Рорі Павер

Книжка вивела мене з нечитуна.
Дуже динамічна, загадки майстерно вплетені в сюжет, поступово отримуємо відповіді на всі запитання. Читається на одному подиху.
Є чимало естетичних сцен, розкривається психологія персонажів, хоча можна було б зробити це глибше, але, зрештою, ця книга й не претендує на премію з літератури.
Після прочитання якийсь час не відпускає. У мене посиніло помело, і через цю книжку страшно його їсти тепер)
Деталі хвороби пояснюються, хоч і не в найдрібніших і найрідніших подробицях, і їх не завжди підносять на блюдечку, деколи доводиться робити висновки самотужки.
Любовна лінія займає доволі малий відсоток сюжету. Вона є, читати про це прикольно, нічого не псує, від основного сюжету не відволікає.
Доволі жінкоцентрична книга, як уже можна було зрозуміти. І це круто. Чоловіки там теж є, але всього троє. Якщо не любите читати про них, то особливо й не доведеться.
Було дуже цікаво, до чого все йде, чим усе завершиться. Фінал мене влаштовує. Є чимало суперечливих вчинків, які змушують поміркувати. Думаєш, що конкретно це рішення було жахливим, але без нього не було б сюжету.
Роман по-своєму затишний і жахливий водночас, є огидні моменти. Але це не гра на контрасті, це баланс.
Коли прочитаєте, подумайте, як у цій ситуації було б краще діяти персонажам. Уявіть себе на їхньому місці. Цікаво про це подумати.
Сподіваюсь, книга вам сподобається так само як і мені.

Історія розгортається в школі під назвою Ракстер, розташованій на однойменному острові неподалік від материка. Військово-морські сили США помістили школу на карантин через спалах “токсу”, який заразив дівчат і вчителів. Деякі з них через це померли, а інші отримали різні мутації, їм заборонено залишати школу через диких тварин, які також мутували, і лише трьом дівчатам дозволено виходити, щоб принести їжу та інші припаси (які постачають з материка).

Єдине, що мені сподобалося — це атмосфера, читати було часом противно і гидко. Як і має бути в книзі про якісь незрозумілі інфекції.

Але, хочу виокремити наступне: любовна лінія між дівчатами мені взагалі незрозуміла тут — з’явилась вона нізвідки, дівчатам по 15 (?), а приїхали вони до школи ніби ще взагалі в 13, а то й менше років. І оці їхні філософські любовні діалоги взагалі якісь нереальні. Я собі не уявляю, що я так розмовляла б у 15.

Так само незрозуміле те, як вони всі вміють стріляти із дробовика. Тут без коментарів.

І взагалі персонажі в цій книзі були такими плоскими й однозначними, що вони були мені байдужі, я не співчувала. Кінець книги мене розчарував і я зловила себе на думці, що хотіла пошвидше прочитати книгу, щоб розпочати іншу. Я підтримую відкриті фінали, але цей просто здався незавершеним – наче авторка просто не знала, що робити зі своїми героями.

Я б не рекомендувала «Дикі дівчата», але є багато 5-зіркових відгуків, вона може вам сподобатися, але для мене вона не спрацювала взагалі. Я б сказала, це взагалі not my cup of tea. Мені не вистачає детальності Кідрука. Звідки взявся цей токс? Про нього буквально два-три речення написано, а так усе було якось поспішно. Зате про срібне волосся однієї із героїнь повторили разів з десять.

Я повелась на опис книги:

«Трилер про виживання, постапокаліптичний роман й екокритичний феміністичний маніфест водночас — приголомшлива книжка, що діймає до душі.» — Kirkus Reviews

Проте нічого з цього не побачила в книзі, з фемінізму було, мабуть, те, що там купа дівчат на острові? Зате мізогінії, на мою думку, аж занадто.

Я люблю всі можливі піджанри горору, але в цій книжці не надто добре прописана тема зараження. От що ми знаємо про хворобу? Та лише те, що вона існує і що може зробити з тілом людини або тварини. Але чи не логічно було б розказати як вона з'явилась. Щоправда, спроби були, однак все закінчилось навіть не розпочавшись. Передісторія дуже потрібна в цьому випадку. Я хочу бачити тут задротство рівня Макса Кідрука — опишіть УСЕ детальніше: перетворення, зміни в природі, того черв'яка, розробку ліків, експерименти. Докладніша історія кожної з головних героїнь також була б доречна.
Щодо лгбт-лінії, то тут така ж проблема – чогось не вистачає.
Фінал відкритий і, якщо чесно, мені це недуже до вподоби.

Я люблю книги з різними таємними вірусами, захворюваннями і прочитала їх вже дуже багато. Схоже чимось на Кінга, Кідрука. Та і багатенько вже фільмів знятих на цю тему. Я б не сказала, що книга якась моторошна, тут немає багато бридких деталей. Але книга досить динамічна, події швидко розгортаються, я б навіть сказала занадто швидко. Мені виявилось мало, хотілось ще.

Книга залишила у мене більше питань, ніж відповідей. Таке відчуття, що має бути продовження, бо навіть кінець не повний. Так і незрозуміло звідки взявся цей паразит, як з ним боротись, чи можливо вижити взагалі. Також дуже багато питань до головних героїнь, немає розгорнутої історії їх життя та відповіді, чому вони там всі опинились, чому їх ніхто не шукає. Як може бути таке, що батькам все одно де дівчата, вони вірять на слово, якомусь уряду, без доказів. Авторка дала такі гачечки про особистості дівчат, але до кінця не розкрила їх : чому одна дівчина остерігається чоловіків, чому інша любить маніпулювати людьми, чому третю дівчину всі якось бояться і поважають. Дуже багато питань і хотілось би знати на них відповіді. Якби було продовження, я б його обовʼязково прочитала. Сюжет цікавий, але мені не вистачило ясності.