Нові відгуки

Ця книга справила на мене неоднозначне, але сильне враження. Пенелопа Дуглас у своєму стилі знову поєднує глибоку психологію з пристрасною і драматичною історією. «Ніч вогню» — це не просто роман про кохання, а історія про межі, травми минулого, боротьбу з собою та складні стосунки між людьми, які довго заперечували свої почуття. Головні герої — яскраві, складні, часом навіть суперечливі. Їхня емоційна напруга, конфлікти і пристрасть змушують читача гортати сторінку за сторінкою. Атмосфера книги темна, але водночас глибока і захоплива. Авторка вміло показує, що навіть у темряві є місце для світла, а через біль і конфлікти можна дійти до істинного кохання. Після прочитання залишилось відчуття емоційної насиченості — це той випадок, коли книга не відпускає ще довго після останньої сторінки.

От і познайомилась з історією, на яку стільки позитивних відгуків та з авторкою, котру зараз обговорюють і читають буквально всі, а як не читають, то точно чули😁 Мені було цікаво саме, в чому суть такої популярності ) Прочитала книгу дуже швидко. Вийшло непогано розбавити суміш фентезі в прочитаному чимось підлітково-реалістичним) Загалом книга справила на мене доволі позитивне враження. З нею відпочила) Сподобався вайб підліткових серіалів про школу😁 Іноді були моменти, коли бісили герої, іноді їх могла зрозуміти... Іноді було доволі кринжово😅 але коли згадуєш, що їм по 17-18 років, то все стає на свої місця і вони починають поводитись доволі логічно😅 з цим підлітковим максималізмом і тд.. Загалом провела час непогано, проте книги авторки читати більше не буду)

Ще одна неймовірна історія, яка ще довго не відпускатиме мене. Мабуть, це найбільш зворушлива книжка, яку я прочитала за останній час. На деяких моментах наверталися сльози на очі. На все є свої причини. Так можна описати поведінку Деймона. Вінтер він показав себе справжнього: турботливого, ніжного, та в ту ж мить запального та владного. Проте всі заслуговують на любов. Ось кілька цитат, які мені сподобалися: - "Життя скидалося на пекло, тому що ми очікували, що воно буде побідним до раю"; - "Часом доводиться пережити найгірше, щоб відчути найкраще"; - "Випробування даються нам, щоб ми могли стати тими, ким покликані бути"; - "Краса - це те, заради чого ми живемо, і вона скрізь. Треба тільки придивитися уважніше".

Як я й очікувала, книжка мені сподобалася. Кай просто лапочка, незважаючи на нотки жорстокості у його характері. Усе одно він такий турботливий і ніжний. На відміну від Деймона. Переважно в романі описували саме його, жорстокого та владного. Хоча мені шкода Деймона, враховуючи те, як він страждав через матір. Роман справді тримав мене у напрузі від початку до кінця. Ось кілька цитат, які мені сподобалися: - "Ми гарно поводимося тільки через можливі наслідки... Забери їх, і кожен покаже своє справжнє "я". Це наче зняти маску"; - "Однак зі свободою приходить можливість розширювати наші горизонти"; - "Бути владним класно хіба що у спальні. Але точно не тоді, коли це заважає жити тим, кого ти любиш"; - "Сім'я - це те, що дає тобі життя, щоб допомогти вистояти".

Дуглас. До речі, я прочитала цю новелу рівно за півтори години. Чи цікаво було читати? Так. Чи варта вона своїх грошей? Однозначно, ні. На мою думку, це можна було б просто додати окремим розділом до попередньої книги. Оскільки я звикла, що події в книжках Пенелопи Дуглас розгортаються протягом кількасот сторінок, цього мені було мало, тому я оцінила новелу на 8/10. Хоча я була рада знову повернутися у Всесвіт циклу "Диявольська ніч". З нетерпінням чекаю, коли матиму змогу прочитати книжку про Вілла. Щось мені підказує, що саме його історія розіб'є моє серденько.

Ніколи не могла б подумати, що мені сподобається книжка такого жанру, але я просто не могла відірватися від неї. Я ще досі перебуваю під враженнями. Здається, ніби я знаходжусь в іншій реальності, яку мені не хочеться покидати. Книга написана так, що виникає бажання ще більше пізнавати головних героїв, розкривати їхні таємниці, досліджувати як хороші риси характеру, так і погані якості. Цей цикл неймовірний!

Я не думала, що в Пенелопи будуть книги гірше ніж “Зіпсований” та “Схованка”, але як же я помилялась…….. Про що книга: «Вимикач» продовжує цикл про Вершників. Цього разу — Деймон, найскаженіший з усіх. Позиціонується як "темний", "складний", "глибоко травмований". Як розвивався сюжет: Динаміка книги просто “ебейша” як то кажуть. Книга немаленька, складається з 624 сторінок. І найголовніший екшн почався приблизно аж НА 600 сторінці! ~Spoiler-зона~ Десь 75% цієї книги — це просто: Вінтер щось робить, а Деймон спостерігає за нею з кутка. Підлога скрипить, чуємо стукіт його кроків, повітря важке від його присутності, дихання торкається її щоки, а потім шепіт: "Я тебе знищу". Ви не уявляєте, скільки там подібних сцен… До самої історії в мене дуже багато запитань: Що за валяння в спальні з Бенкс? Він реально роздивлявся її тіло? Як же це по братські Що це за “дитячий” прикол в туалеті вчителів? Це рівень Вершників? Що за ганебна ситуація з кров'ю свині та вчителем? Ріка не розуміла, що з нею фліртують? Обговорити з нею — не варіант? Як Алекс на це погодилась? Чому в перших двох книгах не було про те що Еріка знала Вінтер? Що це за найкращі друзі котрі не згадали під час пожежної тривоги? Що це за НАЙКРАЩІ друзі котрі були, щоб були? Де Бенкс в підлітковому житті Деймона??? Це ж заради неї він став таким! А скільки було описів Ріки! Дві книги він казав яка вона сука, як вона його бісить, а тут зараз він каже яка вона весела і класна, і можна було би з нею провести “час”. Тема Віла: він його "найкращий друг", а в книзі його немає навіть у 5%. “Визвольна місія” - ага, як завжди. Така “класна” мафія, що не помічає, як до місця з бранцями пробирається кілька людей. Часто беремо на “визвольну місію” - людину з вадами зору? Часто займаємося любов'ю одразу після поранення, а потім згадуємо про поранення з котрого весь час йде кров, і тільки тоді йдемо до лікарні в крові? Ситуація з "мамою" мене просто виморозила. Від Пенелопи відчувались часткові виправдання. Ну так, не справжня мати. Ну так, хотіли якнайкраще, зробити з нього чоловіка. Типу: "Ну, так, розбещувала… Ну так, він дитина… Але ж я не справжня мати…" Коротше, крінж. Виправдання з ситуацією з катером…Та камон…Виправдання — "я не хотів, я думав не так" — так не працює! Судять не за думками, а за вчинками. Ти взяв участь. Людина мало не загинула. Все. Про стиль написання: Пенелопа стрибає між часовими лініями — 3 роки тому, 5, 13… І навіть у цих лініях — ще більше стрибків. Виглядало як "ось тут було це, а ще ось це, і ще оце", і так часто й безладно, що вже не розумієш, що відбувається "зараз". Бо “зараз” було ще глав п’ять тому. Єдиний плюс для мене — відверті сцени. Гарячі 😏 Але це — єдине, що у Пенелопи виходить добре. Герої: Вінтер Спочатку цікаво — героїня з такими вадами. Амбіційна — за це плюс. Але… боже, яка вона тупа. Сама запропонувала зняти те відео — сама посадила :) Їй було байдуже, хто її переслідує, з ким проводить час. Не намагалася дізнатися його ім’я. А потім — "О боже, це Деймон Торренс?!" — і посадила його у в’язницю. Деймон - В мене були великі сподівання. Всі кричали, що ми нарешті його зрозуміємо і пробачимо. Спойлер: ні. Дитинство — не виправдання. Його вчинки — огидні. Особливо те, що він робив з Вінтер. Я не розумію головного мотиву. Що заважало їм бути разом? Навіщо переслідувати сліпу дівчину? Навіщо ображати всіх? Вбивати людей, бо тобі боляче? Це не працює. Він сам каже, що люди з таким минулим мають спокутувати провину. Але сам — відмовляється. Романтична лінія: Більш токсичних і аб’юзивних стосунків я ще не бачила. В це кохання я не повірила. 700 сторінок розмазні: "я її хочу" — "я її не хочу" — "я її не жадаю". Кохання через біль і приниження? Це кохання? Я чекала дарк-роман. Щоб він слідкував за нею, благав пробачення. Щоб його роз’їдала любов і ненависть, і в якийсь момент він завдав їй болю у найгірший спосіб. Щоб це поглинуло її. А ми що отримали? Порожні погрози, фальшива драма, тявкання. Назвав її шльондрою — вона образилась. Потім він розповів про свою травму — вона вже визнає “вічну любов”. Суб’єктивна оцінка: Сюжет ніякий. Мені не було цікаво. Мораль книги — відсутня. Я очікувала усвідомлення від Деймона. Але він як був лайном, так і залишився. надмірний драматизм, проблемні персонажі та непотрібні сюжетні повороти зробили її майже нестерпною для читання. ⅕. 1 чисто за спайсі сцени.

Таке відчуття, ніби авторка вигадала цікаву історію, хорошу зав’язку, але на видавництві їй сказали, що без 18 це не продасться і вона нашпигувала гарну історію неправдоподібними сценами 18, що навряд притаманні підліткам без досвіду. Книга легко читається - я не вірю у цих героїв. Очікувала щось схоже на LOL чи Джона Гріна. Отримала втрачений час.