Дикі дівчата

Я люблю книги з різними таємними вірусами, захворюваннями і прочитала їх вже дуже багато. Схоже чимось на Кінга, Кідрука. Та і багатенько вже фільмів знятих на цю тему. Я б не сказала, що книга якась моторошна, тут немає багато бридких деталей. Але книга досить динамічна, події швидко розгортаються, я б навіть сказала занадто швидко. Мені виявилось мало, хотілось ще.

Книга залишила у мене більше питань, ніж відповідей. Таке відчуття, що має бути продовження, бо навіть кінець не повний. Так і незрозуміло звідки взявся цей паразит, як з ним боротись, чи можливо вижити взагалі. Також дуже багато питань до головних героїнь, немає розгорнутої історії їх життя та відповіді, чому вони там всі опинились, чому їх ніхто не шукає. Як може бути таке, що батькам все одно де дівчата, вони вірять на слово, якомусь уряду, без доказів. Авторка дала такі гачечки про особистості дівчат, але до кінця не розкрила їх : чому одна дівчина остерігається чоловіків, чому інша любить маніпулювати людьми, чому третю дівчину всі якось бояться і поважають. Дуже багато питань і хотілось би знати на них відповіді. Якби було продовження, я б його обовʼязково прочитала. Сюжет цікавий, але мені не вистачило ясності.

Я люблю всі можливі піджанри горору, але в цій книжці не надто добре прописана тема зараження. От що ми знаємо про хворобу? Та лише те, що вона існує і що може зробити з тілом людини або тварини. Але чи не логічно було б розказати як вона з'явилась. Щоправда, спроби були, однак все закінчилось навіть не розпочавшись. Передісторія дуже потрібна в цьому випадку. Я хочу бачити тут задротство рівня Макса Кідрука — опишіть УСЕ детальніше: перетворення, зміни в природі, того черв'яка, розробку ліків, експерименти. Докладніша історія кожної з головних героїнь також була б доречна.
Щодо лгбт-лінії, то тут така ж проблема – чогось не вистачає.
Фінал відкритий і, якщо чесно, мені це недуже до вподоби.

Книжка вивела мене з нечитуна.
Дуже динамічна, загадки майстерно вплетені в сюжет, поступово отримуємо відповіді на всі запитання. Читається на одному подиху.
Є чимало естетичних сцен, розкривається психологія персонажів, хоча можна було б зробити це глибше, але, зрештою, ця книга й не претендує на премію з літератури.
Після прочитання якийсь час не відпускає. У мене посиніло помело, і через цю книжку страшно його їсти тепер)
Деталі хвороби пояснюються, хоч і не в найдрібніших і найрідніших подробицях, і їх не завжди підносять на блюдечку, деколи доводиться робити висновки самотужки.
Любовна лінія займає доволі малий відсоток сюжету. Вона є, читати про це прикольно, нічого не псує, від основного сюжету не відволікає.
Доволі жінкоцентрична книга, як уже можна було зрозуміти. І це круто. Чоловіки там теж є, але всього троє. Якщо не любите читати про них, то особливо й не доведеться.
Було дуже цікаво, до чого все йде, чим усе завершиться. Фінал мене влаштовує. Є чимало суперечливих вчинків, які змушують поміркувати. Думаєш, що конкретно це рішення було жахливим, але без нього не було б сюжету.
Роман по-своєму затишний і жахливий водночас, є огидні моменти. Але це не гра на контрасті, це баланс.
Коли прочитаєте, подумайте, як у цій ситуації було б краще діяти персонажам. Уявіть себе на їхньому місці. Цікаво про це подумати.
Сподіваюсь, книга вам сподобається так само як і мені.