Друга частина цитати, яку я обрала для відгуку, описує те, що я подумала про героїв книжки, коли дочитала її. Якби їм вистачило сміливості просто поговорити про свої проблеми - все було б добре (але тоді не було б книжки, еге ж?)
⠀
Історія розповідає про 17-річну дівчину Меріт. Її сімейка дуже дивна. По-перше, вони живуть у колишній церкві. По-друге, батько Меріт живе в одному будинку з новою та колишньою дружиною. До слова, їх ще й звуть однаково. А крім цього, рідна мати Меріт не виходить із підвалу. Інтригує, правда?
⠀
А ще в цій книзі імена дивні. Щастунчик? Я справді думала, що це прізвисько.
⠀
Меріт вважає, що всім у родині на неї байдуже. І якщо одного дня вони будуть без Меріт, то й не помітять цього. Та чи це так?
⠀
Книга написана дуже просто й прочитати її можна за день. Легкий стиль, велика кількість діалогів й на противагу - маленька кількість описів.
⠀
Мені сподобалася історія, але «Веріті» та «9 листопада» все ж більше. Самі стосунки та дії героїв у цій книзі здалися мені нереалістичними. Я постійно ловила себе на думці: «Хіба в житті так буває?»
⠀
У книзі авторка порушує дуже багато проблем:
- зрада;
- виховання дітей;
- ЛГБТ;
⠀
Та центральним питанням є депресія. І що ближче до кінця книги, то більше це схоже на якусь повчальну історію, де прямим текстом кажуть, що депресія буває і це нормально, треба просто лікуватися, а не забивати на це й заперечувати. Інколи відчуття, ніби ти читаєш якийсь підручник з цієї теми.
⠀
Однак ця книга також про те, що не треба боятися говорити про свої проблеми; бути інакшим - це нормально. Вона про підтримку й дружбу.
⠀
Звісно, у книзі є і лінія кохання. Мені вона сподобалась. Було цікаво читати про те, як розвивалися стосунки між героями. Як на мене, то це було мило. Саґан був милим і те, як він турбувався про Меріт викликало в мене усмішку та теплоту.
⠀
Книжка підліткова. Еротичних сцен у ній немає, тож, думаю, можна почитати її з 16+ років.
⠀
Колін Гувер не перестає дивувати читачів різноманіттям жанрів і тем, піднятих у своїх романах.
"Без Меріт" - історія про дівчину-підлітку, що через сімейні й особисті проблеми вирішує піти з життя.
Мені доводилось читати про депресію, але цей роман на диво легкий і не тисне на читача своєю ваготою.
Відверто кажучи, зрозуміти Меріт дуже легко, адже на її плечах лежить чимало складнощів: мама хворіла на рак; тато завів коханку під час її хвороби, тож тепер обидві жінки живуть під одним дахом; сестра-близнючка з цікавими вподобаннями; брат, з яким абсолютно розладнані стосунки через дитячі образи; хлопець, який їй подобається, зустрічається з її сестрою. А ще вони живуть у приміщення церкви. І ще багато-багато не зовсім здорових речей. Із цього всього можна було б непогано посміятись, як із її колекції нагород, але Меріт живе в цьому кожного дня, тож їй точно не до сміху від усіх цих секретів, недомовок і таємниць.
Це роман-дорослішання, він зворушливий, делікатний, трохи романтичний, саме такий, який варто прочитати підлітку у період становлення особистості. Тут депресія не романтизується і не стигматизується, все показано без прикрас. Кожен може помилятись, заплутатись, збитись із дороги. Історія Меріт дає надію. Можна прощати, довіряти і бути чесним у стосунках із близькими. Але головне - уміти любити і приймати себе.
Знаю, це звучить дивно, але я захоплююсь авторкою, от чесно. Кожна книжка - це ніби окрема особистість, одна не схожа на іншу. Але стиль вже впізнаваний. І от "Веріті" та "Лейла" мені не сподобались, а от інші перекладені - навпаки.
Меріт живе в колишній церкві, і у неї родина не без дивацтв. Спочатку здається, що то якась ніби серіальна родина, але з кожною сторінкою герої стають ближчими, їхні біди та проблеми, образи та недомовки - все це сприймається як щось своє. Мабуть, я б радила книгу підліткам теж. Тут є моменти, коли усміхаєшся мимоволі, і, звісно, є персонаж, який імпонує найбільше, за якого переживаєш, той добрий друг і хороший хлопець, який обов'язково є в кожній книжці письменниці, ну майже в кожній)
Мені сподобалось.
