Оля Русіна

Ця історія про загадкового безпілотника Ела, котрого мало хто бачив. Однак він зміг завести друзів.

Так, ширяючи просторами неба, Ел знайомиться з Устимом та допомагає знайти йому його цуценя Жменьку, в звʼязку з чим БПЛА отримує собі друга Устима.

Літаючи далі, Ел натрапляє на військових і один з позивним Майстер, його бачить та вони вони одне одному допомагають.

З часом доля Ела та Устима розходиться, батьки евакуюють хлопчика до Дніпра, а Ел залишається. У місті Устиму жити важко, оскільки там ніхто не знає, що він пережив і ніхто особливо не зважав на травми переселенців та учасників бойових дій. Коли запускали феєрверки - Устим перелякано тікав😭.

Авторка вміє написати про важливе і страшне, з якоюсь теплою ноткою, мені дуже сподобалась книга.

Невеличка історія про війну очима дитини. Така проста, але одночасно глибока і дуже щемка. Були моменти, які викликали усмішку, а від деяких важко було стримати сльози.

«Я думаю, це гарно зашифрований план на майбутнє. Коли можна кудись помандрувати, а потім повернутися додому і знати, що твій дім - у безпеці. Що тобі є куди повертатися. Хіба ти ніколи не мріяв про те, що робитимеш, коли закінчиться війна?»

Ще одна сумна історія про початок війни на Донбасі. Родина юного героя живе близько до місць, де ідуть бої. Разом із родиною вони ховаються у підвалі та одного дня вперше бачать смерть. Хлопчик знаходить друга -безпілотник, який загубився, але все може бачити з висоти.

Містечку загрожує окупація і звичне життя стає неможливим. Настає час прийняти складне рішення і залишити все, що любиш.

Сумно і боляче, адже з 2022 року десятки тисяч людей втратили все - дім, рідне село чи місто, а хтось і найдорожче - рідних і близьких. Та залишили свої серця там, де виросли, де з любов'ю будували життя та майбутнє, але кляті сусіди вирішили все це зруйнувати.

⠀
- Тут неподалік макове поле, гайда туди!
- Е ні, туди лети сам. Воно ж все заміноване.
- Отакої...- похнюпився Ел. - А з неба цього не видно.
- Міну взагалі ніяк не видно, поки на неї не наступиш. Міни це як насіння, яке сіє війна.
⠀
Дитяча книжка про війну.
⠀
Розв'язана Росією війна уже 8 років псує життя українців. Серед них - маленький Устим, що живе у містечку поблизу лінії фронту. Устим має батьків, собаку - і нового друга, безпілотника Ела. Саме через ситуації і діалоги хлопчика з Елом авторка пояснює дітям, що таке війна. Хто у цій війні винен, теж говориться прямо.
⠀
- А чому Росія хоче, щоб її любили?
- Хто тобі таке сказав?
- Тітка Ганна каже, що у Донецьку зараз так говорять.
- Вона хоче, щоб її боялися, а не любили. Іноді вдавана любов це така особлива форма страху.
- Навіщо?
- Просто буває так, що одні люди хочуть вирішувати, як іншим жити: що говорити, з ким можна дружити і які книги читати. Як от-ті люди, що прийшли у Донецьк, у Луганськ і різні інші міста. А змусити когось робити те, чого він не хоче, можна лише тоді, коли тебе бояться.
⠀
Написана книжка для дітей, тому тут все очевидно і правильно: не можна іти у поле, бо там міни. Не можна виходити з двору, бо стріляють. Треба чемно ховатися у підвалі. Тут нема небезпечних пригод - війна принесла достатньо справжніх небезпек, тому діти швидко дорослішають.
⠀
Мене зворушив епізод з польотом Ела у Донецьк і розповідь про рідне місто для Майстра. У безпілотника виявилося таке чуйне серце.
⠀
У книзі є над чим задуматися і дорослим: і про втрату рідного дому і страх забути, як там було. Про сім'ю і вічні цінності. Про суспільство, яке закривало очі, продовжуючи запускати феєрверки у воюючій країні, не думаючи, кого цим може травмувати. Ех, у безпілотника більше емпатії.
⠀
Хороша книжка про важливе, яка може допомогти дитині зрозуміти про війну

Вже вдруге саме дитяча книга про війну розбиває мені серце в друзки… Більше того, я плакала не тільки читаючи її, а й пишучи відгук на неї.

Книга Олі Русіної - маленького обсягу і я не очікувала від неї такої глибини емоцій.
Ця історія - на межі казки і реальності. Невідомий добрий безпілотник губиться десь неподалік фронту. І він, чи його привид, вирушає на пошуки військового, якому належав. Натомість йому трапляються інші люди. Як от, хлопчик Устим. Він живе із батьками в прифронтовому містечку, навчається в школі і багато чого не знає, але багато чого відчуває відмінно від дорослих.
Чи військовий «Майстер», донеччанин, який дуже мріє побачити рідне місто, а поки що вимушений тримати оборону на позиції в окопі.
Завдяки своїм новим знайомим дрон отримує імʼя - Ел, а ще багато чому вчиться і навіть починає щось відчувати… чи принаймні розуміти людські емоції.

Хлопчик із сімʼєю вимушений втікати із дому, і вже дуже скоро і його містечко опиняється в окупації. І ось тут авторка дає нам можливість зрозуміти, що відчувають люди, які втратили свій дім, і, можливо, тепер вже й втратили надію на його повернення.

Книга дуже гарно написана, є там суперечливий момент, де БПЛА вагається чи не міг він бути на службі у росіян, що не дуже складається із памʼяттю про жовто-блакитні шеврони його власника. Але на кінцеве враження від книги він не впливає.
Зважаючи на кількість внутрішньо переміщених українців, «Абрикоси зацвітають уночі» може бути гарним інструментом, щоб пояснити своїм дітям, як почуваються їх нові однокласники чи сусіди.

Я не вірю в казки, але мені хочеться вірити, що десь там у небі над Сходом України літає безпілотник Ел, який стоїть на варті домівки Устима, і коли його місія буде виконана полетить за горизонт, щоб побачити світ.

Завжди важко писати відгуки на книжки, написані кількома авторами, бо загальна стилістика книги дуже неоднорідна - якісь оповідання сподобалися більше, якісь менше. Але всі вони про віру, про різдвяні дива. Якісь із цих оповідань абсолютно магічні, якісь по-дорослому філософські. А частина з них - просто розбиває серце, бо вони про втрати, в тому числі про втрати на війні…

Мені гірко, що війна просочилася в дитячі книги і стала чимось… Звичним, мабуть, не зовсім підходяще слово. Війна стала контекстом життя, а не порядком денним…
Все ж збірка так продумана, що останні оповідання - цілком магічні і позитивні, тому фінальне враження залишається цілком святковим.
Рекомендую для дітей 9-13 років, а також батькам, щоб освіжити в памʼяті ті проблеми, які тривожили нас в цьому віці і згадати, який він непростий, скільки викликів, невпевненості, складнощів викликає.

Коли сніг пахне мандаринками - збірка теплих історій сучасних українських авторів.
Вона тепла, часом пробиває на щемкість та спогади.

Що цікаво, я для себе її асоціюю з літом. Бо саме в цей період її читала. Коли хотілося трохи казки, трохи дива. Треба спробувати і перед різдвяними святами якось прочитати)

Загалом такі збірки чудовий варіант знайомства із сучасними українськими авторами.
На щастя, імен багато і кожен для себе відкриє щось своє, знайде когось свого близького до серця.

А ще ця збірка поїхала із моєю знайомою до Британії, стала своєрідним символом українського Різдва за кордоном.

А ще класно читати тим, хто зараз опановує українську. Тексти нескладні, але з настроєм та емоцією.

Якби безпілотники говорили й пам'ятали усе побачене, вони б точно розповіли нам тисячі неймовірних історій. До того ж неймовірних не лише в щасливому контексті, а загалом, що вони вражають.

Абрикоси зацвітають у ночі - це історія хлопчика, до якого прилетів безпілотник, який загубився. Він не пам'ятав, звідки він, але розповідав про усе, що бачив.

Щемка історія про життя під час війни, про життя у прифронтових селищах. Вона не страшна, аніскільки, але вона заглиблює у події і дає поле для роздумів.

Разом з прочитанням книги, раджу ще послухати подкасти за участі Олі Русіної, там вона детальніше розповідає про етап написання та як прийшла ідея цього тексту.

В мене вже склалась традиція - в грудні читати різдвяні оповідання. В цьому прекрасно допомагає Видавництво Старого Лева, які видають нові збірки.

Збірка цікавих оповідань для підлітків, адже головні герої, в основному, діти. Ці історії досить добрі, хоча не завжди веселі і чарівні. Бо Різдво, як і наше життя, теж може бути різним. І часто ми це розуміємо в дитинстві, а не дорослими.

Частинка дива, час із родиною, віра в казку, миттєве передбачення, спогади про минуле чи навіть просто смаколики. В кожного свято асоціюється з чимось своїм.

Але після прочитання кожного оповідання ставало приємно на душі та теплилася віра у краще майбутнє і, головне, мирне Різдво вже цього року.

24 оповідання, від 24 різних письменниць та письменників, 24 погляди на події, які могли розгортатися напередодні Різдва 🎄

Головні герої кожної з історій - діти та підлітки, але з досить дорослими думками, переживаннями, проблемами та висновками. Кожна розповідь по-своєму описує передріздвяний настрій, сімейні традиції, надії, сподівання і дива, яких ми всі так чекаємо, особливо в переддень свята ☃️

Ідеальним, на мою думку, акордом збірки стало оповідання Наталії Ясіновської "Хочу татових вареників". Головна героїня - підлітка вперше буде святкувати Новий Рік не вдома з родиною, а з подружками та однокласницями. Це так по-дорослому, так круто, так прикольно та сучасно, на думку Насті. Але виявилось, що з мамою, з татом та молодшою сестрою грати в настільні ігри, дивитися улюблений фільм та писати плани на рік куди затишніше ніж слухати вихваляння та висміювання однокласниць. А ще, вона точно знає, що батьки завжди прийдуть на допомогу без жодних питань. І це дуже цінно ✨

«Коли сніг пахне мандаринками»
Видавництво Старого Лева
«Якщо замерехтіли вогники-зірочки — значить скоро свята». (Марія Титаренко)
Як відомо, саме на Різдво відбуваються найнеймовірніші події, збуваються найзаповітніші мрії, стаються дива. І навіть той, хто не вірить у силу різдвяної ночі та магію новорічних свят, відчуває, що цими днями коїться щось дивне і непередбачуване. Звичайно, не без халеп та прикрих випадків, але врешті-решт все завершується цукерками, мандаринками, подарунками, посмішками та обіймами.
24 історії про суперсили, свято з бабусею та дідусем, зустріч з водяним драконом, смак снігу та його термін придатності, різдвяний стіл у бліндажі, лист із минулого про ангелів, різдвяного штолень, переїзд, кошенятко від Миколая, першу зірку та вареники, приготовані татом.
«Зима зависає в повітрі крихітними сніжинками» (Оля Русіна). Сніг – то «незлічимий рій білих мух» (Марія Титаренко), бо ж «… ловиш сніжинку на язик — і вона за мить з холодної колючки перетворюється на ніжну теплу краплинку» (Андрій Бачинський)
« Жоден зимовий день не бував схожим на бабусине Різдво» Анна Сидор. «… містечко перемінилось і на ранок скидалося на ошатну різдвяну листівку» (Богдана Матіяш).
«Мрії збуваються, коли на те час» (Слава Світова)
«Чи ви знаєте, що зимові вечори — найближчі родичі Вічності? Чому б інакше вони були б такими довгими?» (Роман Росіцький).
Ці 24 оповідання, мов вервечка непередбачуваних історій — справжня терапія на зимові свята, бо ж що ще, як не читання допомагає поринути у світ див та мрій?
Валентина Турчин

Справжня терапевтична казка, яка дуже необхідна для прочитання всім нашим діточкам в цей страшний час. Оля Русіна гарно обігрує такі страшні і в той же час важливі ситуації і речі. Наприклад, якщо раніше моя дитина дуже боялась сирени, то тепер ми знаємо що вона дуже хоче співати, та це погано виходить, але вона з усіх сил намагається попередити нас про небезпеку! І виходить сирена не такий і негативний персонаж! В книжі дуже гарно описано, що коїлось в кожній родині на початку війни, діти розуміють все… і кожен впізнає себе, своє місто та любов до свого дому…і головне який позитивний фінал: хочеться вірити! Вірити в Перемогу! Вірити в ЗСУ! Вірити в відбудову! Бо українці -неймовірна нація!
Дякую за одну з найкращих терапевтичних казок сучасності!