Я взялася за «Відьомство» Рональда Гаттона з настроєм: "зараз розпакую за вечорок" [допускаю, що обкладинка підкупила] — а довелося розбиратися, звідки взялася сучасна уява про відьом і що в ній справжнє, а що — вигадка.

Але книга виявилась не зовсім тим, чого я очікувала: це не легке читво "почала- закінчила" - його можна назвати серйозним історичним дослідженням. Довелося залучати додаткові джерела інформації.

Іноді було важко втримати увагу — багато дат, джерел, термінів. Але під цю оповідь я вперше побачила, наскільки складною й багатошаровою є ця тема.

Гаттон не ідеалізує відьом і не лякає ними — він показує, як змінювалась думка про них у різні епохи.
Історія цієї теми, на мою думку, мабуть, не для кожного-суміжного, але для тих, хто любить розкопувати глибше — дуже навіть варто.

Ця книжка - як нудотний десерт, забутий на сонці: спершу здається мило-казковою, а потім починає липнути до рук і втомлювати одноманітністю.

Персонажі, немов картонні фігурки з дешевої настільної гри, переживають «великі страждання» з пафосом підліткової поезії.

Сюжет блудить між кліше і банальністю, наче автор у розпачі витягував ідеї з капелюха, повного застарілих мелодрам.

Якщо серце тут і розбите - то це серце здорового глузду.

Серія «Диявольська ніч» Пенелопи Дуглас — це амбітне дослідження людської природи, загорнуте в оболонку темної романтики.

Через долі «Чотирьох Вершників» — Майкла, Кая, Деймона та Вілла — авторка запрошує читача до діалогу про свободу, ідентичність і ціну моральних компромісів.

Кожна книга — це не лише історія пристрасті чи помсти, а й філософська притча про те, як людина визначає себе в хаосі власних бажань і суспільних кайданів.

Проте, попри глибину, серія не завжди уникає пасток надмірної драми та кліше.

«Зіпсований» відкриває цикл, ставлячи Майкла та Еріку перед питанням: чи може свобода народитися з руйнування?

Їхня боротьба за владу над собою та іншими — це рефлексія про те, як далеко ми готові зайти, щоб вирватися з ролей, нав’язаних суспільством.

«Схованка» з Каєм і Банкс заглиблюється в тему пам’яті як в’язниці, досліджуючи, чи можливо віднайти себе, коли минуле тримає в зашморгу. «Вимикач» із Деймоном і Вінтер — найсміливіший експеримент, що кидає виклик поняттю моралі: чи може любов виправдати злочини? «Конклав» додає інтриги, розкриваючи тіні за лаштунками, а «Сутінки» з Віллом і Еморі завершують серію, пропонуючи роздуми про спокуту: чи здатна людина, що зламала себе, відбудувати новий початок?

Сетинг — канадійське містечко з його моторошною «Диявольською ніччю» — стає алегорією внутрішнього світу героїв.
Темні провулки, занедбані склади й розкішні маєтки відображають дуальність їхніх душ: прагнення до світла й потяг до пітьми.

Дуглас майстерно використовує еротику як метафору вразливості, де фізична близькість оголює психологічні рани.

Проте ця сила іноді обертається слабкістю: надмір відвертих сцен, особливо в «Вимикачі», ризикує затінити глибші теми, перетворюючи складні емоції на мелодраматичний спектакль.

Філософська цінність серії — у її здатності провокувати запитання без остаточних відповідей.

Хто такі Вершники — бунтарі чи тирани?

Чи є їхня свобода справжньою, чи лише ілюзією, створеною їхньою владою? Дуглас змушує читача балансувати між співчуттям і осудом, особливо в історії Деймона, чия темрява одночасно відштовхує й притягує. Інтрига тримається на таємницях, що розкриваються поступово, як шари цибулі, хоча подекуди передбачуваність сюжетних ходів — як-от неминучі романтичні розв’язки — дещо послаблює напругу.

Критика серії лежить у її амбівалентності.
З одного боку, Дуглас сміливо досліджує моральні сірі зони, але з іншого — іноді жертвує глибиною заради драматичного ефекту.

Деякі конфлікти, особливо в «Схованці», здаються штучно роздутими, а повторювані мотиви помсти й прощення втрачають свіжість до «Сутінок».

Попри це, серія залишається потужним текстом для роздумів про те, як ми визначаємо добро й зло в собі.

«Диявольська ніч» — це не просто розвага, а виклик: зазирнути в себе й запитати, що робить нас людьми. Вона змусила мене переосмислити поняття свободи й ціну вибору, хоча й залишила бажання більшої стриманості в емоційних піках.

Ці книги заслуговують місце в моїй бібліотеці, щоб повертатися до них як до філософських трактатів, прошитих пристрастю.

Пенелопа Дуглас заслуговує похвали за сміливість, але могла б бути менш поблажливою до кліше.

У цьому світі паперових мрій
Чим душ спіши
Не стій
Зануруйся відважно
На сторінках подій
В них стільки світла і надій
Там поклик твій

Бажання та відвага
То "Триліум" читай
До "Втраченої білої книги"
Ти неодмінно також завітай

Коли подорожуючи
Яскравість швидкість і розвага
"Всесвітньої історії" незважаючи
Та дивина і до віків повага

Відверто "The Hellblazer" захопив
Неповторною своєю статтю
І назавжди заполонив
Хоробрості поняттям

З Матаном в "Коміксах науки"
Ми провели чимало днів
Затамувавши подих дружньо
Казки. "Легенд у вигнанні"
Нам відкривали горизонт
Тих літніх мрій новий сезон

Ми завмираючи чекали принца
У тому "Паперовому Палаці"
Коли ж?
Та де ж?
Невже? Напевно
І знову знову пошук
У кожному абзаці

Убивчою усмішкою своєю
Нам "Джокер" довіряв мораль
Ми в памяті згадали Пола
Ох, Уокер, як же ти чудово
істоту цю блискуче відіграв

Під гучний марш "Солдатів дерев'яних "
Ми крокували: за словом слово
І голосно співали наших тих пісень
Біля вогню палкого
Яскаво-дивовижного нового
Тих почуттів
Що дарував Нам шелест крил
"Шести багряних журавлів"

"Звабливі речі" ще мене чекають
І в "Місто" зовсім скоро Валер'ян покличе
А поки від дощу подій бурхливих
Мені прикриє плечі "Парасоля"
Їх Адамія з трьох книг-блакить
Тримає в захваті - смакую мить

А скільки ще попереду тих подорожей в нас за Дивокрай
На мові рідній в палітурках сторінок
Приховано, прописано - не зволікай
Читай
Слова і слОва
Назавжи з тобою
Із вдячністю за все
Моя ти
Рідна Мова