Наче і книга читалась легко, сюжет доволі динамічний, написано гарно, але мене не захопило. Складалось таке враження, наче я все це вже читала десь. Вбивство доволі слабеньке, нічого жорстокого, ніякої «розчлєньонкі». Більше мені сподобалась саме лінія з сімейними таємницями, розбір психологічних проблем і травм, ніж детективна лінія. Взагалі детективна мені не сподобалась. Дуже слабка особистість, її більше цікавили брудна білизна, ніж саме розслідування. В мене складалось враження, наче вона насолоджується бідами, які спіткали цю сімʼю. Прорив вона в розслідуванні не зробила, по суті більшу частину роботи за неї зробили інші люди. Тинялась вона, всіх розпитувала і за щасливим збігом ото і знайшла вбивцю. Не в захваті я від неї.

Ми з головним героєм одного року народження, тому сміливо заявляю, що в 2017-2018 році в нас не було багатьох фраз та слів, які вставила авторка. Спілкування між ними більше підходить під 2024-й рік. Наче і різниця в небагато років, але я її відчула читаючи книгу.

Сама книга читається легко і швидко, вона не нудна. Але мені тема книги зовсім не близька, тому і не зачепила сильно. Головний герой пізнає себе, вчиться приймати свою орієнтацію, будує стосунки дружні та любовні. Також піднімається тема депресії. Всі ці теми мені не близькі, бо я доросла гетеросексуальна жінка, яка ніколи не сумнівалась в своїй орієнтації. Я люблю квір історії, але більш позитивні і наповнені коханням. А тут більш така сумна історія. Книга більше підійде підліткам, людям які знаходяться в подібній ситуації, думають про камінг-аут.

Хоч доволі у героя сумна історія, але я не пройнялась до нього співчуттям. Йому робили боляче, він натомість робив те саме, з людьми, яким він небайдужий. Він не терпів до себе певного ставлення (не буду спойлерити), але робив те саме ж.

Я люблю книги з різними таємними вірусами, захворюваннями і прочитала їх вже дуже багато. Схоже чимось на Кінга, Кідрука. Та і багатенько вже фільмів знятих на цю тему. Я б не сказала, що книга якась моторошна, тут немає багато бридких деталей. Але книга досить динамічна, події швидко розгортаються, я б навіть сказала занадто швидко. Мені виявилось мало, хотілось ще.

Книга залишила у мене більше питань, ніж відповідей. Таке відчуття, що має бути продовження, бо навіть кінець не повний. Так і незрозуміло звідки взявся цей паразит, як з ним боротись, чи можливо вижити взагалі. Також дуже багато питань до головних героїнь, немає розгорнутої історії їх життя та відповіді, чому вони там всі опинились, чому їх ніхто не шукає. Як може бути таке, що батькам все одно де дівчата, вони вірять на слово, якомусь уряду, без доказів. Авторка дала такі гачечки про особистості дівчат, але до кінця не розкрила їх : чому одна дівчина остерігається чоловіків, чому інша любить маніпулювати людьми, чому третю дівчину всі якось бояться і поважають. Дуже багато питань і хотілось би знати на них відповіді. Якби було продовження, я б його обовʼязково прочитала. Сюжет цікавий, але мені не вистачило ясності.

Книга читається дуже легко, вона атмосферна, проста для нашого сприйняття, бо написана українкою про українців. Сюжет динамічний, місцями я розуміла, що має бути, але чекала з нетерпінням, щоб почитати, як авторка до цього приведе.

Головній героїні 26 років, моя ровесниця, але я всю книгу думала, що вона набагато молодша. Бо вона така наївна, вразлива і ніжна. Мені сподобалось, що авторка зробила її дуже доброю, мені сподобались її вчинки, як вона готова прийти на поміч потребуючим. . Не знаю, наскільки в нас багато таких блогерів в Україні, не пафосних, хотілось би, щоб було більше, таких як Настя. У Насті є мрії, вона працює над собою і не ставить в пріоритет гроші, в неї є принципи. А ще книга дає привід замислитись, чи дійсно життя блогерів таке веселкове, як нам вони його показують.

Авторка нас познайомила з двома парубками, Владом та Богданом. Влад- хлопець Насті, з яким вона приїхала з України. Він мене бісив від самого початку. Я одразу побачила, яке воно гівно, чекала поки це і Настя побаче. Мені дуже обідно, що і в житті так буває, тебе обманюють, всі навколо про це знають і нічого тобі не скажуть. На противагу гівнюку 😅, Богдан — працівник апельсинових плантацій. Такий собі лицар в дірявій кофті 😂, хлопець Насті йому не заважає і він вирішив підкотити до неї свої 🥚🥚. Ну а далі ви самі прочитаєте. Скажу так, 18+ нема, все цнотливо та невинно, наче у підлітків 😂. Але історія кохання дуже мила і тепла

Крістен і Джош знайомляться після смішної ситуації, одразу ж між ними виникає хімія. Але у неї є хлопець, якого вона чекає зі служби, тому нічого крім дружби вона не може запропонувати. Але обидва розуміють, що їм дуже важко залишатись друзями.

Мені одразу сподобалась їх взаємодія і хімія між ними. Цей гумор, сарказм і насмішки один з одного мені дуже подобаються. Крім того, вони мають багато спільних інтересів, люблять одне і те саме. Я люблю троп від друзів до коханців, бо це майже завжди гармонійні стосунки в ромкомах, без червоних прапорців.

Він просто ідеальний чоловік — сексуальний рятівник, який годує її, піклується про неї і звичайно зацікавлений в серйозних відносинах. Вона мені теж дуже сподобалась, бо гостра на язик, з характером, але в той самий час вірна подруга і жінка.

На відміну від багатьох ромкомів, де «я не можу з тобою бути, бо я поганець, зіпсую тобі життя», тут є конкретна причина чому вони не можуть бути разом. Але все ж таки ця причина більше в її голові, вона спочатку не хоче говорити про цю причину, потім вирішує за нього. Мене це просто страшенно дратує. Навіщо будувати плани на 100 років вперед, якщо вам добре разом тут і зараз. Навіщо обставини ставити вище за почуття. Хочеться в такі моменти було стукнути героїню чимось важким.

Мені сподобалась книга, половина книги взагалі дуже смішна, позитивна. Правда потім авторка додала драми, яка не стосується їх відносин, але впливає на них, що мені дуже не сподобалось і засмутило. Я брала книгу не для того, щоб ридати 🥲. А також фінал трохи був передбачуваний, бо як же без «чуда» в історії. Але без дратуючих моментів нікуди, книга гарна і на них можна закрити очі.