Коллін Гувер

Книга, яка мала б залишити по собі атмосферу загадковості, щире здивування від фіналу (та й не тільки від нього), запитання без відповіді і безліч дискусій читачів з приводу того, якою ж правда є насправді.
Так що ж ми маємо у висновку?

Насправді книга читалася доволі легко, а поступова концентрація тривожності, яку відчувала головна героїня з кожною прочитаною сторінкою рукопису Веріті, додавала певного "саспенсу", який є невід'ємною частиною хорошого і захопливого трилеру.

Але, на жаль, для мене плюси на цьому закінчилися.

!!!Далі можливі спойлери!!!

Головне враження від історії зазвичай засновується на особистій призмі сприйняття всього, що відбувається, головним (-ою) героєм (-їнею), тобто безпосередньо на моє уявлення про історію впливає той, хто її розповідає. У випадку "Веріті" — це маловідома письменниця Лоувен, яка разом зі своєю невпевненістю має цілий багаж непропрацьованих травм, які чомусь вимірює за значущістю та порівнює з досвідом інших людей (Джеремі тому приклад). Я розумію, що її вчинки можуть бути прямим наслідком не "найуспішнішого" життя, останнім часом сповненого втратами, які їй доводиться розгрібати самотужки, та однаково це наче водночас і знецінюється її майже нізвідки з'явившимся потягом до Джеремі — чоловіка авторки, книгу якої вона погодилася дописати (навіть не з власної ініціативи, адже її, можна сказати, змусили, не даючи можливості заперечити, хоча вона не надто хотіла цим займатися). Найбільшим досягненням Джеремі є те, що він не відноситься до героїні як до шматка лайна, а певно саме до такого відношення вона й звикла. У їхнє кохання я не повірила від самого початку, та й залазити у білизну одне одного, коли паралізована дружина Джеремі і його дитина знаходяться в інших кімнатах будинку, здається дикістю та максимально недоречною взаємодією, беручи до уваги все, що відбувалося навколо.

Отже, обидва головні персонажі здалися мені не надто приємними, якщо не сказати більше, хоча, скоріше за все, авторка намагалася змалювати їх саме привабливими читачу, але у моєму випадку у неї не вийшло. Непоганою здається думка, що тут кожен по-своєму божевільний, але я не відчуваю в цьому логіки початкового задуму цього твору.

Що ж до сюжету, то, якщо чесно, ті теорії, які будувала я сама під час прочитання, виглядали більш цікавими і закономірними з огляду на деякі деталі тексту, ніж той фінал, що у висновку виявився справжньою такою собі "істиною". Напевно, доречно буде сказати, що я розчарована. Так, кінець залишив по собі осад невизначеності, але цьому нібито підводному каменю я не повірила від слова зовсім. Читаючи той лист, були тільки думки: "Серйозно? Ага... але ж складається така ситуація, що деякі деталі якось ніяк не сходяться з іншими суто логічно." Тож навіть проводити дебати на тему того, до якої теорії ти схиляєшся — листа чи рукопису — не вийшло. А найцікавішим є те, що якщо дуже прискіпливо розплутувати весь клубок подій від початку й до кінця, то все виходить ще заплутанішим — і це не комплімент вправності письма Коллін Гувер, а радше зауваження до того, що вона сама загубилась у деяких сюжетних лініях своєї книги.

Можливо, я помиляюсь, але правда мені видається саме такою. Коли аналізувала прочитане, вимальовувалось чітке враження, що один факт може бути плюсиком доказовості однієї теорії, а вже інший — просто неуважністю авторки.

Але найбільшим сюром для мене виявився саме додатковий розділ, який спробував перевернути те, що було написано до цього, догори дриґом. Як я зрозуміла, він був написаний на прохання її читачів, що хотіли отримати якусь підказку з приводу фіналу "Веріті", але, отримавши бажане, всі заплуталися тільки більше. Особисто для мене "темна сторона" Джеремі була настільки логічною, що я очікувала її прояву ще від початку історії, тому цей розділ лише підтвердив мої здогадки про його ненормальність (як і ті здогадки, що у Лоувен також почав трошечки "текти дах", хоча б через те, що вона прожила протягом подій роману). Але разом із цим він почав руйнувати вже цілісну картину того, що саме Веріті була цілковитим злом, яку ж авторка сама й побудувала для власних читачів. Це виглядає як недолуга спроба ввести цю "двозначність", якої хотіла досягти авторка ще з початку виникнення самої ідеї написання цієї історії, але яку реалізувати у неї не надто вийшло, адже аргументів людей, які вірять рукопису, більш ніж достатньо, щоб упевнитися в його правдивості.
-------
Загалом, це непогане чтиво на якийсь із вільних вечорів, але недостатньо унікальне, щоб згадувати саме його серед інших дійсно вартісних трилерів у майбутньому.


До речі, думаю, як фільм це «працюватиме» краще, ніж як книга.

Я дуууже сподівалась, що нарешті ми відійдемо від приторної любовної лінії і побачимо стосунки, якими вони є — часто складними, нудними, іноді відстороненими, а іноді піднесеними. Але тут все було так поверхнево. Частини з минулого я просто перелистувала, бо там не було взагалі нічого нового, а частина з теперішнім просто пласка. Мої очікування роман не виправдав

З моїх читацьких спостережень: Гувер або люблять, або не сприймають. Дуже рідко натрапляю на нейтральне ставлення читачів до неї. Себе ж я завжди зараховувала до лав прихильників авторки. А потім зі мною сталося «Огидне кохання». Знаю, що багатьом ця історія припала до душі, та для мене вона стала повноцінним промахом 💔 Саме тому я доволі довго налаштовувалася взятися за наступний її роман.

Та одного вечора, кинувши погляд на книжкову поличку та затримавши його на «Шкодуючи за тобою», зрозуміла, що маю відповідний емоційний стан для Гувер. Тож, схрестила пальчики, сподіваючись, що цього разу розчарувань не буде і… як виявилося, зробила невимовно влучний та вчасний вибір! Настільки, що ця історія навіть уриває від мене 10/10 [а я такі оцінки роздаю ой як нечасто].

Чесно, мені навіть важко пояснити, що саме мене так зачепило в цьому романі. Зазвичай у відгуках читачів на книжки Гувер лунають фрази, що вона нагадала їм про їхній досвід, вихопила якісь епізоди з їхнього життя. Жодної лінії цієї історії в моєму житті не було, але це не завадило тому, що вона зрезонувала мені по максимуму.

💭«— Я хвилююся, чи не помилилися ми з вибором. 
У мене перехопило подих. Я не спитала, з яким саме вибором — боялася почути відповідь. Боялася, що він скаже: ми не з тими людьми».

Історія Морґан та її 16-річної доньки Клари, які намагаються знайти спільну мову та зрозуміти одна одну. Розвиток їхніх любовних ліній. Наскрізний символізм і надзвичайно теплий фінал. Все це сукупно змусило мене жадібно ковтати сторінки. А епілог, який був описаний невимовно кінематографічно [взагалі, дайте мені екранізацію цієї історії], зробив барвистий фінальний акцент.

Книга 9,10 від неї такі емоції не передати словами дуже подобаються книжки Колін Гувер

Рекомендую дуже класна книга 😍

Книга, що розбиває серце💔
«Усі твої досконалості» від РМ.
Події відбуваються у двох часових проміжках: у минулому, коли почуття лише зароджувалися та теперішньому — на межі розлучення після 7 років у шлюбі. Ці часи чергуються розділ за розділом, тому кожні 10 хв відчуваєш емоційні гойдалки: від радості до болю, від щастя до відчаю.
Головна героїня мріє мати дітей, але бажана вагітність не настає вже багато років. Стосунки розвалюються від зневіри та втоми. Попри велике взаємне кохання.
Прочитавши роман, розумієш як же важливо розмовляти. Просто розповісти про свої переживання, вчасно підтримати партнера. Та цінувати те, що маєш.
Головна цитата книги: «Якщо ти підсвічуватимеш тільки свої вади, усі твої досконалості лишаться в тіні.»
Історія читається дуже швидко та захоплює, але це не те що я б хотіла читати. Адже, для мене у ці непрості часи, сімʼя — це острівець безпеки та спокою. Тому болючі теми важко сприймаються.
#марафонкнигомам

Найкраща книга Колін!!! Я плакала весь день, і вам раджу🤍

“Залишся, якщо кохаєш…” — це продовження, яке дихає болем, надією і тихою боротьбою. Книга бере нас за руку одразу після подій першої частини — коли все здавалося втрачено, але щось всередині ще не дало здатися.

Тейт і Майлз — два серця, які вже одного разу розбились об правду, страхи й минуле. Вони спробували відпустити, але знову й знову думками повертаються один до одного. Майлз нарешті починає розкриватися — не тільки перед Тейт, а й перед собою. Його історія, така довго закрита, поступово відкривається, і ми бачимо не лише чоловіка, що боїться кохати, а людину, яка втратила більше, ніж здається.

Тейт, зі свого боку, більше не та дівчина, яка мовчки терпить. Вона навчилась виставляти межі, цінувати себе, і тепер їхня історія — це не просто про “він травмований, вона терпляча”, а про двох, хто вчиться будувати щось нове, чесне, на уламках старого.

Це не легке читання — тут багато емоцій, діалогів, болю і моментів, коли хочеться кричати на героїв. Але саме це й робить книгу такою справжньою.

Це книга не про ідеальне кохання, а про вибір — залишитися, пробачити, почати з чистого аркуша.

Ця історія — ніжна, болюча й неймовірно правдива.
У «Покинь, якщо кохаєш…» Колін Гувер знову вміло розриває душу читача на шматочки. На перший погляд, це книга про дівчину, яка бореться з власним минулим і намагається знайти себе у стосунках, які зовсім не схожі на казку. Але за цим сюжетом — набагато більше. Це історія про силу, яку потрібно мати, щоб піти. І про ще більшу силу — щоб залишитися.

Головна героїня зустрічає чоловіка, з яким між ними миттєво виникає хімія. Але все ускладнюється — його минуле, її страхи, їхні межі. Ці стосунки не чорні й не білі, вони — з усіма відтінками болю, сумнівів і пристрасті.

Книга змусила мене переосмислити, що таке справжня любов. Це точно не роман, який просто читаєш — ти ним живеш. Тобі болить разом із героями, ти злишся, прощаєш, плачеш і дихаєш з ними.

Рекомендую тим, хто шукає глибину, а не просто красиву історію. Тим, хто хоче чесної правди про стосунки. Тим, хто не боїться відчувати.

З Коллін Гувер стикнулася вперше саме з роботою "Веріті". Книга цікава. Сюжет заплутує, момент який стосується дітей, звісно, змушує стискатись, але мені здається, саме це робить книгу реалістичнішою. Насилля над дітьми в сім'ях нерідкість, жорстока реальність, яка залишає шрами. Кінець здивував. Робота чудова, вдячність автору.

Не погана книжка не давно прочитана.
Було досить цікаво читати особливо кінець.🩶

Книга цікава захоплива досить легко читалася.🩶