Ця книга опинилася на моїй полиці завдяки чарівливості обкладинки та через суперечливість назви. Якщо колаж на обкладинці дійсно чарує око, то назва швидше за все викликає сумнів у тому, що прикметник "лагідна" пасує іменнику "війна".
Отож цю історію розповідають читачу самі вельмивеличні олімпійські боги. Як гадаєте, наскільки історія кохання простих смертних має бути прекрасною, щоб її захотіла оповісти сама Афродіта? А наскільки кривава історія воєнних битв і буднів, щоб сам Арес витрачав час на розповідь, а не на війну? А якою має бути смерть, про яку розказує сам Гадес?
1917 рік.Перша світова.
Британські війська протистоять німецьким на території Франції.
На парафіяльних танцях в одному з районів Лондона юна Гейзел талановито грає на піаніно, розважаючи присутніх різними мелодіями. За її грою заворожено спостерігає дев'ятнадцятирічний Джеймс. Чи зможе юнак заборонити собі закохатися, якщо знає, що вже через тиждень вирушить на фронт?
Двадцятирічний Обрі в складі П'ятнадцятого нью-йоркського піхотного полку прибуває до тренувального табору Сен-Назер (Франція). Обдарований музикант змушений стати солдатом, адже вбачає шанс відстояти свою гідність і гордість. Як сприймуть європейці темношкірих солдат, якщо на Батьківщині зазвичай до них ставляться упереджено, з пересторогою, а то й з неприхованою ворожістю?
Знаєте, ніхто з героїв цієї оповіді не прагнув, щоб ця війна стала його, щоб проникла в мирне безпечне життя і змінила все безповоротно. Але, опинившись у вирі, вони трималися одне за одного. Кохання, дружба, підтримка стали рятівними. А ще музика. Багато музики.
Чи варто читати цю історію?
Вона про незвичайно ніжне та тендітне перше кохання.
Вона про музику, яка повертає бажання жити.
Вона про дискримінацію темношкірих, зокрема, в армії.
Вона про війну.
Прислухайтеся до себе: якщо слово "війна" викликає відлуння болю, то в цьому тексті вас зустрінуть тригери. Описи поля бою. Спустошення. Переживання втрати...
Боги називають ту війну Великою. Я називаю Великою цю, яка розпочалася 2014-го. І я залишаюсь переконаною, що "лагідна" "війні" не пасує. Зовсім. Ніколи.
Книга читається на одному диханні. Ця книга змусить Вас повірити у силу справжнього кохання, надії та підтримки.
Дуже гарна книга, як в середині, так і зовні. Це просто витвір мистецтва!
Ця історія нам показує, що навіть під час війни, навіть у найтемніші часи можна продовжувати жити завдяки коханню, підтримці та надії. Рекомендую )
Коли боги заздрять смертним...
Ніколи б не подумала, що можна поєднати Першу Світову і грецьких богів, щемливу історію першого кохання з вічними терками олімпійців. Але у Джулії Беррі це вийшло, як на мене, дуже віртуозно.
Треба мати великий талант, щоб затишно писати про війну. Здавалося б, у книзі українським по білому йде мова про криваву та жорстоку Першу Світову, тому треба налаштовуватися на своєрідний настрій і чекати чогось нелегкого. Але назва натякає — все буде лагідно, не без скла і маленьких необхідних драм, але щемливо та зворушливо.
Отже, перші несміливі почуття, все так непевно, але інтригуюче; на порозі війни ніби фатально, але все одно з надією. Гейзел і Джеймс тільки-но зустрілися, а вже змушені розлучатися, бо борг перед країною понад усе.
Але війна не тільки розділяє, вона ж і поєднує. Саме так сталося з Обрі та Колетт, шляхи яких навряд чи перетнулися б, якби американець не став воїном, а бельгійка - не втратила все, вирішивши, зрештою, допомагати армії всім можливим.
Не зустрілися б і дівчата, поєднані бажанням волонтерити і нести світові музику.
Боги, як тут багато музики, вона звучить з кожної сторінки, виграє імпровізованими джазовими нотами, пливе поміж глав класичними мелодіями. Вона поєднує все. І всіх.
Зізнаюся, на початку читання мене трохи збентежило, що оповідь веде богиня кохання і взагалі присутність богів, але їх суд і сповідь Афродити - це дуже крутий об'єднуючий хід. Зрештою співпереживаєш не тільки четвірці головних героїв, а й з цікавістю слідкуєш за балачками у готельному номері, за появою того чи іншого бога і його оповіддю.
За фасадом романтичної історії криється безліч болючих і важливих тем, деякі з яких стали для мене одкровенням. Авторка багато уваги приділяє расовій сегрегації, розкриває очі читача на відвертий расизм та жорстокість як у армії, так і загалом. Звісно, я знайома з історією боротьби темношкірих за власні демократичні права, але чомусь в контексті цієї книги мене ця тема особливо зачепила і захотілося більш докладно вивчити цей бік історії (а наприкінці книги авторка навіть радить особливо круті праці до ознайомлення).
Як підсумок: пару разів я розчулилася, а ближче до кінця обурилася від несподіваного повороту подій і знову сиділа зі слізьми на очах (спойлер собі не дозволю, але маленький натяк — Афродита і Гадес у театрі). Для мене це був сильний момент. Взагалі, щодо богів, у фіналі їх особистої історії я розпливлася, бо завжди
вболівала за цю пару в будь-яких міфах та історіях на їх основі. Хто читав — розуміє, про що я. Хто нечитав - бігом читати, ви не зможете
відірватися!
Книга читається легко, хоч і залишає по собі трохи суму, адже Арес планує наступну війну. І будуть, напевно, інші закохані й інші драми, і знову Афродита буде нейнеочікуванішим чином поєднувати серця... знову будуть втрати, але буде і надія.
