Марина Гримич

Мені "Юра" сподобався більше за "Клавку"

Глибший, доросліший, зріліший.

Сам герой — мов втілення зламу епох, коли ти ще весь такий з себе пристойний комуніст-комсомол, але нутром чуєш, що довкола відбувається якийсь сюр.

Книга поглинає своїм текстом та стилем, вона як машина часу, яка переміщує читача в радянський союз, дозволяє відчути його на дотик, запах, смак, настільки фактурно створено інтер'єри та настрої героїв, що не повірити в написане просто неможливо. відчувається колосальна робота авторки! Як художня, так і документально-дослідницька.

Але я б не радила читати "Юру" окремо.

Після "Клавки" таке читання для вас, як читача, має більше сенсу.

Чекаю продовження!

Дуже би хотіла такого ж роману про дев'яності

Триквел до роману "Клавка", який виявився, на мій погляд, найсильнішою історією.
Роман про самоідентичність, про те, як важливо зберігати історичну пам'ять, здатність не втратити себе попри постійні терор і знущання.

Перша частина оповідає про перебування Клавки і Лари після вибуху на ЧАЕС у далекому Сибіру. Туди за наказом Юри, який був співробітником Інституту Курчакова і якимось чином опинився під слідством, дорогі його серцю жінки відправляються перезимувати до Федора, старшого брата Лари. Тут, у холодному, відрізаному від зовнішнього світу селі, ми вперше знайомимося про життя корінних народів і тих, кого совок, вважаючи соціально небезпечними елемантами, закидав на вірну смерть у болота і хащі. Та не дивлячись на це, люди зуміли пристосуватися до умов існування, зберігаючи людяність і щирість. В цій частині я вперше дізнаюся про Назінську трагедію (матеріалів про це в мережі дуже багато, та вражає єдине - нічого не змінюється: способи нищення і тиранії такі ж, як і сотні років тому).

У другій частині авторка описує трагічні події 1944 року - депортацію кримських татар.
Все це показано через призму особистої трагедії Юри, який був одружений на татарці Аніфе, і їхньої спільної доньки Лари, яка має визначитися із записом справжнього ім'я у паспорті, але насправді тут все набагато глибше, й ця, дуже своєрідна і особлива, дівчинка вже давно для себе все обрала.
Тут бачимо й розвиток історій друзів дитинства Юри, як їх розкидало по світу, і чи дійсно вони стали тими, ким мріяли бути в юності, чи вдалося їм протистояти життєвим негараздам, а чи зламатися під тиском обставин тодішнього життя.
Остання частина - найболючіша.

Старенький автобус везе на "гробки" у Чорнобильську зони тих, хто ще донедавна там жив, аби відвідати могили родичів, проїхатися рідними колись вулицями, ще раз попрощатися з домівкою, й вкотре з болем усвідомити - їм тут більше ніколи не бути. Спогади, якими діляться на кладовищі пасажири-незнайомці, вражають своєю щирістю і відчаєм, і ти вкотре переконуєшся - за будь-яких обставин надважливо зберігати в собі ЛЮДИНУ.

"Книжка - це життя й інтер'єр, це робота й відпочинок, це початок дня і його кінець, це "що купити на подарунок", це твоя релігія і твоя музика, це твій палац, де ти королева, і твоя фортеця, де ти лицар..."

"Юра" вразив ще більше, ніж "Клавка". Можливо, тому що в ній йдеться про покоління моїх батьків, які розповідали мені вражаючі історії зі своєї савєцкої молодості.
Я з насолодою знову занурилася у атмосферу тогочасного Києва, обережно підглядала за Клавкою і Баратинським, слухала заборонену іноземну музику з "серцями чотирьох", викрила коханця Єлизавети Прохорової, зі страхом спостерігала за подіями "Празької весни" 1968 року, явищем Шістдесятництва, прем'єрою "Тіней забутих предків", шляхетним вчинком Василя Макухи, який вчинив акт самоспалення на Хрещатику, ну а фінальна сцена зустрічі Нового 1969 року всіма чотирма родинами
зі вже дорослими дітьми, відкриває деякі цікаві моменти ще з першої книги.

Словом, це гідне продовження, і я хочу ще, хоча б про когось одного з чотирьох друзів у вже Незалежній Україні.

"Головне бути розумною Персефоною, а не тупою бабою..."

Власне, такою й постає головна героїня роману Клава Блажкевич, секретарка в Спілці Письменників, 26-річна "стара дівка", дочка "ворогів народу", до всього ще й підробляє у подруги-письменниці Прохорової, росіянки за походженням, яка, аби вижити в тяжкий післявоєнний період, пише дитячі твори до журналу "Барвінок".
Клавка знає всю "кухню" Спілки радянських письменників України, має доступ до офіційних промов, і сама допомагає в їх написанні, організовує роботу стенографісток на славнозвісному Пленумі у вересні 1947р.

І хоча в книзі багато про літературне і навкололітературне, в центрі роману все ж таки постає любовна історія, в яку мені, відверто кажучи, важко повірити (еге ж, сучасна людина дещо по-іншому ставиться і до стосунків, і до решти моментів, які зазначені в книзі).
А ще тут так яскраво передано атмосферу тогочасного Києва, що читаючи книгу, мимоволі відчуваєш запах цвіту акцій, соковитих яблук, вареної картопельки, а в кінці твору гіркий запах крові.

Фінальний момент, на мою скромну думку, мав бути саме таким, аби вирвати Клавку з її бульбашки літературної інтелігенції, і показати, "який несправедливий цей світ".
Чудовий початок історії.

Далі буде...

🔵 Кожне молоде покоління вважає, що їхні батьки втратили свій шанс. От вони, юні, можуть змінити світ, влаштувати революцію, перевернути суспільний устрій... Та як показує історичний досвід, їхні діти думатимуть так само.

🔵 Книга "Юра" - це водночас і продовження "Клавки", де зустрінуться більшість знайомих читачеві героїв, і окрема історія про молоде покоління кінця 60-х. Діти партійної верхівки починають активно вливатися в суспільне життя, деколи конфліктуючи з батьками, але водночас відчуваючи надійний тил.

🔵 У цей час активно освоюється космос, у багатьох сферах, у т.ч. в літературі, відчувається послаблення цензури, так звана "відлига", а в повітрі витає дух Празької весни. Багато історичних та навкололітературних подій, будні та розваги, університетське навчання та державні свята - все це легко занурює в атмосферу життя київської еліти. Люди швидко одягнули потрібні маски, щоб відповідати радянській ідеології та користуватися її благами. Втім, через тонкі стіни, у закутках старих вуличок, напівпошепки, іноді чутно зовсім інші розмови. От, і 19-річний Юра повинен зробити свій непростий вибір.

🔵 Читати про те, як радянське керівництво боялося повстань у Чехословаччині, і в той же час гнітило українців, було дуже неприємно. Воно активно користувалося талановитими людьми та ресурсами УРСР, при цьому в кожному легко запідозрювало націоналіста. Заохочувало і тут же висміювало, применшувало, зневажало. В принципі, нічого нового, що могло б здивувати. Ну, а наслідки ми бачимо нині.

🔵 Власне, як і "Клавка", "Юра" зацікавив маловідомими українськими письменниками-шістдесятниками та їхніми творами, захотілося щось прочитати.

Не повірите, але цю серію збірок я купую постійно, маю практично всі, і прочитала найсвіжішу(!) Сама в шоці))

Так от про збірку. Першим є оповідання Марини Гримич, і скажу, що недарма я маю "Клавка", "Юра" і "Лара" )) Навіть коротка оповідка цікава та інтригує і з тих, які цілком перетворити б у повноцінний роман. Одним словом: сподобалась. Але вона трохи випадає з контексту всієї збірки, як на мене. Бо більшість історій таки більш романтичні) Як завжди, є трохи примітивні і передбачувані, а є досить незвичні як для такого жанру.

Ці збірки (та як і будь-які інші) - це ідеальний спосіб познайомитись з новим автором чи авторкою. Або ж насолодитись пером знаного і улюбленого. Це як збірки від Старого лева - мені треба всі) Люблю коротку прозу страшенно!

Я очікувала продовження "Клавки" - історії, яка мені дуже сподобалася .І хоча цю книжку можна читати окремо, але тоді не буде повної картини. Адже з першої частини ми вже знаємо, хто такі Клавка, Баратинський, Прохорова.

Тут значно менше про письменників і будинок РОЛІТу. В центрі роману-діти-18-річні студенти і друзі з раннього дитинства.Вони живуть у елітному будинку, всі заможні, представники "золотої" молоді того часу.

Авторка піднімає багато питань- дружба, перші стосунки, одвічна тема- стосунки батьки-діти і перші випробування молоді у період "відлиги". Чи все так, як навчали з дитинства, чи є лише чорне і біле. Де істина -комунізм, комсомол, хто такі "дисиденти". Покарання за власну думку, підтримка і розуміння чи страх вчинити по-іншому, вторгнення військ у Чехословаччину у 1968 році.

На фоні усіх цих подій-чотири родини. Корінні кияни і україномовна львівська інтелігенція. І вже у той час не все так однозначно. Багато цікавої інформації про роботу видавництва, як "просували" якісну літературу. І без підтримки згори це було ох, як нелегко.

Дуже сподобалася завершальна подія-зустріч Нового 1969 року, де алкоголь трохи розв'язує язики, і відносини Клавки з сином Юрою. Книжка частково автобіографічна, де авторка згадує маленьку Марину і свого батька Віля Гримича.

Ще не читала продовження. Але цікаво дізнатися, як склалося життя Юри, Андрія, Зойки, Рити.

"Філологічна" книга — перше, що спадає на думку після прочитання. У ній стільки імен, згаданих текстів, літературного радянського Києва!
⠀
Вона перенесе вас у часі і просторі у сорокові роки, коли люди після війни починали знову жити, дихати, творити настільки, наскільки це було можливо.
⠀
Авторці вдалося створити атмосферу соцреалізму: я ніби сама жила у тих комуналках, пила шампанське з кольорових фужерів, ходила коридорами РОЛІТУ — будинку письменників.
⠀
Тут оживають ті, хто завмерли ідеальними портретами у шкільних підручниках: Малишко, Рильський, Яновський. Клавка — очі і вуха Спілки письменників — допитлива, старанна, відповідальна, любить літературу та помічає всі росіянізми у мовленні колег. Вона проведе вас коридорами письменницької будівлі, дозволить зазирнути у кабінети, де створюється література, підслухати керівництво, відвідати той Пленум, на якому громили творчість наших письменників.
⠀
Сподобалось, що роман не зациклений на висвітленні виключно перебігу Пленуму: тут і перше наївне Клавчине "кохання", і розмови про творчість, а ще багато київських вуличок, і все це огортає такою реалістичністю, що до героїв привязуєшся вже з перших сторінок.
⠀
Книга проведе від вас романтики соцреалізму до тріщин на рожевих окулях. Поступово. Через діалоги, роздуми, ненав'язливі епізоди. І цим мені сподобалась книга: вона веде читача до висновків. Спершу ніби живеш у тому світі, відчуваєш, що "щось не так", але тобі подобається. А потім все стає на свої місця. Бо ти таки знаєш правду. І книга до цього поступово підводить.
⠀
Раджу! Раджу! Раджу дуже всім і кожному, а найбільше тим, хто цікавиться українською літературою.

Ця чудова книжечка - мандрівка у далекі 50-і роки. Післявоєнний Київ та різні письменники - відомі і не дуже - очима 26-річної Клавки - секретари Спілки письменників України.

Життя "старої дівки" - так, у 26.Дівчина живе у невеличкій кімнаті, але дружить із жителями РОЛІТу - Єлизаветою Прохорівною та Сіробабами.
На роботі - щоденне спілкування з письменниками і розуміння того, що відбувається.

Пленум 1947 року, де було розкритиковано Максима Рильського та Юрія Яновського. Як хтось пробував хвалити - їх різко зупиняли і казали, що треба критикувати.

Андрій Малишко, Наталя Забіла, Іван Ле, Натан Рибак, Віталій Петльований і ще багато авторів згадано. Хтось догоджав новій владі, хтось пробував боронити та писати те, що хотілося. Страшні були часи. Коли думка одної і далеко не завжди компетентної людини могла вирішити все.

Чудово вплетені вірші різних поетів. Аж захотілося згадати шкільні часи і почитати- познайомитись з романом "Жива вода", пригадати "Вершників" Яновського. Я обов'язково перечитаю цю історію.
Тішить, що вийшло продовження. Можливо, там стане відомо, як вирішився любовний трикутник Клавки.

10 із 10

Пленум Спілки радянських письменників України в 1947 році і секретарка Спілки Клава, через яку ми й дізнаємося деталі скандального пленуму.

Більшість дійових осіб - справжні письменники, відомі і не дуже. І їхні взаємини деколи дивують, деколи - вражають. Клавка, окрім роботи в Спілці, працює секретаркою письменниці і часто буває в РОЛІТі (будинок, де жили письменники).

Попри бідність і самотність Клавка не втрачає оптимізму. І коли з'являється любовна лінія, хочеться, щоб Клавка знайшла своє щастя. Дуже тішить і тема жіночої взаємопідтримки.

Спроби знайти баланс між ідеологією і творчістю вдається не всім, а деякі колеги і друзі готові вдарити ножем в спину. Різні методи здобути славу або хоча б бути надрукованим, страх щиро висловити сміливу думку - авторці вдалося відтворити атмосферу повоєнного Києва.

Після прочитання цієї книги хочеться перечитати багатьох українських письменників.

Модна зачіска, старенькі, але охайні черевички, легка посмішка і швидкі вправні пальці.
У Клавки завжди знайдеться лагідне слово для щойно розкритикованого автора. Дівчина працює у Спілці письменників і почувається у центрі літературного життя.

А вдома — тісна кімнатка в підвалі, двоє утриманців і статус "доньки ворога народу". Навколо вирують політичні пристрасті, а їй просто хочеться звичайної турботи: щоб хтось зустрів, вислухав, втішив.

Після цієї книги хочеться терміново перечитати Сосюру, Малишка, Рильського, Яновського. Бо тепер вони будуть не просто портретами в овальному медальйоні із підручника літератури, а живими людьми, із плоті і крові.
Вони живуть і творять в умовах продовольчого дефіциту, сімейних драм і постійного тиску Партії.
Критикуй або помри.

Раджу всім, адже тут є:
🔸реальне історичне тло
🔸любовний трикутник
🔸життєві драми
🔸динамічний сюжет
🔸прекрасні описи Києва кінця 40-х

⠀
Або 20 років після "Клавки". Секретарка Спілки письменників України стала редакторкою видавництва і мамою. Її син, Юра, це вже нове покоління. Якщо події першого роману відбуваються у 1947 році і описують пленум, на якому розгромили українську літературу, то у "Юрі" уже шістдесяті. Вторгнення у Чехословаччину, протести шістдесятників - і з точки зору зовсім інших людей.
⠀
Клавка стала дружиною впливового номенклатурника, її син виховувався у тепличних умовах багатої радянської верхівки. Часи, коли за підпис під протестним листом можна було вилетіти з університету, коли заборонений самвидав показувати лише перевіреним людям, Юра ховав голову у пісок.
⠀
Спочатку роман мені не "йшов": розповідь про "серця чотирьох" (ця метафора разів з двадцять повторювалася), перші залицяння, перші романи трохи мене втомлювала. Але коли з'явилася лінія дисиденства і багато деталей про роботу Клавки, про знайомих письменників і нові імена, стало цікавіше. Марина Гримич віддала данину пам'яті батькові, Вілю Гримичу, і навіть сама маленька Маринка з'являється у парі діалогів. Мені здалося це милим.
⠀
Буде і любовна лінія, гарно написана, між іншим. Але без фіналу - от і здогадайся, читачу.
⠀
У романі багато літератури і багато Києва. Що мене підбішувало - Юра сприймав Київ через твори Паустовського. Не Підмогильного. Але таким був спосіб вижити тобі - закрити очі, забути своїх. Що з цього закривання очей вийшло? Читайте.