Читала поспіль дві книги - Demon Copperhead Барбари Кінгсолвер після David Copperfield Чарльза Діккенса. Мене одразу збентежила й навіть роздратувала співзвучність назв та пряма паралель сюжетних ліній і персонажів. Це виглядало майже як плагіат, особливо стосовно книги, яка зараз сприймається трохи наївною. Але згодом я примирилась з цим постмодерністським прийомом.
Роман вражає кількістю деталей, емоційним зануренням та щирою емпатією до персонажів. Авторка не моралізує й не намагається спеціально вичавлювати сльози зі страждань героїв. Найцінніше для мене - те, що ця емпатія поширюється не лише на окремих людей, а й на ціле середовище, на село як соціальний і навіть історичний прошарок. Місцями оповідь нагадувала тред із твіттера: «Романтизуєте село? Тримайте найбільш кріпові історії з мого села». І саме ця відвертість втягувала настільки, що я зачитувалась по десять розділів поспіль (спойлер: вони невеликі).
Звісно, було відчуття передбачуваності: сюжетні лінії майже повністю збігаються з Діккенсом, і приблизно зрозуміло, куди все йде.
На хвилі обговорень нової частини «Голодних ігор» іронізую, що Демон нагадує альтернативну історію 12 дистрикту, тільки перенесену в нашу реальність. Це такі собі «Голодні ігри» у Кентуккі
Анонім
«Тут варто пам'ятати головне: повторних спроб не буває, життя - це тільки чистовик.»
Це історія не просто про життя і страждання мідноголового хлопчика на ім’я Деймон, а про тих, хто вижив, і про тих, кому не вдалося.
Головний герой і оповідач – сам Демон, але ця розповідь охоплює набагато більше, ніж його особистий досвід. Події розгортаються у невеличкому окрузі Лі на заході США, де кожен – від дитини до старого – бореться за своє місце під сонцем. Хтось покладається на кохання, сподіваючись, що воно допоможе вибратись із злиднів; хтось бере на "виховання" прийомних дітей заради грошей і безкоштовної робочої сили; хтось гарує за копійки, аби мати хоч якісь кошти за душею; хтось, свідомо чи несвідомо, йде шляхом залежності і саморуйнування. Але всі вони – по-своєму – борються за життя.
«Мідноголовий демон» порушує багато важливих тем. Але для мене найгучніше прозвучало питання вибору. Чи розуміємо ми, що наші рішення безпосередньо впливають на те, як розвернеться наше життя, а можливо й життя інших? Йдеться, звісно, не про те, купити чи ні, жуйку на касі, а про дещо важливіше: батьківство, дружбу, любов.
Багато уваги в книзі приділено саме темі батьківства та втраченого дитинства. Діти, які почуваються покинутими, навіть коли їхні рідні живі й здорові; діти, які змушені бути приймаками через вибори своїх батьків; діти, які занадто рано подорослішали і стали батьками для власних батьків. Так само це питання вибору і відповідальності авторка ставить працівникам соціальних служб, які мали б допомагати, але яким глибоко начхати.
Щодо Демона, то на його шляху було багато каміння, багато падінь і поворотів не туди, але все ж він обрав пройти цей шлях, яким би важким він не був.
Книжка велика, важка, вона мені йшла найдовше і найважче з останніх прочитаних. Проте вона варта усіх емоцій і всього часу, які я їй присвятила ❤️🩹
Анонім
Наркотики - зло. Отак двома словами можна описати цю книгу, якщо не вдаватися в подробиці. Наркотики супроводжували Деймона усе його дитинство та юність, були невід'ємною його частиною. Як і голод, і злидні. А ще - самотність і відсутність можливості покластися в цьому житті хоч на когось, окрім себе.
Барбара Кінґсолвер прекрасно описала, в яку глибоку яму може завести людину вживання наркотиків і відсутність уваги до дітей з боку дорослих. Головний герой - той самий Мідноголовий Демон - прекрасний варіант персонажу, якого читач водночас любить і якому співчуваємо, але в той же час і засуджує.
Тим не менш, книга залишила по собі відчуття, ніби чогось не вистачило 🥲 Кінцівка мене чомусь розчарувала, хоч якби вона була інакшою, я б теж засмутилась. І явно є якісь локальні контексти, які мені не до кінця зрозумілі. Однак це значно краща книга за переважну більшість з тих книг, що були нагороджені різними преміями, які я читала
Анонім
Котолог
