Мідноголовий Демон

Книга просто вау! Дуже нагадує по стилю написання Шантарам, захотілося перечитати всі книги авторки.
Якщо чесно, спочатку очікувала, що це буде книга про аткого собі покидька і про те, як він усіх підставляв і псував життя, виправдовуючи тим, що надивився злигоднів в дитинстві.
Але книга перевершила всі мої очікування. Вона настільки детально описує всі проблеми і перипетії життя Демона, всіх людей, які зустрічалися йому на шляху, історичні події і саму систему.
Книга дійсно в довгу. Вона не нудна, не розтягнута, не «занадто». Вона саме влучна.
Дуже подобається стиль авторки і сама ідея твору.
Просто 100 з 10.

#книжковийклубReadeat Ця книга була для мене всім тим, що мені не дала "Дейзі Джонс and the Six" - наркотики і несправедлива історія життя в неприємних деталях. 8/10

Любові не сталося: все ж таки, читати сьогодні сучасні твори, написані чітко по лекалам 150-річної давнини, можна виключно в рамках мазохістичних практик.

(краще б я почитала оригінального "Девіда Копперфільда")

📖 Тут ще треба наголосити, що я люблю старі твори, я обожнюю Дікенса за його дікенсовість так само, як і Драйзера — за драйзеровість, а Золя — за золяшність.

🧋 Але коли я беру книгу, написану 150 років тому, я знаю, чого очікувати. Я готова до цього і, будемо відверті, тому й беру, що хочу саме такого: повільності, розтягнутості, зосередженості на внутрішньому світі та кілометрових описів, а ще страждань, поневірянь і дивних виправдань для пафосних вчинків.

🧋 Коли я беру книгу, написану сьогодні, і бачу, що вона повторює оригінал настільки, що навіть не намагається знайти інші причини сюжетні рухи, а просто повторює ті, які вже використав Дікенс для свого "Девіда Копперфільда", в мене не лишається нічого, окрім складного обличчя з емодзі 🗿

Ну і так, трішки вже втомили ці спроби в Великий Американський Роман.

📖 Безумовно важко сперечатися із важливістю теми (та я і не збираюся): лицемірність системи, яка покликана допомагати дітям-сиротам, а по факту виключно працює на окозамилювання; наркотична залежність кожного другого у маленьких містечках та і сама проблема провінції, де немає розваг, окрім наркотиків; побутовий расизм, всотаний з молоком матері.

📖 Так само важко заперечити, що авторці вдалося яскраво показати травмованість дітей з неблагополучних родин. Так, все це дійсно є і воно дійсно чудово висвітлено.

📖 А далі починаються проблеми.
🛑 Оця бережно пронесена крізь всі 544 сторінки ідея супергероя, який забирає в багатих і віддає бідним (місце для мему "це ж вже було!");
🛑 оцей німб святих страждальців, яким чи не плюють вслід, а вони все одно продовжують нести ідеї чистого марксизму в маси (і знову той самий мем);
🛑 оці заклики до "почути дамбас реднеків";
🛑 оці виправдання для наркоманів "це не ти винний, це Вони з тобою зробили".

Вибачте, але на цьому місці моє співчуття висотується в нуль.

📖 В сухому залишку: невиправдана затягнутість, катастрофічні провисання в сюжеті і самоповтори, важлива тема, яку нанівець зводить гнилий присмак комунізму. Болю від читання нашого видання ще додає дуже малий інтерліньяж та береги на межі зникнення. Не треба так 🥲