Джулія Беррі

Я не дооцінила цю книгу.

🔸"Лагідна війна" спочатку давалась важко. Поєднання двох сюжетних ліній. Перша - вияснення стосунків між богами Олімпу, Афродитою, Ересом і Гефестом на тему, хто кому зраджує. Події у 1942 році, готельний номер, скандал на фоні ревнощів. Друга сюжетна лінія - Англія, Велика війна (Перша світова), хлопець, який через тиждень їде воювати в окопи у Францію, і дівчина-піаністка.
Погодьтесь, мало це все поєднується, однак зав'язка здивувала.

♥️На перший погляд ніби і романтична історія, але зовсім не так. Ця книга про почуття - про перше і єдине кохання, про біль втрати, про обов'язок воювати, про повагу, про рівність і про нерівність також, про красу музики і про расизм одночасно, про те справжнє, що несуть обоє людей крізь пекло того часу.

Як знайти найцінніше, зберегти і не втратити, коли весь світ навколо лише про страждання.

♥️Врешті, кінцівка поставила все на свої місця - найцікавішим все ж виявились ревнощі богів:)

♥️Для когось надто лагідно. Я ж кажу, що цю книгу треба відчувати, смакувати потрохи. Дуже багато сенсів, дуже багато життя, і якщо гнатись за сюжетом, то навряд чи спіймаєте суть.

Книга про богів, війну, втрату, розлуку, біль, расову дискримінація, дружбу та кохання.

Афродита розповідає про чотирьох молодих людей, яких поєднала Перша Світова війна, але паралельно ми дізнаємося не тільки про них, але й про богів та їх життя та почуття.

Гейзел, талановита піаністка, яка живе у Лондоні. Джеймс, який скоро вирушає на фронт, але мріє стати архітектором. Обрі, чорношкірий американець, який любить джаз. Колетт, бельгійка з неймовірним голосом, яка через війну втратила всю родину та коханого.

Вони пройдуть бої, поранення, смерть, брехню, зневіру, втрату, біль, але зможуть зберегти свої почуття. Вони отримають фізичні та психологічні травми, які заважатимуть їм жити. Але коли людина кохає, вона може пережити все, лиш би поряд бути з коханням свого життя.

За цією романтичною історією, хоч і під час війни, авторка розкриває болючі та важливі теми.

Книга читається на одному диханні, ця історія показує, що навіть під час війни треба жити, кохати, мати надію на щасливе майбутнє. Але всерівно боляче було читати... Особливо зараз коли в країні йде війна. Скільки життів та доль знищено... а скільки ще попереду 😭😭😭
коханих.

Війна і кохання, чи можуть вони існувати одночасно?! Ранніше завжди думала, що коли війна, чи можна взагалі жити, здавалося все життя стає на паузу. Які почуття, мрії, плани на майбутнє можливі під час війни?! Тепер, на жаль, ми всі маємо цей досвід жити під час війни. Просто життя поставити на паузу неможливо і ми живемо, бо ніхто з нас незнає чи маємо ми завтра.

"Війна навчила мене, що життя надто коротке. Тому я більше не марнуватиму його на чекання."

Той випадок коли купуєш книгу по обкладинці і нічого не очікуєш, а вона виявляється такою ж прекрасною усередині❤️💔😢🥰

Спочатку не розумієш ці маленькі глави, що та де відбувається, а потім так затягує і ти не можеш дочекатися розв'язки
10/10❤️

Чула про цю книгу, але коли взяла її в бібліотеці не очікувала, що вона буде наскільки хорошою і цікавою. Твір з важкою історією, історією дівчини яка не може говорити через свій відрізаний язик. Книга читається неймовірно швидко. Хоч це і роман, але в кінці є детективний момент. Подруга Марія то просто ясний промінчик серед хмар. Також тут гарна любовна лінія хоч в трохи важка. У творі багато несправедливості, але кінцівка хороша.

«Уся правда в мені» - повинна була бути щемлива та скляна історія. Для мене вона такою не виявилася.

Стиль написаний авторкою дуже дивний, через короткі розділи, здається, що читається книга швидко. Спочатку плуталася в проміжках часу, але ближче до кінця вже розібралася.

По анотації це було схоже на трилер, але тут більше романтична історія, і то, яку дуже затягнули.

Коли нам сказали, хто ж все ж таки вбивця, мені здалося, що це було нелогічно, і можна було зробити іншого героя. Вчинки вбивці теж якісь дивні.

Єдине, що сподобалося, що дійсно було шкода дівчинку за те, як до неї відносилися всі в місті та її рідна мати.

Фінал, як на мене, був занадто поспішним і непродуманим. Всю книгу майже не було динаміки, зате на останніх сторінках її забагато.

Ця книга для мене була з тих, коли починаєш читати, не зовсім розумієш, що відбувається і навіть думаєш про те, щоб кинути її, навіть не дочитавши. Але потім, занурюєшся в неї повністю, співчуваєш і співпереживаєш головній героїні, хочеться дізнатися, чим же вона закінчиться.

Це історія про дуже сильну і сміливу дівчину, яка, незважаючи на всі жахи, які з нею траплялися, на жорстоких людей навколо, байдужу матір, вона змогла знайти своє кохання і бути щасливою.

Книга важка, однозначно! Її важко рекомендувати, тому що далеко не всім вона сподобається і тут дуже багато тригерів. Але все ж вона цікава, варта уваги.

Перше враження від цієї книги – здивування. Назва викликає внутрішнє неприйняття, адже війна і ніжність здаються несумісними. Як можна поєднати жорстокість боїв і тендітну красу почуттів? Але варто заглибитися у текст – і стає зрозуміло: навіть у найтемніші часи любов знаходить шпарину, крізь яку проривається у світ.

Автор показує війну з усіх боків. Вона постає у всій своїй страхітливій, безжальній сутності, але водночас – у найпрекраснішій своїй формі, коли серед руїн народжується найщиріша любов. Ця книга – про чуйних героїв, щирі почуття, теплі слова і кохання, яке не знищити жодним вогнем. Вона наповнена світлом навіть там, де, здавалося б, немає місця для надії.

З перших сторінок історія занурює у світ міфів, де війна постає у розповіді Ареуса, мистецтво – у словах Аполлона, а історії кохання лунають з уст самої Афродіти. Голоси богів ведуть читача крізь долі своїх «дітей», відкриваючи таємниці, які неможливо було б пізнати без їхнього втручання.

Але коли слово бере Аїд – усе змінюється. Напруга стає майже нестерпною, а смерть, немов ще один персонаж, стає поруч із героями. Кожна сторінка – це гра з долею. Кого вона забере наступним? Хто зможе вирватися з її крижаних обіймів?

Попри все, книга не лише про втрати. Вона про свободу вибору. Так, доля плете нитки, боги спостерігають, але зрештою – кожен герой робить власний вибір.

Расова дискримінація, втрачені сотні тисяч життів, спустошені міста, понівечені душі. І водночас – листи, що пахнуть парфумами, пожовклі фотографії в кишенях солдатів, які заряджають мужністю сильніше за будь-яку зброю. Без любові війни не виграють. Але, можливо, вони не повинні виграватися?

Так багато болю. Так багато втрат. Але й так багато чудес. І я був щасливий пройти цей шлях разом із Гейзел, Джеймс, Обрі та Колетт. Я закохався в них.

Книга жорстока та несправедлива, розповідає про дівчину з провінційного містечка, від якої відвернулися усі, навіть рідна мати, після того як вона повернулася додому повністю німа, з відрізаним язиком, та стала «не такою, як інші». Матір цуралася своєї доньки, зверталася до неї не на іʼмя, а на «Ти!», забороняючи розмовляти, оскільки її погана вимова, на думку матері, осоромить їхню родину в очах цілого селища. Тому, поглинена комплексами дівчина, не вимовить жодного слова, навіть поставши перед судом, маючи нагоду розповісти усю правду про трагедію яка спіткала її та її подругу. Та чи відновить вона голос попри усі страхи та завданий їй біль? До кінця книги лишається загадкою те, що відбувалося з дівчиною цілих 2 роки, тож книга триматиме вас в напрузі до останніх сторінок.

Особливістю книги є оповідь, яка ведеться від імені головної героїні, як звернення до хлопця якого вона кохає. Читаючи цю книгу, виникає враження, неначе читаєш особистий щоденник незнайомої тобі людини, на чиє життя випало чимало болю. Цей «щоденник» поступово розповість усю правду їхнього селища, які таємниці приховують його жителі, що сталося з дівчиною та чому?
Завдяки такому стилю написання повністю зближуєшся з головною героїнею. Разом з нею переживаєш усю жорстокість, якою її оповило суспільство, зневагу та осуд рідної матері, нерозділене кохання та самотність.

Цитати:
«Як би ти мені дозволив, я зцілувала б твій страх і дозволила б тобі лягти біля мене. Я померла б поруч з тобою і вважала б це щастям»;
«Якби ти був моїм, я втішила б тебе; якби ти був моїм, тебе не знадобилося б утішати!»;
«Я сама поспішила й віддала тобі своє серце. Не твоя вина, що ти його розбив»;
«Це наче ампутація. Ти був частиною моєї плоті, жив у мене під шкірою. Якщо тебе вирізати, рана кривавитиме, і деякий час я буду не в змозі нормально функціонувати»;
«Люди, яких ти врятуєш, не подякують тобі. Вони нанесуть хмизу й радітимуть, коли ти горітимеш на вогнищі»;
«Я відчуваю, що ти поруч, і це додає мені сили».

Книжка явно не для всіх, але дуже зачіпає своєю атмосферою. На осінь це було просто ідеально! Мені сподобались феміністичні лінії, атмосфера та персонажем. Їх я запамʼятала дуже добре не зважаючи на кількість! Але детективна лінія, як на мене, була слабувата

Це одна з найкращих прочитаних книг у моєму житті! Я обожнюю цю історію❤️‍🩹 Неймовірна, щемлива, чуттєва. Нагадала мені мій улюблений серіал «Енн з двома н». Я точно буду її перечитувати! Молюсь на цю історію❤️

Головна героїна Джудіт зникла безвісти декілька років тому разом зі своєю подругою, а потім неочікувано повернулася сама, але тепер вона німа і не може нічого розказати про те, що з нею насправді сталося і де вона була весь цей час...

Це дуже болюча і щемка історія про абсолютне неприйняття молодої дівчини з боку суспільства, навішування на неї ярликів, всі мешканці містечка просто від неї шарахаються наче від прокаженої, вважають божевільною, винною у вбивствах та у всіх смертних гріхах тільки через те, що вона нічого не може сказати у свій захист. Навіть з боку рідної матері вона зазнає осуду і абсолютного відторгнення, тобто навіть найрідніша людина, яка залишилась у Джудіт, не отримує ні каплі радості від повернення своєї доньки.

Потроху з щоденника дівчини нам відкриваються моторошні таємниці минулого, чи дізнаються про них усі залежить тільки від зусиль Джудіт...

Щодо цієї історії, коли тільки вона вийшла, я скептично ставилась: "Напевно знову якась дитяча історія". Та через деякий час я все ж таки дала їй шанс. Можу точно сказати, що помилялась, звичайно WOW-ефекту не було, але історія сподобалась і звичайно залишилась на моїх поличках, бо варта уваги. Ця історія про нерідних "сестер", які на свій вік надто розумні та вміють викручуватися із проблемної ситуації. Їхня директорка та її брат неочікувана померли за столом під час вечері. Дівчатка не розгубилась, згуртувались та зробили те про що мріяли. Жили у будинку самі без дорослого наглядання. А от як закінчилась книга, як на мене, правильно, але очікувано)