Джинґо

Читаючи Пратчетта, неможливо не захоплюватися тим, як він вдало поєднує глибокі філософські роздуми з бурхливими пригодами, завжди зберігаючи високий рівень гумору. Він майстерно використовує сюжет, щоб змалювати важливі суспільно-політичні питання.

Пратчетт демонструє, що конфлікти часто виникають через мізерні або навіть вигадані причини, як політичні маніпуляції і шовінізм можуть загострювати ситуацію і призводити до потенційної війни, несучи лише руйнівні наслідки для всіх сторін. Пратчетт витягає на поверхню безглуздя таких ситуацій, показуючи, що вони є результатом необдуманих дій і взаємної дурості. Він майстерно використовує гумор і іронію, щоб також висміяти націоналізм, расизм, сексизм та інші -ізми.

"Джинґо" - це книга, яка виходить за рамки звичайного фантезі, хоч тут є космічна черепаха, на якій слони тримають земний диск. А серед головних героїв: люди, перевертні, гноми, големи і капрал Ноббс.

Все починається з того, що з-під води з'являється загадковий острів Лешп, який стає причиною конфлікту між Анк-Морпорком і Хапонією. Це призводить до наростання напруги між ними і загрози війни. В центрі уваги опиняється Міська Варта, що намагається розслідувати справу і завадити збройному конфлікту. Отже, ми знову зустрічаємо Командора Сема Ваймза, Моркву, Анґву, Ноббса, Колона. До місії приєднується навіть незмінний правитель Анк-Морпорка Лорд Ветінарі, хоч він звик вирішувати справи державного значення руками інших.

Це вже четверта книга циклу «Варта», саме екватор, а автор не перестає дивувати, розкриваючи головних героїв. Передчуваю, що на останній книзі я ревітиму від небажання прощатись із улюбленими героями.

Пригоди міської варти Анк-Морпорка продовжуються. І цього разу місто на порозі війни з Хапонією. Причина протистояння – спірний острів, який одного дня просто вигулькнув посеред океану. За клаптик нововиниклого суходолу сторони вже готові гризти одна одній горлянки.
Кому ж як не командору Ваймзу та його строкатій команді розбиратися з цією катавасією?

Пратчетт як завжди неперевершений!
Зі звичною іронією він демонструє якою примарною може бути межа між миром та війною, що у агресії завжди є причина та привід і вони не є ідентичними, що патріотизм може проявлятися по різному і треба бачити відмінність між вірністю королю та вірністю Батьківщині.

Хоча фінал здався мені трохи наївним, книгу хочеться розібрати на цитати, адже вона чудова!