Вбити пересмішника

«Вбити пересмішника» — один із ключових романів американської літератури ХХ століття, який приніс Гарпер Лі стрімку популярність. Здавалося б, ця проста історія розкриває надзвичайно глибокі теми — расизм, соціальну несправедливість, мораль і відповідальність. Події відбуваються у маленькому містечку Півдня США в 1930-х, де адвокат Аттікус Фінч, головний герой і уособлення принциповості, захищає Тома Робінсона, афроамериканця, несправедливо звинуваченого у зґвалтуванні. Світ цієї драми ми бачимо очима його доньки Скаут, яка намагається зрозуміти жорстокість і непримиренність навколишнього світу.

Гарпер Лі мріяла про "швидку й милосердну смерть у руках критиків", замість цього отримала Пулітцерівську премію, а також неабияку популярність, хоча її скромність завжди змушувала триматися подалі від надмірної уваги. Ця мовчазна й сильна жінка залишила свій слід у літературі саме завдяки "Вбити пересмішника". Книга стала одночасно і її тріумфом, і тягарем, адже вона не поспішала продовжувати літературну діяльність, вважаючи, що сказала все, що хотіла.

Це без перебільшення культовий текст, який лишається актуальним й сьогодні — історія про людяність, моральну стійкість і важливість не поспішати з висновками.

Зазвичай мені складно писати відгуки на два типи книжок: ті, що сподобалися, і ті, що викликали суперечливі враження. Ось ця мені дуже сподобалася.

Сама побудова історії не дозволяє зациклитись на чомусь одному. Тут дитячі історії дівчинки Джин Луїс та її брата Джема перетікають в зовсім не дитячі. Від їхніх витівок до пожежі і схибленого чолов'яги, який ніби-то живе в сусідньому будинку. Від літніх дитячих пригод до суду над афроамериканцем. Від дівчинки, яка не є леді, бо бігає в штанях, грається з хлопцями і може неабияк всипати на горіхи, до ницості деяких дорослих, страху перед своїми ж бажаннями, незрозумілої агресії і великої хиби суспільства. Ми хочемо справедливости - натомість самі ж її руйнуємо.

Вам можуть сказати, що ця книжка - то про расизм і нечесний суд. Так і є. Але крім того, вона про дитинство і дорослішання, виховання, великі кроки, що здаються мізерними, про людей, яких ми знаємо і не знаємо водночас. Про мовчання і очікування, що хтось скаже замість тебе.

Я цю історію перечитувала і вона чудова,як і перше сприйняття .

Америка 40 -х років -це величезна прірва між білими і темношкірими,адже расова нерівність виражена настільки , що люди просто безправні.
Сюжет твору -адвокат Аттикус Фінч захищає у суді чоловіка,який начебто скоїв злочин над білою жінкою. Проти них обох ополчилось все містечко. Це ж нечувана справа, адже Том -чорний і для нього не може бути ніяких виправдань.

Авторка дуже сильно описує відчуття і цю боротьбу жителів очима дітей Аттикуса. Така ситуація,на жаль, була характерною десятки років, особливо у південних штатах. Головний герой був нетиповим білим і прагнув донести всім жителям, що всі люди рівні . Він дітей виховував власним прикладом ,адже юні брат і сестра не боялись висловити свою думку, запитати , що незрозуміло і навіть прийти на суд. Все, що творилось на їхніх очах, викликало лише нерозуміння. Чому ж так? Адже їхня кухарка Келпурнія теж чорна, але вони її любили, довіряли жінці та слухались. Досить цікавими були моменти про навчання у школі, коли вміння і знання не є важливими,а головне -нова система,яку впроваджувала вчителька. Є й досить трагічні моменти , але сподівання, що все буде добре, змушує гортати сторінка за сторінкою.

Це книжка ,яка била рекорди з продажів, популярна вже понад 50 років, її люблять і читають, вивчають у програмі 9 класу. І, звичайно,Пулітцерівська премія у 1961 році -вагоме досягнення і свідчення майстерності пера Гарпер Лі. Авторка випередила свій час.