Я чую тебе. Сплетіння доль Катерини Білокур та Оксани Петрусенко

Скільки таланту і скільки горя!
Ця книжка дуже березнева, дуже до 8 березня - вона про таку силу, наполегливість і любов до своєї праці.
Раніше я читала про Білокур у книжці Володимира Яворівського, але однозначно скажу, що сприйняття зовсім інше. Чи це залежить від епохи, бо "Автопортрет з уяви" написаний ще у радянські часи, чи від того, що авторка - жінка, але різниця є.
А про Оксану Петрусенко я не чула взагалі, до свого сорому.

Книжка розповідає про обох мисткинь - художницю і співачку - по черзі. І як уже відомо з назви, їхні долі перетнулися, але як саме - читайте самі.

Долі обидвох жінок викликають співчуття, в характери - повагу. Катерина, з своєю неймовірною любов'ю до природи, до живих квітів, з творчою уявою - і забороною на малювання. Заборона на освіту, важка фізична праця, постійні докори від батьків, насмішки односельців. Скільки людей зламалися б від такого, відмовилися від свого покликання? Скільки обміняли талант на спокій, родину. Хочеться написати, що на сімейне щастя, але хіба була б щасливою та людина, що відмовилася від свого дару? Є над чим подумати.

Її картини показували у Парижі, а вона не мала чим палити піч. І не мала чим малювати!

Оксана змалку важко працювала, втратила батька, але мала талант і благословення матері. Постійно вдосконалювала свій голос, і постійно стикалася з викликами: чоловіки, які не терпіли, що жінка більш успішна, заздрісники, політика. І навіть загадкова історія її смерті викликає багато питань.

Додайте до цих всіх перешкод ще й часи, коли жили обидві жінки: перша світова війна, Голодомор, репресії, Друга світова війна.
І зберегти у цьому вирі свій талант - то велика сила.

Перша моя біографія, яка написана ліричною прозою. Ця книга точно не залишить вас байдужими. ⠀
⠀
Скажу чесно я нічого не знала про цих жінок Катерина Білокур - видатна художниця самоучка, яка душу вклала в свої квіткові композиції.⠀
Оксана Петрусенко - український соловейко, яка поширювала нашу мову і культуру на теренах УРСР.⠀
⠀
Читаючи книгу, я паралельно шукала інформацію в інтернеті, бо була глибоко шокована ставлення до талановитих жінок тай в цілому до жіночого населення в період 1900 - 1960 років. Вважалася нащо жінкам школа, наука, писемність, культура, живопис, музика можна продовжувати безкінечно. Жінки місце на кухні, щоб ткала, прала, працювала на полі і виховувала дітей.⠀
⠀
Долі цих жінок переплелись в житті і в книзі, відома вже на той час співачка Оксана намагається допомогти і прославити живопис Катерини. І їй таки це вдалося.⠀
⠀
Часто сльози навертаються на очі від людської злоби і несправедливості, від поневірянь і болю, які випали цим двом сильним жінкам.⠀
⠀
Велика подяка авторці за чарівну мову і стиль писання, завдяки милозвучності і простоті - ця книга торкається струн душі. А як же гарно описуються тут квіти, які малює Катерина. Яка краса навколо, а важкі життєві обставини затьмарюють той великий талант…⠀
⠀
Багато роздумів в голові після прочитання... Цінуймо те, що зараз маємо у вільному доступі в житті, бо багато жінок боролись за це в минулому.⠀

На обкладинці одна з відомих картин Катерини Білокур «Квіти за тином».⠀
Я на правду вражена зображенням квіткових композицій - бо вони ніби живі і мають душу.

Історія збурила силу-силенну різноманітних емоцій: палала від тогочасної байдужости до потреб жінок навчатися і розвиватися, горювала від описів історичних подій в Україні, печалилась від жахливих побутових умов, що супроводжували головних героїнь (і, власне, не тільки їх). Також раділа дрібоньці їхніх щасливих днів, пишалась такими неймовірно талановитими українками, доля до яких була, на жаль, геть немилосердною...
Але їх таки почули...

І вся ця сюжетна напруга подана легко і дуже захопливо, за що вельми вдячна авторці.