Loading...

Лемберґ: мамцю, ну не плач

RDT оцінка
10.0
1
Ваша оцінка
відгуків
1
В наявності
250 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
250 грн
1
Про книжку
Код товару
112938
Рік видання
Палітурка
Мова
Українська
Кількість сторінок
224
Формат (мм)
200 x 130
Вага
0.3
ISBN
9789664482605
Опис

«Він — той, хто символізує собою покоління. Розумний, талановитий, сміливий. Цим хлопцем можна пишатися», — говорить про Лемберґа один із військових. Лемберґ і справді є представником нового покоління українців, для яких Україна — не просто слово, моральні цінності — не порожній звук, а життєвий принцип. І заради цього можна зважитись ризикнути життям. Це зробив Лемберґ, це зробили хлопці й дівчата, які замість улюбленої роботи узяли до рук зброю, а родиною їм стали бойові побратими. Ті, хто пішли на війну добровольцями, схожі між собою. Тому хтось упі­знає в цій книжці свого сина, чоловіка, брата… А як тепер жити саме їм — дружинам, мамам, найріднішим? Як долати щоденну тривогу і біль, який, здається, проникає в кожну клітину тіла? Олена Чернінька ділиться своїм досвідом мами Воїна, який на час написання цієї книжки — зниклий безвісти. Вона ділиться досвідом переживання, болю, переосмислення, пошуку сенсів, світла і віри.

У цій книжці, за словами авторки, немає жодного вигаданого слова. Лише відкрита правда, як відкрита рана. І велика віра в життя.

Враження читачів
RDT оцінка
10.0
1
Ваша оцінка
відгуків
1
10
01.09.2024
📖"...Бахмут – це місце хоробрості. Хто б що не казав, але хоробрість – це не відсутність страху. Хоробрість – це розуміння того, що є речі, важливіші за твій власний страх.

Бахмут – це місце покинутих тварин. Для цих людей, які їх залишили, буде окреме місце у котлі. Я дуже люблю тварин, і мені важко бачити покинутих доглянутих тварин, які зараз борються за своє виживання.

Бахмут – це місце смерті. І нехай не так багато наших помирає фізично. Але ти бачиш людей, які більшою чи меншою мірою помирають усередині. Більшість солдатів уже не повернеться з цієї війни настільки живими, як були до неї.

Бахмут – це місце життя. Незважаючи на все, люди продовжують жити і жартувати. Де в одній кімнаті борються за життя пораненого, а в іншій кітка народжує кошенят...", – уривок із книги Олени Черніньки "Лемберґ. Мамцю, ну не плач"

✒️У житті кожного є те, що вміє для нас зробити лише мама. Для мене, то заплітання колосків у шкільні роки: такі, які не розлітаються хвилею вивільненого волосся навіть на уроках фізкультури; котрі можна прикрашати ромашками і їх конструкція надійно тримається купи

🖇І тут, у цій книзі, є вияскравлений почерк Мами: бо історії як корильйонний відгомін – достоту сповнені світлом. Медвяним теплом. Тут і тихе раннє дитинство Михайла, його лист у резиденцію святого Миколая, зашиті власноруч кросівки, перші битви, закоханість...А далі – війна, бойові побратими, надіслані Бананчиком світлини на мамин телефон, довгоочікуване зелене кружальце в месенджері

🖇 І біль від ран на тому місці, де раніше були крила, покриті райдужними відтінками триколірних медунок:

📖"Попри численні запрошення з-за кордону, я не могла нікуди поїхати. Відчувала, що повинна залишитись удома. Чекати сина з війни. Щодня я одягала щось із його гардероба. А тапочки завжди на одному місці чекали його повернення. П'ятками до вхідних дверей і носиками – до квартири. По всій квартирі я порозкладала фото Михайла"

📖"Твій маленький восьмирічний двоюрідний братик Ярослав якось сказав своїй мамі: "Як виросту, хочу бути таким, як Міша. Він дуже крутий і сміливий. Це ж не тільки нас любить, а й усіх людей, раз поїхав їх захищати. Навіть не знаю, чи зміг би я так, як він"...