Оля Русіна

"Абрикоси зацвітають уночі" дуже незвична гарна назва!
"У мене є теорія. Що життя під час війни стає...ніби непомітнішим. Ховається. Але ніколи не припиняється. Люди менше сміються вголос, але продовжують усміхатися. Ліхтарі у містах загоряються пізніше. А дерева зацвітають уночі, поки ніхто не бачить". - сказав військовий з позивним Майстер.

Дитяча книга, але зовсім не про дитяче. Книга про війну на Сході, обстріли, життя в підвалі, смерті, зруйноване місто, про дитячі травми через переїзд і втрату рідного дому, друзів, своєї школи і міста.

Головні герої - хлопчик Устим та безпілотник Ел, дуже незвичний герой. Елом його називає Устим - скорочено від Бе-Пе-Ел-А. Ел літає та дивиться на всю ситуацію згори, та ще його мало хто помічає.
"Майстер: - Слухай... а ти не боїшся, що тебе можуть збити?
Ел: - Я не зовсім розумію, що таке боятися. Але знаю, що безпілотник можуть збити. А мене ще навіть не намагалися... на мене ніхто не звертає уваги.
Майстер: - Або ж не бачить."

Беспілотник загубився та не пам’ятає нічого, тільки військового у якого татуювання пташки на руці. Під час пошуків військового, Ел знайомиться з хлопчиком Устимом, а потім і з військовим позивний якого Майстер. Устим живе з батьками та собакою Жменькою, фронт зовсім близько і через обстріли доводиться ховатись у підвалі, потім батьки вирішують переїхати до місто Дніпра, бо там безпечніше.

"Мені страшно, — сказав Устим, — що ми так довго не поїдемо додому, що я виросту і забуду, яке там усе. Або ми приїдемо, а там усе зовсім інакше. Бо снаряди дуже все руйнують."

"Люди дають всілякій зброї різні поетичні назви, - озвалася раптом тітка Ганна. - Ось, приміром, "Гради". Ну ви подумайте. Чи той, хто це вигадав, знав, що відчуваєш, коли вони стріляють? Мусив принаймні мати гарну уяву, бо не назвав їх "Зливою" чи "Дощиком".

"Іноді вдавана любов - це така особлива форма страху"

"Бувають історії, у яких немає правильного кінця: як ти не вчиниш, однаково щось утратиш."

"... поки ти боїшся, ти носиш свою війну із собою, куди б не поїхав."

"Міну взагалі ніяк не видно, поки на неї не наступиш. Міни - це як насіння, яке сіє війна. Вони ховаються в землі, і навіть коли люди вже не стріляють, і техніку повезли геть, міни можуть напасти у будь-який момент."

"Ніхто з нас... ані ми, люди, ані безпілотники... ніхто не знає майбутнього. Усе може трапитися. Але немає сенсу просто сидіти і чекати, якщо все одно нічого не знаєш точно. Бо ж світ навколо не зупиняється. І життя йде далі. Треба просто робити те, що мусиш, і те, що хочеш... І не втрачати надії. Нічого не забувати."

Книгу яку повинна прочитати не тільки кожна дитина, але й дорослий. Дуже гарно та легко написана, хоч і про війну. Війна очима дитини. Наразі ця книга є дуже актуальною, хоча події в книзі і відбуваються ще до початку повномаштабної війни.

24 абсолютно різних історій. Якісь були слабші, але більшість історій були дуже цікаві, приємні, атмосферні, глибокі.
Легко читається, тому в період свят саме те, що треба.

Якось, в пошуках сучасного тексту для аудіювання моїм п'ятиклашкам, я натрапила на уривок про безпілотника, який втратив зв'язок зі своєю людиною, і всіляко намагався віднайти чоловіка з татуюванням птаха на руці

Пам'ятаю, настільки текст мене вразив, а потім ще й моїх учнів припав до вподоби
Кожному з нас захотілося прочитати продовження, адже уривком був саме початок цієї щемкої насправді не дитячої історії

Що ж було далі з літальним апаратом?
Чи знайшов він те, що шукав?
А, можливо, він знайшов навіть більше, ніж розраховував?

Насправді подібні твори важко читати, надто - якщо головними героями є діти
Бо діти і війна - це непоєднуване, нечуване і жахливе

Та попри біль, заперечення, сльози, часом злість і розпач - це тепла, щира, подекуди навіть казкова історія про дружбу хлопчика Устима і безпілотника Ела

Про життя у прифронтових зонах і вимушений переїзд у більш безпечні міста
Про тривалість життя попри обстріли, які вже стали звичними, і про те, як любов, турбота та віра здатні оживити навіть металеве серце дрона

Ця повість - не просто вигадка, а своєрідний лист надії, який дитина могла б надіслати у небо, якщо б мала шанс

Читаючи цю неймовірну історію, не раз затамовуєш подих, усміхаєшся крізь сльози і відчуваєш, що навіть в часи темряви світло знаходиться у найменших жестах; у дружбі, вірності й абрикосовому дереві, яке, попри все, знову розквітло

Цей текст точно залишиться з вами надовго
Як спогад
Як молитва
Як мрія про мирне небо

"Абрикоси зацвітають вночі" - книга, яку хочеться розгорнути знову, щоби пригадати, що навіть серед згарищ ростуть дерева

Що навіть залізо може вчитися любити

Книга створена для тих, хто шукає затишку в серці зими і вірить у чудеса. Її обов'язково варто прочитати, якщо хочеться поринути в атмосферу тепла і святкового настрою! Ми читаємо її кожного року перед святами

Ці історії наших 🇺🇦 авторів подарують настрій свята, радості, чудових емоцій 😌

Кожна з них наповнена теплом, одухотвореністю, навіть коли має сумний присмак...🥹
Зима ще не закінчилася 🤓

Занурення в теплі моменти, кожна з історій є різною, часто - моменти з мокрими від емоцій очима 🥹✨
І об'єднує їх - теплота Різдва ✨

📑"Кожна людина народжується ціла і цілісна, а тому їй не потрібен хтось, аби почуватися повноцінною і щасливою"
📑 "Нічого не відбувається просто так. Ми все творимо своїми руками"
📑 "Малювати словами те, що не побачиш очима"

Рекомендасьйон 👌

Якось ця книга залишила мене з доволі змішаними враженнями. Я думала, що отримаю збірку теплих, милих різдвяних історій, які пахнуть мандаринами, затишком і святковою магією. Але більшість оповідань виявилися похмурими, і атмосфера здалася зовсім не тією, яку хочеться відчути на свята.

Самі історії здалися одноманітними – не було чогось такого, що зачепило б серце чи викликало посмішку. Звісно, декілька моментів були цікавими, але загалом це не той збірник, який створює різдвяний настрій. Можливо, я просто очікувала чогось іншого – більше світла, теплоти й радості.

Якщо чесно, мені не дуже сподобалось. Можливо, комусь така книга зайде, але я її перечитувати точно не буду.

«Коли сніг пахне мандаринками» - це, на мою думку, справжня різдвяна книжка, яка знову дає повірити у дива та магію Нового року та Різдва. Головні герої - підлітки, які з тих чи інших причини зневірились у магії свят, але все таки жива бувають, і ми це можемо побачити на наглядному прикладі наших героїв. Неймовірно атмосферна книга🥰

Коли після 321 сторінки збірки рідзвяно-святкових історій не можеш виділити кілька найкращих - це означає ,що збірка просто чудова!

По-перше, якось дуже цілісно укладені оповідання, логічно ,як мені здалось.

По-друге, вони настільки різні сюжетно, що перед очима завжди калейдоскоп нових вражень.

Трохи казки і магії, любові і розчарування, втрати і надії ,але понад усе - багато віри в диво 😇

Це вже друга святкова збірка,яка дуже сподобалась! Кожне оповідання особливе. Цікаво,як на мене, буде і дітям, і дорослим. Цю збірку можна сміливо брати на позакласне читання на уроках української літератури - тут точно є що обговорити з дітьми

Що ще?)Дуже рекомендую!

Це справжня зимова казка, яка огортає теплом та занурює у свято ще з перших сторінок. Ця книжка — як затишна ковдра в холодний вечір, коли за вікном заметіль, а вдома розливається світло від ялинки. У ній ви знайдете не лише історії про зимову магію, а й чудові, такі знайомі дитячі спогади, які нагадують, як пахне святкова атмосфера мандаринками й хрумким снігом.

Автори та ілюстратори книги змогли створити справжній шедевр, де кожна сторінка наповнена теплом і турботою. Історії тут — неначе листівки з дитинства, вони добрі, щирі й змушують задуматися про те, що для кожного з нас означає зима. Це мандри до спогадів про перше святкове диво, перший подарунок, перший смак мандаринок, що змішується із запахом снігу.

Книга чудово підходить для читання всією родиною — вона відкриває двері у світ, де дорослі можуть повернутися в дитинство, а діти відчути, що таке справжня зима з її магією і затишком. "Коли сніг пахне мандаринками" — це як запрошення провести час разом, посміятися, трохи помріяти й повірити, що зима завжди може подарувати маленьке чудо.

Ця книга стане прекрасним доповненням до зимових вечорів і точно залишить по собі теплі спогади, які хочеться зберігати ще довго після завершення зимових свят.

Дитяча книга для дорослих.

Історія про дружбу хлопчика Устима та безпілотника Ела, поблизу окупованого Донецька.

Дітям про війну та про дітей і війну. В жахливому сні ці два слова взагалі стоять в одному рядку, але, на жаль, це наша реальність. Жахатися різких звуків, ненавидіти салюти, перевіряти підвали - стало звичною справою.

Для мене в цій книзі зібрана атмосфера "Маленького принца", "Хлопчика в смугастій піжамі" і "Дому дивних дітей" 💔

Мені було неймовірно щемко.

🌸 Бути покинутим вдруге за війну - це занадто, особливо як на цуценяче життя.
🌸 Щоправда, що більше днів поспіль не лунали обстріли, то легше було про них забути.
🌸У мене є теорія. Що життя під час війни стає... ніби непомітнішим. Ховається. Але ніколи не припиняється. Люди менше сміються вголос, але продовжують усміхатися. Ліхтарі в містах загоряться пізніше. А дерева зацвітають уночі, поки ніхто не бачить.
🌸Міни - це як насіння, яке сіє війна.
🌸Я думаю, що Бог не знає української. І тому молитися немає сенсу, він усе одно нас не розуміє. Женина бабуся без кінця просила його, щоб війна закінчилась, і що?
🌸Чи так і буває завжди? Страшні місця з часом стають просто місцями?
🌸Мені за них образливо! Усі ці будинки, у яких ніхто не живе, наша школа, отой автобус... Їх усього-на-всього порозбивали снарядами, а вони вже стали нікому не потрібні!
🌸Люди можуть звідси поїхати, якщо захочуть. А будинки й автобуси - ні! Вони не можуть взяти і втекти, коли стріляють, як ми. Ані дерева, ані поле, ані річка, ані все місто... Воно залишиться тут, навіть коли тут уже ніхто не житиме!
🌸Вони лежали мовчки і міркували про те, що там, де безпечно, насправді теж може бути страшно і що це дуже складно пояснити іншим. Поки ти боїшся, то носиш свою війну із собою, куди б не поїхав.

Якщо у вас новорічний настрій зʼявився восени, а ближче до свят зовсім вивітрився, то пропоную вам взяти до рук цю книгу.
Звичайно, що коли в творах головні герої діти чи підлітки, то історії можуть бути трохи наївними, але це прекрасно.
І яка б пригода з головними героями не сталась б, які болісні втрати вони не пережили б, що б доля не принесла їм, головне для них всіх - це зустріти зимові свята з найближчими. І в цьому і є справжня магія новорічних свят.
Рекомендую)

Ця історія про загадкового безпілотника Ела, котрого мало хто бачив. Однак він зміг завести друзів.

Так, ширяючи просторами неба, Ел знайомиться з Устимом та допомагає знайти йому його цуценя Жменьку, в звʼязку з чим БПЛА отримує собі друга Устима.

Літаючи далі, Ел натрапляє на військових і один з позивним Майстер, його бачить та вони вони одне одному допомагають.

З часом доля Ела та Устима розходиться, батьки евакуюють хлопчика до Дніпра, а Ел залишається. У місті Устиму жити важко, оскільки там ніхто не знає, що він пережив і ніхто особливо не зважав на травми переселенців та учасників бойових дій. Коли запускали феєрверки - Устим перелякано тікав😭.

Авторка вміє написати про важливе і страшне, з якоюсь теплою ноткою, мені дуже сподобалась книга.