиш. Міни це як насіння, яке сіє війна.
⠀
Дитяча книжка про війну.
⠀
Розв'язана Росією війна уже 8 років псує життя українців. Серед них - маленький Устим, що живе у містечку поблизу лінії фронту. Устим має батьків, собаку - і нового друга, безпілотника Ела. Саме через ситуації і діалоги хлопчика з Елом авторка пояснює дітям, що таке війна. Хто у цій війні винен, теж говориться прямо.
⠀
- А чому Росія хоче, щоб її любили?
- Хто тобі таке сказав?
- Тітка Ганна каже, що у Донецьку зараз так говорять.
- Вона хоче, щоб її боялися, а не любили. Іноді вдавана любов це така особлива форма страху.
- Навіщо?
- Просто буває так, що одні люди хочуть вирішувати, як іншим жити: що говорити, з ким можна дружити і які книги читати. Як от-ті люди, що прийшли у Донецьк, у Луганськ і різні інші міста. А змусити когось робити те, чого він не хоче, можна лише тоді, коли тебе бояться.
⠀
Написана книжка для дітей, тому тут все очевидно і правильно: не можна іти у поле, бо там міни. Не можна виходити з двору, бо стріляють. Треба чемно ховатися у підвалі. Тут нема небезпечних пригод - війна принесла достатньо справжніх небезпек, тому діти швидко дорослішають.
⠀
Мене зворушив епізод з польотом Ела у Донецьк і розповідь про рідне місто для Майстра. У безпілотника виявилося таке чуйне серце.
⠀
У книзі є над чим задуматися і дорослим: і про втрату рідного дому і страх забути, як там було. Про сім'ю і вічні цінності. Про суспільство, яке закривало очі, продовжуючи запускати феєрверки у воюючій країні, не думаючи, кого цим може травмувати. Ех, у безпілотника більше емпатії.
⠀
Хороша книжка про важливе, яка може допомогти дитині зрозуміти про війну

Вже вдруге саме дитяча книга про війну розбиває мені серце в друзки… Більше того, я плакала не тільки читаючи її, а й пишучи відгук на неї.

Книга Олі Русіної - маленького обсягу і я не очікувала від неї такої глибини емоцій.
Ця історія - на межі казки і реальності. Невідомий добрий безпілотник губиться десь неподалік фронту. І він, чи його привид, вирушає на пошуки військового, якому належав. Натомість йому трапляються інші люди. Як от, хлопчик Устим. Він живе із батьками в прифронтовому містечку, навчається в школі і багато чого не знає, але багато чого відчуває відмінно від дорослих.
Чи військовий «Майстер», донеччанин, який дуже мріє побачити рідне місто, а поки що вимушений тримати оборону на позиції в окопі.
Завдяки своїм новим знайомим дрон отримує імʼя - Ел, а ще багато чому вчиться і навіть починає щось відчувати… чи принаймні розуміти людські емоції.

Хлопчик із сімʼєю вимушений втікати із дому, і вже дуже скоро і його містечко опиняється в окупації. І ось тут авторка дає нам можливість зрозуміти, що відчувають люди, які втратили свій дім, і, можливо, тепер вже й втратили надію на його повернення.

Книга дуже гарно написана, є там суперечливий момент, де БПЛА вагається чи не міг він бути на службі у росіян, що не дуже складається із памʼяттю про жовто-блакитні шеврони його власника. Але на кінцеве враження від книги він не впливає.
Зважаючи на кількість внутрішньо переміщених українців, «Абрикоси зацвітають уночі» може бути гарним інструментом, щоб пояснити своїм дітям, як почуваються їх нові однокласники чи сусіди.

Я не вірю в казки, але мені хочеться вірити, що десь там у небі над Сходом України літає безпілотник Ел, який стоїть на варті домівки Устима, і коли його місія буде виконана полетить за горизонт, щоб побачити світ.

Завжди важко писати відгуки на книжки, написані кількома авторами, бо загальна стилістика книги дуже неоднорідна - якісь оповідання сподобалися більше, якісь менше. Але всі вони про віру, про різдвяні дива. Якісь із цих оповідань абсолютно магічні, якісь по-дорослому філософські. А частина з них - просто розбиває серце, бо вони про втрати, в тому числі про втрати на війні…

Мені гірко, що війна просочилася в дитячі книги і стала чимось… Звичним, мабуть, не зовсім підходяще слово. Війна стала контекстом життя, а не порядком денним…
Все ж збірка так продумана, що останні оповідання - цілком магічні і позитивні, тому фінальне враження залишається цілком святковим.
Рекомендую для дітей 9-13 років, а також батькам, щоб освіжити в памʼяті ті проблеми, які тривожили нас в цьому віці і згадати, який він непростий, скільки викликів, невпевненості, складнощів викликає.

Коли сніг пахне мандаринками - збірка теплих історій сучасних українських авторів.
Вона тепла, часом пробиває на щемкість та спогади.

Що цікаво, я для себе її асоціюю з літом. Бо саме в цей період її читала. Коли хотілося трохи казки, трохи дива. Треба спробувати і перед різдвяними святами якось прочитати)

Загалом такі збірки чудовий варіант знайомства із сучасними українськими авторами.
На щастя, імен багато і кожен для себе відкриє щось своє, знайде когось свого близького до серця.

А ще ця збірка поїхала із моєю знайомою до Британії, стала своєрідним символом українського Різдва за кордоном.

А ще класно читати тим, хто зараз опановує українську. Тексти нескладні, але з настроєм та емоцією.

Якби безпілотники говорили й пам'ятали усе побачене, вони б точно розповіли нам тисячі неймовірних історій. До того ж неймовірних не лише в щасливому контексті, а загалом, що вони вражають.

Абрикоси зацвітають у ночі - це історія хлопчика, до якого прилетів безпілотник, який загубився. Він не пам'ятав, звідки він, але розповідав про усе, що бачив.

Щемка історія про життя під час війни, про життя у прифронтових селищах. Вона не страшна, аніскільки, але вона заглиблює у події і дає поле для роздумів.

Разом з прочитанням книги, раджу ще послухати подкасти за участі Олі Русіної, там вона детальніше розповідає про етап написання та як прийшла ідея цього тексту.

В мене вже склалась традиція - в грудні читати різдвяні оповідання. В цьому прекрасно допомагає Видавництво Старого Лева, які видають нові збірки.

Збірка цікавих оповідань для підлітків, адже головні герої, в основному, діти. Ці історії досить добрі, хоча не завжди веселі і чарівні. Бо Різдво, як і наше життя, теж може бути різним. І часто ми це розуміємо в дитинстві, а не дорослими.

Частинка дива, час із родиною, віра в казку, миттєве передбачення, спогади про минуле чи навіть просто смаколики. В кожного свято асоціюється з чимось своїм.

Але після прочитання кожного оповідання ставало приємно на душі та теплилася віра у краще майбутнє і, головне, мирне Різдво вже цього року.