Прощавай, зброє

Ернест Гемінґвей, знаний своєю карколомною біографією, в своїх творах передає глибокі і часто болючі переживання, які він сам пережив на фронтах Першої Світової війни. Його роман "Прощавай, зброє" є яскравим прикладом цього, розкриваючи перед читачем не лише воєнні жахіття, але й силу людських почуттів.
Головний герой твору - молодий американський лейтенант Фредерік Генрі, служить в італійській армії і на власному досвіді пізнає жорстокість війни. На фоні цих подій розгортається його зворушлива історія кохання з англійською медсестрою Кетрін Барклі. Їхні стосунки — це світлий промінь в темряві війни, який нагадує, що навіть у найтяжчі часи кохання може давати сили жити далі.

Гемінґвей майстерно передає атмосферу воєнних буднів, описуючи як солдати сприймають війну, їхні думки про безглуздість і жахливість затягнутого конфлікту. Ці реалії перегукуються з сучасними подіями.
Раніше я читала романи Гемінґвея та Ремарка про війну і дивувалась, як головні герої п’ють кальвадос і смакують якимись локальними стравами, їздять дивитись на середньовічні замки чи т.п., коли в них під ногами палає земля. Тепер я прекрасно розумію, як це. Ловити кожен приємний момент удвох сьогодні, бо завтра може просто не бути.

"Коли тобі здається, що все втрачене, ти знаходиш в собі сили, про які навіть не підозрював."

Особливим є і стиль Гемінґвея — короткі, уривчасті речення, які наче лаконічні мазки пензля створюють глибокий емоційний малюнок. Автор делікатно і водночас виразно описує кохання, моменти ніжності і близькості передаються через найдрібніші деталі.

Закінчення твору особливо драматичне і викликає бурю емоцій. Кажуть, що Гемінґвей багаторазово переписував закінчення, але моєму обуренню не було меж, я бігала і тупала ногами від такої несправедливості. Фінал залишає відчуття безвиході і гіркоти, відчуття, що війна забирає все найкраще і залишає лише порожнечу. Це типова кінцівка для творів Гемінґвея.

Книга, видана Видавництвом Старого Лева, має надзвичайно стильне та вишукане оформлення. Ілюстрації вдало точно підкреслюють грань між війною та мирним життям. І хоча сам автор забороняв ілюструвати свої твори, але це видання від ВСЛ робить читання не лише інтелектуально, але й естетично приємним процесом.
Роман "Прощавай, зброє" вартий уваги. Це не лише історія про війну і кохання, але й про пошук себе у хаосі, про людську стійкість і про те, як війна змінює нас назавжди. Книга змушує замислитися над важливими питаннями і залишає слід у серці надовго.

"Війни оголошуються свинями, котрі конкурують між собою економічно та отримують від воєн зиск." - так написав Гемінґвей у своїй передмові до книги майже 100 років тому, але й зараз так само гинуть люди, тоді як інші багатіють на цьому...
Коли брала до рук книгу "Прощавай, зброє" відразу налаштовувалася зіткнутися з реальністю у всіх її проявах. Тут немає такої війни, від якої в усіх вже оскома. Історія без самопожертви, надміру геройства... Письменник не соромиться висвітлювати страх перед смертю, реальні емоції, коли хочеться втекти куди подалі, усю абсурдність подій.

Спочатку дещо спотикаєшся та розгублюєшся від простого, гострого стилю письма, проте далі звикаєш і розумієш, що так найбільше ясності та справжні емоції.

Роман у певній мірі автобіографічний. Автор, як і головний герой Генрі потрапив на "чужу" війну, отримав поранення та мав стосунки з медсестрою. Дезертирство героя зовсім не викликає осуду. Його навпаки розумієш та співчуваєш.Та все ж утопічний спокій та дешевий алкоголь не здатні заглушити думки про війну. Розпач та самотність заповнюють собою все і всіх.

Професійний переклад Віктора Морозова та лаконічне оформлення Аґрафки у стилі антивоєнних плакатів, дають змогу поглянути на твір по-новому, віднайти у щось нове у контексті. Обкладинка дуже символічна та вдала - військова форма наче розтікається сльозами чи кров'ю.
Книга спонукає чути та бачити правду, якою б вона не була.
"Світ ламає всіх, і багато хто стає після цього ще міцнішим на зламах."

Колись у підлітковому віці ця книга була моєю улюбленою, і я вважав її наймудрішою книжкою світу… допоки війна не прийшла в нашу країну( Нині вона не для нас.

Хемінгуей чудово показує, наскільки війна страшна та наскільки вона безглузда. Цей роман в обов’язковому порядку треба читати в недокраїнах, які радіють війні, благословляють своїх чоловіків йти та вбивати, нищити, окуповувати.

У нас же, на жаль, зараз війна просто не може бути “не твоєю”. І сказати зброї “Прощавай” ми просто не можем собі дозволити.