Малий український роман

якщо коротко, то цю книжку врятував фінал
⠀
без спойлерів, але це була найнеочікуваніша й найавтентичніша частина, трембітна кода так би мовити, яка ще й класно завершила розпочату історію про трембіту, яка, як я спершу дамала, не матиме продовження/завершення
⠀
мені чомусь хочеться поділити цей мур на три блоки - роздуми про будні поета/прозаїка (добре, що Любка вчасно зупинився, бо вже почало заносити), розповіді про дівок і власне фінал про гуцулів
⠀
так, усе гарно зв'язалося, це бонус для роману
⠀
але перші два блоки видалися мені занадто простими - наче я знову поринула в прозу 90-х, у часи молодого дереша/жадана та іже з ними
⠀
про дівок теж багато очікуваного - хіба що про мілену було смішно
⠀
і якщо я пишу, що текст видався мені простим, то маю на увазі хіба передбачуваність, бо загалом зі стилістикою тут гарно, по мінімуму заїжджених фраз, і власне Любка якраз і використав заїжджені теми, але оформив їх незаїжджено, у тому й уся суперечність у моєму сприйнятті цього муру
⠀
сміливими були жарти про фемінітиви, ними просякнутий весь мур - сказала б я пафосно
⠀
але тут я відверто кайфонула, бо Любка наче й ховається за висміюванням, але підозрюю, що багато про що він справді так думає, і багато-хто так думає, але ж навсерйоз це визнати не круто, бо всі ж прогресивні феміністки тепер
⠀
одне слово, ріспект за «члена партії» / «піхвиню партії», «хуйкиню» і «хуйкицю» (сподіваюся, діти і феміністки без почуття гумору цього не читають)
⠀
цю книжку я б радила для легкого читання, без надмірних очікувань (які власне в мене й були - а ще й обкладинка тканинна і вишукана), просто щоб поржати, а для студенток це взагалі буде класне чтиво, їм це сподобається
⠀
я ж чекаю від Андрія великого роману, не стьобного (хоча стьоб йому незле вдається)
⠀
загалом же Андрій Любка - це той випадок, тобто той автор, книжки якого я читаю всі, якось цікаво простежувати його письменницький рік, ок, зізнаюся, я ще про балкани не прочитала, але інші всі так; тим паче, приємно знати автора особисто й при читанні ловити себе на тому, що чуєш його ж голос, як він би сам читав цей текст

Якщо полюбляєте одіозних непересічних персонажів - вам сюди. Бачила, декому головний герой був дуже неприємним і це зіпсувало враження про книгу. Мені ж здається, що так і було задумано! Від цього герой не сприймався серйозно, я просто постійно хіхікала від його пригод))

Він письменник і обурюється, що кожен хоче написати Великий Український Роман (з замахом на геніальність), а йому було б достатньо написати Малий. Вирішує, що наявність дружини має з цим домогти і так починається аналіз колишніх, а куди ж без радника? Вдвох уже й випити треба... а там і вспливе історія про викрадення трембіти.

Читайте, посмієтесь знатно))

Наразі це єдина книжка Андрія Любки, яка мені відверто не сподобалася.
Я різко негативно ставлюся до неповаги до жінок і до алкоголізму, а тут і те, і інше. Смішно мені не було.