Юра

⠀
Або 20 років після "Клавки". Секретарка Спілки письменників України стала редакторкою видавництва і мамою. Її син, Юра, це вже нове покоління. Якщо події першого роману відбуваються у 1947 році і описують пленум, на якому розгромили українську літературу, то у "Юрі" уже шістдесяті. Вторгнення у Чехословаччину, протести шістдесятників - і з точки зору зовсім інших людей.
⠀
Клавка стала дружиною впливового номенклатурника, її син виховувався у тепличних умовах багатої радянської верхівки. Часи, коли за підпис під протестним листом можна було вилетіти з університету, коли заборонений самвидав показувати лише перевіреним людям, Юра ховав голову у пісок.
⠀
Спочатку роман мені не "йшов": розповідь про "серця чотирьох" (ця метафора разів з двадцять повторювалася), перші залицяння, перші романи трохи мене втомлювала. Але коли з'явилася лінія дисиденства і багато деталей про роботу Клавки, про знайомих письменників і нові імена, стало цікавіше. Марина Гримич віддала данину пам'яті батькові, Вілю Гримичу, і навіть сама маленька Маринка з'являється у парі діалогів. Мені здалося це милим.
⠀
Буде і любовна лінія, гарно написана, між іншим. Але без фіналу - от і здогадайся, читачу.
⠀
У романі багато літератури і багато Києва. Що мене підбішувало - Юра сприймав Київ через твори Паустовського. Не Підмогильного. Але таким був спосіб вижити тобі - закрити очі, забути своїх. Що з цього закривання очей вийшло? Читайте.

🔵 Кожне молоде покоління вважає, що їхні батьки втратили свій шанс. От вони, юні, можуть змінити світ, влаштувати революцію, перевернути суспільний устрій... Та як показує історичний досвід, їхні діти думатимуть так само.

🔵 Книга "Юра" - це водночас і продовження "Клавки", де зустрінуться більшість знайомих читачеві героїв, і окрема історія про молоде покоління кінця 60-х. Діти партійної верхівки починають активно вливатися в суспільне життя, деколи конфліктуючи з батьками, але водночас відчуваючи надійний тил.

🔵 У цей час активно освоюється космос, у багатьох сферах, у т.ч. в літературі, відчувається послаблення цензури, так звана "відлига", а в повітрі витає дух Празької весни. Багато історичних та навкололітературних подій, будні та розваги, університетське навчання та державні свята - все це легко занурює в атмосферу життя київської еліти. Люди швидко одягнули потрібні маски, щоб відповідати радянській ідеології та користуватися її благами. Втім, через тонкі стіни, у закутках старих вуличок, напівпошепки, іноді чутно зовсім інші розмови. От, і 19-річний Юра повинен зробити свій непростий вибір.

🔵 Читати про те, як радянське керівництво боялося повстань у Чехословаччині, і в той же час гнітило українців, було дуже неприємно. Воно активно користувалося талановитими людьми та ресурсами УРСР, при цьому в кожному легко запідозрювало націоналіста. Заохочувало і тут же висміювало, применшувало, зневажало. В принципі, нічого нового, що могло б здивувати. Ну, а наслідки ми бачимо нині.

🔵 Власне, як і "Клавка", "Юра" зацікавив маловідомими українськими письменниками-шістдесятниками та їхніми творами, захотілося щось прочитати.

Я очікувала продовження "Клавки" - історії, яка мені дуже сподобалася .І хоча цю книжку можна читати окремо, але тоді не буде повної картини. Адже з першої частини ми вже знаємо, хто такі Клавка, Баратинський, Прохорова.

Тут значно менше про письменників і будинок РОЛІТу. В центрі роману-діти-18-річні студенти і друзі з раннього дитинства.Вони живуть у елітному будинку, всі заможні, представники "золотої" молоді того часу.

Авторка піднімає багато питань- дружба, перші стосунки, одвічна тема- стосунки батьки-діти і перші випробування молоді у період "відлиги". Чи все так, як навчали з дитинства, чи є лише чорне і біле. Де істина -комунізм, комсомол, хто такі "дисиденти". Покарання за власну думку, підтримка і розуміння чи страх вчинити по-іншому, вторгнення військ у Чехословаччину у 1968 році.

На фоні усіх цих подій-чотири родини. Корінні кияни і україномовна львівська інтелігенція. І вже у той час не все так однозначно. Багато цікавої інформації про роботу видавництва, як "просували" якісну літературу. І без підтримки згори це було ох, як нелегко.

Дуже сподобалася завершальна подія-зустріч Нового 1969 року, де алкоголь трохи розв'язує язики, і відносини Клавки з сином Юрою. Книжка частково автобіографічна, де авторка згадує маленьку Марину і свого батька Віля Гримича.

Ще не читала продовження. Але цікаво дізнатися, як склалося життя Юри, Андрія, Зойки, Рити.