Роман Гарпер Лі "Вбити пересмішника", опублікований у 1960 році, отримав Пулітцерівську премію. Він мав беззастережний успіх і одразу ж став класикою сучасної американської літератури. Роман базується як на особистих спостереженнях авторки за своєю родиною та сусідами, так і на події, що відбулася у її рідному місті в 1936 році, коли їй самій було десять. Роман відзначається душевністю і гумором, хоча й піднімає серйозні питання насильства і расової нерівності.
Вбити пересмішника
Автор
Гарпер Лі
Опис
Враження читачів
Ця книга вражає не лише важкими темами, а й тим, що історія розповідається очима дівчинки, яка тільки вчиться розуміти світ. Вона уособлює невинність, як і її брат Джемі та несправедливо звинувачений чоловік. Попри жорстокість і несправедливість, у книзі є місце для надії, відваги та людяності. Аттікус втілює мораль, мужність і розсудливість, а персонажі як Келпурнія, місіс Моді та Буу Редлі показують, що не все втрачено. Водночас є ті, хто уособлює зло – родина Юеллів, расизм і лицемірство громади. Вони не визнають Боба Юелла героєм, але засуджують темношкірого чоловіка лише через колір його шкіри, незважаючи на невинуватість.
Ця історія болюча, бо ґрунтується на реальних подіях. Несправедливість існує й сьогодні, а закон не завжди здатний її подолати.
Ця історія болюча, бо ґрунтується на реальних подіях. Несправедливість існує й сьогодні, а закон не завжди здатний її подолати.
«Боятися нема чого, окрім самого страху».
З першого погляду така проста історія, розказана маленькою дівчинкою, Джін-Луїзою Фінч. Ось вам ігри з братом на задньому дворі, ось походи до школи, перша дитяча закоханість, сварки з однокласниками... Та чим довше читаєш, тим більше граней, відтінків та деталей відкривається перед тобою.
Сумна до болю, смішна до сліз — це про «Вбити пересмішника».
Гарпер Лі, через призму наївного дитячого світосприйняття порушує зовсім не дитячі питання: расизму, насилля, фемінізму, судової системи, несправедливості суспільних порядків та загальних стереотипів. Якісь із них немовби виділені жирним шрифтом, їх неможливо не помітити, вони кричать до читача зі сторінок книги, інші — приховані між рядків, наче писані напівпрозорими чорнилами, але теж благають про увагу. Та основне у цій книзі — її головні герої, звичайні діти. Просте мовлення, але такі складні, важливі теми лунають з їхніх вуст. Бо хто як не дитина зможе подивитися на світ незаклішованим поглядом і прямо сказати про речі, які її турбують.
Книга вирізняється своєю щирістю, глибока за своїм наповненням, вона спонукає до роздумів про безглуздість певних речей, усталених порядків чи іноді навіть законів. Свого часу, цей соціально-психологічний роман швидко здобув популярність, отримав Пулітцерівську премію та став класикою сучасної американської літератури. Цю книгу також називають виховною, але, на мою думку, тут йдеться не лише про виховання дітей батьками, а й навпаки, про те, що всім дорослим є чому повчитися у дітей.
«Вбити пересмішника» — чудова тому ілюстрація.
З першого погляду така проста історія, розказана маленькою дівчинкою, Джін-Луїзою Фінч. Ось вам ігри з братом на задньому дворі, ось походи до школи, перша дитяча закоханість, сварки з однокласниками... Та чим довше читаєш, тим більше граней, відтінків та деталей відкривається перед тобою.
Сумна до болю, смішна до сліз — це про «Вбити пересмішника».
Гарпер Лі, через призму наївного дитячого світосприйняття порушує зовсім не дитячі питання: расизму, насилля, фемінізму, судової системи, несправедливості суспільних порядків та загальних стереотипів. Якісь із них немовби виділені жирним шрифтом, їх неможливо не помітити, вони кричать до читача зі сторінок книги, інші — приховані між рядків, наче писані напівпрозорими чорнилами, але теж благають про увагу. Та основне у цій книзі — її головні герої, звичайні діти. Просте мовлення, але такі складні, важливі теми лунають з їхніх вуст. Бо хто як не дитина зможе подивитися на світ незаклішованим поглядом і прямо сказати про речі, які її турбують.
Книга вирізняється своєю щирістю, глибока за своїм наповненням, вона спонукає до роздумів про безглуздість певних речей, усталених порядків чи іноді навіть законів. Свого часу, цей соціально-психологічний роман швидко здобув популярність, отримав Пулітцерівську премію та став класикою сучасної американської літератури. Цю книгу також називають виховною, але, на мою думку, тут йдеться не лише про виховання дітей батьками, а й навпаки, про те, що всім дорослим є чому повчитися у дітей.
«Вбити пересмішника» — чудова тому ілюстрація.
«Вбити пересмішника» — один із ключових романів американської літератури ХХ століття, який приніс Гарпер Лі стрімку популярність. Здавалося б, ця проста історія розкриває надзвичайно глибокі теми — расизм, соціальну несправедливість, мораль і відповідальність. Події відбуваються у маленькому містечку Півдня США в 1930-х, де адвокат Аттікус Фінч, головний герой і уособлення принциповості, захищає Тома Робінсона, афроамериканця, несправедливо звинуваченого у зґвалтуванні. Світ цієї драми ми бачимо очима його доньки Скаут, яка намагається зрозуміти жорстокість і непримиренність навколишнього світу.
Гарпер Лі мріяла про "швидку й милосердну смерть у руках критиків", замість цього отримала Пулітцерівську премію, а також неабияку популярність, хоча її скромність завжди змушувала триматися подалі від надмірної уваги. Ця мовчазна й сильна жінка залишила свій слід у літературі саме завдяки "Вбити пересмішника". Книга стала одночасно і її тріумфом, і тягарем, адже вона не поспішала продовжувати літературну діяльність, вважаючи, що сказала все, що хотіла.
Це без перебільшення культовий текст, який лишається актуальним й сьогодні — історія про людяність, моральну стійкість і важливість не поспішати з висновками.
Гарпер Лі мріяла про "швидку й милосердну смерть у руках критиків", замість цього отримала Пулітцерівську премію, а також неабияку популярність, хоча її скромність завжди змушувала триматися подалі від надмірної уваги. Ця мовчазна й сильна жінка залишила свій слід у літературі саме завдяки "Вбити пересмішника". Книга стала одночасно і її тріумфом, і тягарем, адже вона не поспішала продовжувати літературну діяльність, вважаючи, що сказала все, що хотіла.
Це без перебільшення культовий текст, який лишається актуальним й сьогодні — історія про людяність, моральну стійкість і важливість не поспішати з висновками.