Нові відгуки

Знаєте той момент, коли берешся за українську класику й думаєш: "Ну все, знову буде важко, сумно й про ярмо"? А потім читаєш цю книгу — і бах, мозок робить кульбіт. Семків пише не як викладач, а як той дотепний друг, що на кухні п'є з тобою каву й пояснює, чому Франко — це не тільки "Каменярі", а Леся Українка — набагато гостріша, ніж ми про неї звикли думати. Це не суха літературознавча писанина, а дуже жива, сучасна, дотепна розмова. У тебе раптом виникає бажання перечитати все — від Нечуя до Хвильового. Бо розумієш, що ці люди — не пильні портрети з підручників, а справжні, живі, з характером і голосом. Це книжка для тих, хто хоче відчути свою літературу — без пафосу, без примусу, а з любов’ю й цікавістю. І так, після неї хочеться сказати: "Чорт забирай, я люблю українську класику".

У пана Семківа легке перо, чудесний стиль, прекрасне почуття гумору. Обожнюю таке в книжках про літературу. Дуже подобаються широкі паралелі і дотепні порівняння. Тому моя улюблена цитата з цієї книги: Перейти від читання Антонича до віршів Стуса — це все одно, що теплого літнього дня, біжучи квітучим лугом, зненацька провалитися в холодне печерне озеро. Якщо лемківський поет немовби пише поезію затишного Ширу, то Стус явно щойно вирвався з Ізенґарду, а потім ще й побував у Мордорі.

Keep calm and praise your King... ...а ще обов'язково читайте роботи пана Ростислава @rostyslavsemkiv Це завжди змістовно, цікаво, з неперевершеним стилем і почуттям гумору українського літературознавця Отже, якщо ви лише почали знайомство з творчістю короля жахів, ця книга буде для вас відкриттям, оскільки в ній є маса цікавих біографічних даних про Кінґа, становлення його як письменника, вплив на його творчість прочитаних книг і пережитих травм, його кризи і залежності, й, власне, весь шлях до звання найзірковішого письменника в жанрі горору Окрім того, є багато порад для письменників-початківців, зібраних і структурованих з Кінґових книг "Про письменство" та "Danse Macabre": його особисті рецепти та маркетингові ходи, і ще дещо Інформація про виникнення самого жанру та психологія страху дуже круто описана і ґрунтовно пояснена на основі праць Фройда, Ніцше та Лакана Звісно, не обійшло без порад пана Ростислава, з чого варто починати знайомство з Кіґовими героями, його циклами книг та що робити тим, хто вже все це прочитав "У Кінґа є що читати, та й він, на щастя, постійно пише нове."

Коли я вперше взяла до рук нове видання «Як читати класиків» від Видавництва STRETOVYCH, то боялась, що мене чекає просто перевидання з новою обкладинкою. Але книга пережила справжню метаморфозу. Ростислав Семків вніс суттєві оновлення й доповнення, врахувавши зміни, які відбулися після першої публікації. Одним із таких доповнень є розділ «Читання під час війни», що додає новий погляд на літературу у контексті сучасних викликів. Оформлення книги — це щось! Цей кінь в чоботях точно не залишиться непоміченим на полиці. Якість видання також на висоті. І, звісно ж, оскільки я вже маю «Як читати українських класиків» у новому вигляді, я вирішила, що серія повинна поповнитись. Що ж до змісту, то Ростислав Семків у своїй книзі «Як читати класиків» створює справжній путівник для тих, хто хоче зрозуміти та полюбити класичну літературу. Його стиль викладу легкий, дотепний і сучасний, а відсутність занудства і складних термінів робить книгу настільки приємною, що хочеться тримати книгу під рукою і перечитувати. Розподіл книг за рівнями складності — окремий комплімент! Від легких авантюрних історій до глибоких текстів Вулф і Джойса — кожен знайде щось своє. І хто скаже, що літературний снобізм — це погано? Крім того, Семків не обійшов і практичні аспекти: порада не дочитувати нецікаві книги — просто порятунок для багатьох читачів, і ось тут я можу з ним тільки палко погодитись. А ще він згадує про шкільні «тортури» з літературою, наголошуючи, що любов до читання виникає тільки без примусу. І, на десерт, понад 200 книг, які можна підібрати до будь-якої ситуації — як сказав Семків: «Читати — не перечитати!» Так, це не просто набір рекомендацій, а справжній план дій для тих, хто хоче не просто читати, а й отримувати від цього максимальне задоволення.

Ростислав Семків, як завжди, розкриває літературні секрети таким чином, що навіть найскладніші концепції стають зрозумілими і цікавими. Його стиль нагадує того самого улюбленого викладача, який здатен з гумором подати навіть найважчий теоретичний матеріал. І, знаєте, навіть якщо ви не збираєтесь ставати літературним генієм, ці поради все одно будуть корисними. Семків майстерно поєднує факти з цікавими подробицями, що робить кожен розділ не тільки пізнавальним, а й приємним для читання. А тепер до найцікавішого: «Як писали класики» — це не просто біографії. Семків глибоко занурюється в унікальні методи письменників ХХ століття, таких як Аґата Крісті, Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннеґут, Мілан Кундера, Умберто Еко та Маріо Варґас Льоса. І ось тут він не просто зібрав «лайфхаки», які допомагають не лише письменникам, а й тим, хто хоче зрозуміти, як саме створюються літературні шедеври. Книга буквально переповнена мудрими порадами, як от: «Письмо — це не про натхнення, а про дисципліну». І це не просто гарна фраза — це реальний життєвий принцип, який класики успішно застосовували. Графіки, рутина, методи — Семків дає все це на блюдечку. А ось нове видання «Як писали класики» від Видавництва STRETOVYCH вдихнуло нове життя в цю книгу. Оформлення просто вражає: обкладинка привертає увагу, а сама якість видання на висоті. Мені справді подобається, як книга виглядає, і це ще більше підштовхнуло мене до того, щоб збирати цю серію в новому оформленні.

Нова книжка мого літературного краша — пана Ростислава Семківа, і це черговий шедевррр! Як завжди, у своєму грайливому стилі Семків просто і доступно пояснює, чому наші класики – це не нудно. Гарний варіант для тих, хто хоче освіжити свої знання або відкрити для себе щось нове. Часто ми сприймаємо шкільну програму як щось застаріле і нудне. Ця книга допомагає подивитися на класиків інакше, розібратися, чому вони актуальні досі. Тут не просто аналіз творів, а й історичний контекст, цікаві факти і пояснення, які змушують переосмислити звичне.

Найменше мені зайшла з усіх робіт Семківа, хоча спочатку і в кінці було досить цікаво + автор просто якісно пише. Не сподобалась частина з переповіданням змісту двох книжок Кінга та історична довідка з історії літератури гopopy. Пізнавально, але це зовсім не те, що обіцяє назва книжки :) Проте, мені здається, що свою мету Семків виконав — Кінг зацікавив мене настільки, що я одразу кинулась замовляти його книжки. Вже їдуть до мене «Куджо» та «Воно» (англійською мовою, щоб повністю оцінити стиль).

"Як читати класиків" це книжка після якої ви: 1) почнете безжально кидати книги. 2) будете усі книги умовно ділити за ступенем складності. Але це вже після того, як закінчите книгу. Спочатку треба подолати перший розділ і він для мене виявився найскладнішим. Чомусь мій мозок книголюба з багаторічним досвідом не хотів засвоювати розділ з порадами. Проте чим далі я читала, тим цікавіше ставало. Цікаво було читати про рівні складності які виділяє автор. Так, іноді було забагато Кафки та Джойса, проте ми ж не шукаємо легких шляхів. І якщо Ростислав вже проклав стежку до найважчих творів, то чому б не скористатися нею. Окремо хочу виділити списки творів розбиті по жанрам. Читала з них я не багато, але вже видно моїх стильових улюбленців та аутсайдерів. Є ще з чим працювати, тобто, що читати! Для мене ця книга на 10, але я вважаю, що вона краще підійде для книгоманів з певним читацьким досвідом, а от новачків у цьому ділі вона може просто налякати)