Пекельна пісня

Що робить людину такою, якою вона є? Виховання, гени, соціум чи абсолютно інші зовнішні або внутрішні фактори? Цим питанням задаються вже багато століть (якщо не тисячоліть) філософи, соціологи, психологи, антропологи та ще ціла купа інших спеціалістів. Однозначної відповіді на це запитання досі не існує, лише теорії, що доведені лише частково і підлягають сумніву та критиці. Проте добре, що художня література - це в першу чергу не наукова стаття, а лише рефлексія, відображення авторського погляду на те чи інше питання.

Вікторія Шваб написала досить глибоку розвідку саме в цей бік. Здавалося б, межа між чудовиськом та людиною така очевидна та дуже чітка, але... Саме на цьому, але і наголошує авторка, бо між поняттями «людина» та «чудовисько» як виявляється багато неочевидних паралелей та відмінностей. В чомусь вони тотожні, а в чомусь нагадують криве дзеркало – те, що не хотілося б побачити в комусь врешті виявляється в самій людині.

Історія (уникаючи спойлерів, звісно) не є чимось новим для літератури, і сюжет можна навіть назвати класичним. Двоє головних героїв – підлітки, що тільки шукають та торують свій шлях до майбутнього, і яким воно буде, навіть вони самі не можуть сказати. На цьому шляху їх зустрічають різноманітні перепони, жорстокі вороги, але й вірні друзі, сім`я яка виявляється зовсім не тим, чим здавалася раніше, і врешті в дзеркалі вони бачать зовсім інших людей (та не людей). Головне, що вони змогли все подолати разом, удвох, не покинувши, не зрадивши один одного, незважаючи на всі перипетії залишившись вірними тому зв’язку, що виник між ними.

Сюжет розгортається перед читачем наче майстерний пазл, сторінка за сторінкою додаючи все більше інформації про самих героїв та світ, в якому вони живуть. Якщо після першої півсотні сторінок ви задумаєтеся: «А що власне тут в біса коїться?», не дивуйтеся. Це і є задум авторки, аби ми розкривали для себе цей світ поступово, без карт та упереджень, аби нашими очима були очі саме Кейт та Огаста, що дивляться на світ так по різному, і водночас настільки однаково.

Дуже люблю книжки про антиутопічне майбутнє, тож "Пекельна пісня" потрапила в саме сердечко! Ця книжка стала моїм першим знайомством з В. Е. Шваб і воно пройшло чудово, книжка мені, загалом, сподобалася, вона інтригує неочікуваними сюжетними поворотами вже з перших сторінок і тримає в напрузі до останньої сторінки, при цьому читається дуже легко і швидко.
Книжка точно сподобається любителям творчості Шваб, сучасного міського фентезі та романтичного фентезі з елементами містики! Хороша книжка, яку можна прочитати за один - два вечори.
Також окремо хочеться відмітити обкладинку книжки - вона неймовірно гарна, так красиво переливається на сонці!

П.С.
чекаю другу частину!

Коли другий том? ©

Це була найдоросліша (поки що) книга, прочитана у В.Е.Шваб і це було прекрасно! Все, йдіть замовляти 😂 #Дафа_радить

❤️‍🔥 Що? Треба аргументів? Ну добре.

Місто після Катастрофи, яке розділене навпіл чимось на кшталт кордону, де одна частина примудрилася домовлятися із монстрами, що виповзли на світ білий, а інша продовжує тих монстрів нищити. Одні торгують, інші воюють. В одного очільника донька, в іншого — син, які одного разу "випадково" (насправді ніт) опиняються в одній школі.

💖 Це була б банальна чергова історія Монтеккі та Капуллетті, якби не цікавий постапокаліптичний всесвіт, сповнений воєн та інтриг. До речі, сподобалося, що Катастрофа сталася не враз на всій планеті, а локально, і десь там за обрієм є нормальний світ, якому традиційно насрать на проблеми індіанців тих, кому не пощастило. Надає певної реалістичності взагалі сюжету.

💬 Гарна динаміка подій, невип'ячена любовна лінія (яка на кінець взагалі перетворюється на щось набагато цікавіше аніж "любить-нелюбить"), дуже потужний гачок у кінці, такий що фразу "коли другий том?" починаєш прям волати, як перегорнув останню сторінку.

❤️‍🔥 Так, мені все сподобалося!