Як читати класиків

Ця книга для істинних книгоманів та книгоманок, книгоголіків і книгоголічок, книгоманьяків і книгоманьячок! Розглядаю цю книгу яу суб'єктивний досвід автора, його авторську інтерпретацію літератури від бароко до посмодернізму, його погляд на читання та його природу. Бо на деякі теми, викладені в тексті, можна дискутувати довго й нудно, але від того книга дарує ще більше задоволення!

В університеті були викладачі двох типів: одні приходили і читали на "відвали" лекції з листка, а інші - говорили, розказували, читали свою дисципліну, ніби востаннє. І здебільшого це були викладачі з літератури. Читати цю книгу - це як слухати класного викладача з літератури, який не читає із затертого листка, а включається в процес, спирається на свій досвід і підключає світогляд.

Коротко по тому, що на вас чекає в цій біблії книгомана:
- як читати більше
- про рівні читання
- трішки теорії про стилі
- кілька спроб аналізу "великих текстів"
- список літератури на 20 років (порахувала, що 65 книжок вже осилила)

Трішки в порівнянні: книга Адлера на фоні праці Семківа - нудятіна ще та. Хоча і цікава. Але "Як читати класиків" написана з гумором, живою мовою, в ній живі приклади і доречні авторські примітки. Якщо в "Як писали класики" автор більше описував чужий досвід, апелював до чужих думок (через що та книга мене не дуже й вразила, бо ж можна прочитати першоджерела й прийти до тих же висновків, що я успішно і зробила ще задовго до її виходу). То в новій книзі вже чути голос самого автора і загальна її тональність зовсім інакша.

Є речі, з якими важко погодитись. Наприклад, "Воно" Кінга я б не віднесла так чітко до готичного і романтичного стилю, там же все складніше! Але всі ці деталі - такі деталі. Це ж література! Безмежне поле для інтерпретацій! Цим вона і приваблює, і закохує, і надихає. Кожну книжку, як людину, можна читати-читати, але так і не прочитати до кінця

Красиві міста можуть закінчитись, цікаві книжки — ні.

Це однозначно найкрутіший та найцікавіший нон-фікшн, що потрапляв мені до рук останнім часом. Це "золотце" тепер живе на робочому столі, щоб у будь-який момент я змогла перечитати потрібне місце чи думку. Без перебільшення — ця книга потрібна усім книголюбам або тим, хто просто іноді шукає ЩО почитати.

Мені настільки сподобався стиль викладу автора та й оформлення книги, що навіть не намагатимусь описати це словами.Написано легко, сучасно, приправлено відмінним гумором, захованим поміж рядків. Складалося враження, що слухаєш лекцію викладача, який повністю "в темі", з яким можна подискутувати, посміятися та знайти багато спільних думок. Особливо потішилась паралелями між Еко та Винничуком.

Пан Семків пропонує нам цікаву мандрівку від легкого читання, на кшталт авантюрних історій Дюма та Жуля Верна до найсильніших текстів цивілізації на чолі з Кафкою та Джойсом. Також книга містить безліч практичних порад, що можуть значно полегшити життя. Наприклад, я маю дурну звичку дочитувати, часом домучувати будь-яку книгу до кінця... а не варто, бо нецікаві книжки треба кидати безжально!

Дуже імпонували мені роздуми про тортури дітей шкільною програмою з літератури. Оті товстезні романи, які довгі роки залишаються з виховною метою страшно не люблять усі учні. "Чому? Відповідь проста: вони їм ще не потрібні". Любов до читання ніколи не з'явиться з-під примусу.
На десерт книга містить список більш ніж 200 сильних книг (не лише класичних), які можна підібрати до будь-якої ситуації. Читати - не перечитати!
_____
📚"Ахілл нашого захвату ніколи не наздожене черепаху світової літератури. Доки він пробігає стадію, письменники всіх континентів устигають наклацати на клавіатурі мільйони сторінок.
Друкарські станки не спиняються від Ґутенберґового 1450 року, а з появою мереж циркуляція текстів сягнула захмарних темпів. Тому читач завжди на березі океану. І це не може не тішити, бо від берега всі маршрути вперед відкриті". p.s. тепер мені терміново потрібна перша книжка "Як писали класики"😅

Ростислав Семків у своїй книзі "Як читати класиків" створює справжній путівник для тих, хто прагне зрозуміти і полюбити класичну літературу. Його стиль викладу настільки дотепний і легкий, що книгу хочеться мати завжди під рукою для того, щоб у будь-який момент перечитати важливу думку або знайти натхнення.

Це, без сумніву, найцікавіший нон-фікшн, що потрапляв мені до рук останнім часом. Її написано легко і сучасно, а також приправлено чудовим гумором. Семків створює враження, ніби слухаєш лекцію викладача, з яким можна подискутувати, посміятися та знайти багато спільних думок.
Особливо імпонує, як автор розділив книги на рівні по складності читання. Семків пропонує нам цікаву мандрівку від легкого читання, такого як авантюрні історії Дюма та Жуля Верна, до найсильніших текстів Вулф, Кафки та Джойса.

Автор також надає безліч практичних порад, наприклад, уникати дочитування нецікавих книг до кінця — порада, яка справді може значно полегшити життя багатьом читачам.
Сподобалися роздуми про тортури дітей шкільною програмою з літератури. Семків пояснює, що любов до читання ніколи не з’явиться з-під примусу, і з цим важко не погодитися.

На десерт книга містить список більш ніж 200 сильних книг, які можна підібрати до будь-якої ситуації. Читати — не перечитати!

«Як читати класиків» допоможе пробратися крізь призму складного і незвіданого, усвідомити, що помилки — нормально, і навчить слухати СВОЇ істинні бажання. Читання дозволяє відпочивати і, водночас, самовдосконалюватись, якщо ви робите це з певним підходом.
Загалом, книга Ростислава Семківа — це чудовий вибір для всіх, хто хоче поглибити свої знання про літературні шедеври та навчитися отримувати від них максимальне задоволення. Вона здатна надихнути нове покоління читачів на знайомство з класикою та допомогти їм знайти в ній щось своє, особисте.
І хто скаже, що літературний снобізм – це погано?