Повен неба капелюх

У другій книзі циклу юна Тіффані повинна залишити Крейдяний край й стати ученицею більш досвідченої відьми пані Рівень, яка може показати їй, як розвивати та контролювати її вроджені таланти (окрім виготовлення сиру, бо тут Тіффані досягла небаченої майстерності).

Тіффані не ідеальна, і тому вона така чудова. Вона проста, хоча має надзвичайну чаклунську силу. Тіффані може бути трохи самовпевненою, дратівливою, пихатою і гордою. Саме тут ви можете побачити схожість між Тіффані та Бабусею Дощевіск, і у вас може виникнути відчуття, що Тіффані — молодша версія Бабусі (яка входить до моїх улюблених персонажів Дискосвіту).

Мені дуже подобається версія відьом, які майже ніколи не використовують справжню магію, але натомість показують, наскільки це безглуздо, оскільки ви можете використовувати логіку або просто здоровий глузд. Насправді дивитись і слухати людей, піклуватися та застосовувати знання з медицини, працюючи з людьми набагато важче, але й ефективніше. Брати відповідальність, коли ніхто інший цього не хоче – справжнє завдання відьом.

"Щоб бути відьмою, не обов'язково часто використовувати магію. Знати, як її не використовувати — це важливіше."

Малолюдці з попередньої книги повертаються, але цього разу вони не мають такої великої та центральної головної ролі. Вражає, як легко Пратчетт поєднує кумедні пригоди, включно з непристойними малолюдцями з дуже глибокими думками про смерть та плинність буття.
Важко пояснити, чому я так полюбила цю книгу, якщо ви не читали жодної книги Пратчетта, але чекайте, чому ви не читали жодної книги Пратчетта!?