Цікавий експериментальний текст від Вільяма Голдінга. Це історія про Стародавній Єгипет, про життя в ті часи, про перипетії долі.
Автор як і завжди бере незвичний сеттинг та перетворює його на глибоке філософське висловлювання про сьогодення, навіть коли пише про далеке-далеке-далеке минуле.
Це збірка оповідань, проте кожне з них розповідає окрему історію про єгиптян тих далеких часів, тому це цілком можна сприймати як експериментальний роман.
Анонім
Книга, яка лишила по собі неприємний післясмак. Часи світової війни, внаслідок авіатрощі діти опиняються на безлюдному острові, серед них малюки і старші по 10-12 років. Без дорослих вони намагаються вижити, створити свої правила, умови виживання на безлюдному острові.
Я розумію, що це притча і алегорія, але те, що автор описує, які трансформації переживали діти, як нищилась людяність і народжувались дикарі, зграї і шал, те що вони робили.. жорстокі вбивства.. Приємного мало 😱
Все відбувалось занадто швидко, як на мене.. Тут не уточнюється скільки часу діти провели на острові, тому все це виглядало для мене геть дивним "в квадраті".. 🥴🤯
Анонім
Це було неймовірно затягнуто і часто незрозуміло. Іноді доводилось перечитувати сторінку вдруге. Для відображення доісторичної людини, автор використав примітивні слова в діалогах і роздумах головних героїв, що і ускладнило розуміння твору.
Анонім
