Рорі Павер

"Дикі дівчата" Рорі Павер – це роман, який занурює читача у світ епідемії, що вражає молодих дівчат, перетворюючи їх на жорстоких і нестримних істот. Ця книга – не просто чергова антиутопія, а глибоке дослідження жіночої ідентичності, виживання та ціни свободи.

Анонім

мала надію, що "Дикі дівчата" стануть для мене відкриттям, адже на початку року я читала "Дім Голлоу" [також боді-горрор] і він мені дуже зайшов. тут не могли не заінтригувати і обкладинка, і опис в анотації — мало б бути щось дивне і дуууже атмосферне. ізольований інтернат, загадкова хвороба, яка змінює дівчат на тілесному і ментальному рівні, і відчуття постійної небезпеки. люблю такі теми. і перші сторінки дійсно проковтнулися мною дуже швидко і з ентузіазмом, моторошна естетика острова почала огортати своїм вайбом, проте чим далі в ліс, тим менше в мене ставало того ентузіазму. особисто для мене сюжет почав буксувати десь із середини. виникло відчуття, що сама історія не знає, куди рухатися. інтригуючі теми у книзі наче є, але вони ніяк не розгортаються, вигаданий світ не поглиблюється, матчастина не розкривається. загадковий вірус Токс так і лишається на рівні візуального елементу, але не має реального змісту або чіткого бекграунду. я не прошу від авторки повного роз’яснення [хоча було б добре, я люблю деталі], але тут усе занадто туманно, ніби Павер кинула гачки, але не збиралася витягати нічого на берег. світ виглядає цікавим, але його майже не розкривають. відчуття, ніби читаєш лише частину історії, без глибини і контексту. і фінал... він просто обривається. без відповіді, без завершення. якщо це перша частина серії — добре, але наразі це виглядає як незавершена історія. проте не можу сказати, що все було погано. ідея мені все одно подобається і я дійсно вірю, що на базі цього сюжету можна було створити щось потужне — щось, що залишає по собі дивний, неприємний, але важливий післясмак. а поки ж мені трохи шкода тих двох вечорів, які пройшли у намаганнях розгледіти в цій книзі щось справді вартісне. власне, якщо сама ідея боді-горрорів вам заходить, або ще не читали цей жанр і бажаєте познайомитися, краще оберіть "Дім Голлоу" Крістал Сазерленд — він значно виразніший, цілісніший й емоційніший. а ще там атмосфера не тільки лякає, а й справді вражає.

Анонім

У мене змішані відчуття після прочитання, напевно через те, що я завищила очікування до неї. Я начиталася анотацій та очікувала боді-горору, трилеру і ще бозна чого, а в результаті отримала всього потроху і нічого водночас. Задумка була надзвичайно цікава – камерна історія на ізольованому острові, невідома хвороба і таємниці. А от реалізація підкачала. (Далі спойлери) По-перше, мені не вистачило пояснень щодо токсу – як його вивели, з якою метою всі ці дослідження, і чому його вирішили перевіряти саме на дівчатах підлітках (і чому це майже ідентичний вплив має на тварин. А ще – чому ніхто з науковців не збентежений зараженням токс у тварин, бо це явно через те, що вчителька викидала частину їжі). В цьому моменті дуже не вистачає прологу сторінок на 10, щось на кшталт «3 роки до подій» тощо. По-друге, це навіть близько не дотягує до боді-горору. В книзі описуються модифікації тіл дівчат, які з ними робить токс, але настільки поверхнево, що не справляє враження ніякого горору. Я, напевно, хотіла побачити прям чогось деталізованого, щоб було аж бридко читати. Також в мене питання до прописання персонажок. У них доволі дивні характери, як для 14-16 річних, навіть попри їхні обставини. Фінал взагалі все попсував, цей останній розділ з відкритою кінцівкою ні сіло ні впало, я аж розчарувалась.

Анонім