Джулія Беррі

Якщо ви сумуєте за серіалом «Pretty Little liars», то я впевнена, що ця книжка вам сподобається. І хоч дівчат в книзі більше, а події відбуваються в школі-пансіоні в Британії знаааачно раніше, та тут теж група дівчат ховають трупи, розплутують таємниці та заледве виживають за таємничих обставин, ну і звісно ж закохуються в чарівних або не дуже чоловіків.
Ця книга не викликала у мене такого ж захвату, як перша книга авторки, однак вона подарувала мені кілька годин справжнього відпочинку. Це дуже проста і по-дитячому наївна історія з солодким геппі-ендом. Події, які описує Джулія Беррі, як і реакції та вчинки персонажів викликають дещо зверхню посмішку. Ну уявіть собі групу дівчаток-підліток, які не верещать і не впадають в істерику забачивши, як директорка їх школи замертво звалюється зі стільця за вечерею… Або 12-річну дівчинку, яка так майстерно накладає грим на подружку, що та стає схожою на 60-річну пані.

Чи сподобалась мені книга? Швидше так, ніж ні. Чи сподобалась би вона мені—підлітці? Однозначно так, бо тут персонажки, якими я захоплювалась - сміливі, самостійні, авантюрні. Тут пригоди, на які б я ніколи не наважилась ні підлітком, ні зараз. Тому добре, що є книги, які дозволяють прожити такі події із кухликом чаю, без страху бути отруєною ;)

Є такі історії, які чіпляють одразу, я такі, які залишають геть байдужими, а є такі, як ця - сюжет захоплює поступово, і в якийсь момент розумієш, що це "твоя" книжка.

Анотація від видавництва "РМ" цілком про сюжет, але без спойлерів. Я, коли хотіла читати цю книжку, поняття не мала, про що вона, та й анотацію не читала. Мені все сподобалось! Було відчуття, що читаю щось з класики, до речі. Якось мені нагадувало все Гарпер Лі (і ні, не прізвищем Фінч).

Історія глибока й непроста. Історія про стосунки різних поколінь, про становище в суспільстві, про роль церкви і окремих людей. Ясно, що то такі часи були, але це все одно не може не дратувати.

Найбільше, мабуть, мене "вбив" момент неприйняття матір'ю Джудіт і оті дивні поєднання церкви як святого місця для проповідей та судилища, на яке збирається вся станція. Дуже дивно виглядає розповідь від першої особи до "тебе". З часом розумієш, хто він той "ти".

Це роман, де немає жодних сцен 18+, але моменти неймовірної ніжності, епізоди, де любов відчувається в повітрі. Попри події, які пережила головна героїня, жорстоких сцен теж нема - про них є суха гола правда, що робить все те, що відбулось не менш страшним.

Це було для мене однозначно дуже емоційне читання: за долю головних героїв і щоб був "закритий" фінал - я дуже переживала)
Щиро рекомендую.

Перша світова війна, античні боги - і прекрасна історія кохання. Початок роману на мій смак трохи затягнутий. Ніжна плавність подій виправдана характерами героїв, але розвиток занадто повільний. Ці обережні па, перші побачення, перші листи. Зворушливо і ніжно, але трохи багато. Коли почалася історія Колетт і Обрі, стало цікавіше.
⠀
Велику історію кохання розповідає богиня Афродита у 1942 році. Гефест впіймав її у готельному номері з коханцем, богом війни Аресом і влаштував суд. Свідки - Аполлон і Гадес. А на суді богиня кохання розповідає історію чотирьох молодих людей.
⠀
Гейзел і Джеймс познайомилися на парафіяльних танцях перед відправкою хлопця на фронт Першої світової. Це було кохання з першого погляду, і богиня неабияк їм допомогла.
⠀
Далі читач дізнається про воєнні окопи і волонтерську діяльність, і зустріне ще двох героїв цієї історії: бельгійку Колетт і чорношкірого американця Обрі. Так ми дізнаємося про звірське "зґвалтування" Бельгії німецькими військами і расизм у США. Расизм, від якого не врятуватися навіть на океаном.
⠀
Це ніжна історія, сповнена музики - і болю. За символічною рожевою обкладинкою - важкі теми: воєнні втрати, расизм, ПТРС.
⠀
Мій улюбленець - Обрі, "король регтайму й імператор джазу". Він не дозволив війні і дискримінації зруйнувати своє почуття гумору. Хоча всі інші герої теж сподобалися: несподівана впертість Гейзел, відданість Колетт, щедрість Джеймса. Їх не зламала війна.

Ця книга моторошна, але водночас дуже наївна… не знаю, як інакше описати враження від її прочитання.
Скалічена дівчина Джудіт повертається через два роки після зникнення, але нічого не може розповісти про свого викрадача, чи просто не хоче?

Мені сподобалась форма викладу розповіді - головна героїня ніби подумки розповідає історію своєму коханому або ж пише йому листи. І з цих листів читач поступово відкриває правду про загадкове зникнення Джудіт, про смерть її подруги Лотти і багато інших брудних секретиків містечка, що носить маску «праведного».

Книга читається дуже швидко й легко, й хоч вбивцю я розгадала майже одразу, мені було цікаво дочитати до фіналу. Окрім того, враховуючи, що події у книзі досить неприємні, фінал дає надію, що цей світ не остаточно скотився у прірву.

Гарна книга.

Просто беріть і читайте! Це неперевершено!

Давно я не отримувала такого естетичного задоволення. Я і раніше відчувала, що книга мені сподобається, адже так люблю такі історії: історії втрат, змін, але нездоланного кохання! І сам текст, і дотик сторінок, і приємний для моїх очей шрифт, і колір - усе, як я люблю. Тішуся!

Розповідь плине у двох часових просторах: Перша і Друга Світові війни. Грецькі боги, зібравшись 1942 разом за доволі пікантних обставин, слухають історії про справжнє кохання, що народилося під час Першої великої війни. Жорстокої, болючої, незавершеної. Війни, що відновилася через пару десятиліть через диктатури тиранів, що прагнули влади.

А страждають завжди невинні, мільйони смертей, поранень, шрамів як зовнішніх, так і внутрішніх. І люди, що вижили, мусили віддавати своїх дітей на цю чергову бійню.

"Зробити світ безпечним для людей, які розв'язують п'єси, готуючись до прослуховування в консерваторію,- здається, єдина вагома причина вести цю війну. Якщо не стане музики, не стане мистецтва, і краса зів'яне, що ж ми тоді матимемо?"

Правдива щемка історія про кохання кількох пар, не завжди з щасливим кінцем. Тут є і біль, страх, горе, людські екскременти, невігластво, смерті, але, водночас, і наповнення музикою, коханням, дружбою, що змушує сердитися, співпереживати, плакати. Так, вона така. І як добре, що інколи ми можемо розраховувати на милість богів)
Щиро рекомендую. Оце для мене і є жіночий роман. Справжня романтика.

Давненько я так щиро не сміялась і не веселилася над книгою (може, треба щось і ще читати крім трилерів і фентезі). Книга читалась швиденько і з захватом. Гумор тут по вищому розряду😅⠀
⠀
Обкладинка нам підказує, що буде йти мова про дівчаток-підлітків із школи-пансіонату Святої Етельдреди. Пригоди юних леді починаються після того, як врізала дуба їхня директриса і її гидкий братик. Ось з цього моменту відірватись стає неможливо, бо панянки вирішили по своєму обіграти ситуацію і вони не хочуть повертатись назад до своїх родин, які їх позбулися.⠀
⠀
Після того як місіс Плакетт - шанована вдова і директорка школи для дівчаток загадково померла, юним безстрашним серцям доведеться встановити істину. Питання як ? І до чого це все призведе ?⠀
⠀
🔎Метикувата Кітті бере ситуацію в свої руки і не дозволить скривдити своїх названих сестер ⠀
🔎Безсоромниця Мері-Джейн може зачарувати своєю вродою, манерами і хтивою поведінкою всіх, навіть констебля⠀
🔎Дебела Еліс - на долю цієї крихітки випала сама відповідальна місія🙀⠀
🔎Рябою Луїзою - наймолодша і найрозумніша, юний Шерлок Холмс знайде злочинця ⠀
🔎Похмура Елінор - вона тут на пів ставки Венздей))⠀
🔎Нетямуща Мартою - відмінний шеф-повар і вразлива душу ⠀
🔎Люба Роберта - ніжна квіточка і підтримка для всього сестринства
⠀
Особисто я себе ототожнюю з Кетрін-Кетті, бо завжди можна знайти вихід з найскладнішої ситуації.⠀
⠀
Дівчата хоч дуже юні, але покладаються на свій досвід та інтуїцію, оберігають та запихають свій світ, шукають правди у небезпечному світі дорослих. Хоч вони сестри не по крові - проте сестри за покликом серця ♥️⠀

Щиро рекомендую 😜. Книга точно викличе багато приємних емоцій ))), навіть попри невеличкий злочин 😂⠀

Моя вам порада: не читайте історії про вікторіанську Англію у похмурі дні. Половину книги я читала два дні без сонця, а другу - за кілька сонячних годин. Щоправда і події у книзі цьому сприяли.

Отже, недільний обід в приватній школі. І раптом сім учениць бачать, як по черзі вмирають їхня директорка та її брат. І що вони зробили? Викликали поліцію? Аж ніяк. Вони так не хотіли повертатися до своїх похмурих домівок, що вирішили приховати цю подію і залишитися порядкувати у школі самостійно.

Але, як ви розумієте, легко не було, бо приховати відсутність двох людей важко, а ще є вбивця, то ж дівчатам треба розібратися, хто винен. Тим більше, кожна з них обдарована певними якостями, що об'єднавшися, становлять велику силу.

'"Їй байдуже, що вони кажуть. Вона ніколи, ніколи, ніколи не стане однією з тих пустоголових дівчат, які пожертвували своїм розумом, поклавши його на вівтар поклоніння хлопцям".

Тож, зважаючи на прочитане, детективом я цей твір назвати не можу, радше підлітковим романом. Зважаючи, що і вбивцю, і статуси інших героїв я відгадала швидко, я не розуміла, чого усе так затягнуто. Ну, нічого, друга половина пішла веселіше.

А сама поліграфія просо ВАУ: приємний колір сторінок, якість переплетення. Ось це я точно люблю!

А ще, зважаючи, що багато дівчат скаржаться на теги в інсті, вирішила для себе ускладнити завдання у марафонах і тепер кожна книга буде віднесена виключно на один (раніше - два) тематичний (зараз, наприклад, літній) марафон. І плутанини не буде.

Рекомендую як легке чтиво у сонячну погоду. Або роман для підліток.

Яке це щастя прочитати книгу, яка настільки глибоко потрапляє в серце й душу, і не відпускає до останньої сторінки! І навіть зараз, пишучи цей відгук, я відчуваю її радість та смуток, щастя і горе💔

«Лагідна війна» Джулії Беррі – це історія про кохання, війну, про втрачене та знайдене. Про біль, який ми відчуваємо щодня та про щастя, яке ми шукаємо і знаходимо.

Наші головні герої – це четверо молодих людей: Гейзел, Джеймс, Обрі та Колетт. Хтось мріє стати архітектором, а інший бачить себе відомим виконавцем джазу. Хтось втратив всіх своїх рідних та намагається залікувати рани, а хтось мріє стати піаністкою та надихати своєю музикою.

Їхню історію розповідає нам богиня Афродита, яку доповнюють такі боги, як Арес, Гефест, Аполлон та Гадес. Книга неймовірна і обов'язково заслуговує на вашу увагу!

• Ви хоч уявляєте, як це – провести вічність всередині кожної історії кохання: швидкоплинної й правдивої, тривіальної й палкої? У мене руки по лікті в цьому коханні, я працюю з пристрастю так, як художники з аквареллю. І все це відчуваю на собі.

• Я заздрю смертним. Вони слабкі й зранені, і саме тому здатні кохати. Нам от нічого не потрібно. А вони щасливі, бо вміють відчувати потребу одне в одному.

• Якщо не стане музики, не стане мистецтва, і краса зів'яне, що ж ми тоді матимемо? 

Горе. Воно накочується хвилями.

• У звичайнісіньких людських тілах містяться неймовірні душі.

• Іноді щастя – це значно більше, ніж здатне витримати тіло.

Війна вбиває не лише тих, чиї сім’ї отримують похоронні телеграми.

• Перша жертва війни – це правда.

• Брехня – невелика розрада. Особливо для свідомості, вже обпеченої правдою.

• Війна навчила мене, що життя занадто коротке. Тому я більше не марнуватиму його на чекання.

🎧 Пишучи цей відгук я слухаю пісню "Fuel to Fire" Agnes Obel. І це саме те, що потрібно в цю хвилину.

Книга не сподобалась. Вважаю, вона краще підійде підліткам. Такого, щоб книга тримала в напрузі, або був цікаво закручений сюжет в ній немає. Дуже і дуже багато діалогів, балаканини ні про що між героїнями. Сюжет я б сказала дещо наївний для дорослого читача, тому і написала вище, що краще підійде підліткам.

Неймовірна книжка.

Викликала в мене різні хвилі почуттів і глибоко торкнулася душі, - до сліз. Тут є і романтичні непрості історії кохання, і потворна війна, яка руйнує і зовні і з середини, і музика, яка обʼєднує, захоплює, закохує, і максималізм молодості, що протистоїть упередженості та расизму, і мудрість життя, що розкриває наслідки дій.

Дуже цікава форма розповіді, що поряд з усим розкриває істини життя, кохання, мистецтва, війни та смерті.

Книги про війну зазвичай травматичні, але ця історія відповідає своїй назві.

Я не можу сказати, що вона лагідна, як теплі обійми - у книзі вистачає сцен несправедливості, упередженості, расизму. Але війна стає тут тлом, а не першим планом.

На першому плані - кохання. Світлі почуття, які допомагають оговтатися від давніх травм та ран. Кохання, яке спонукає йти далі та не зупинятися. Кохання, яке дає сили пережити війну та оговтатися після її завершення.

Це історія про дружбу. Про дружбу, яка виникає не зважаючи від зовнішніх обставин та локацій - чи це волонтерський центр, чи холодні окопи.

Це історія про музику. Музику, яка зцілює, обнадіює, допомогає відволіктися. Музику, яка стає поштовхом до кохання чи стає причиною ганебних пліток.

Ця книга про травми. Психологічні. Фізичні. Непоправні.

Ця книга про життя. Життя, яке не зупинилося під час війни.

Особисто мені книга дуже сподобалася. Читала виважено, іноді відкладала ( було емоційно важко), деякі розділи читалися залпом. Після прочитання залишився приємний післясмак.