Вікторія Елізабет Шваб

Щось мені у цій книжці забракло. Не знаю, чого саме — глибини може? Занурення в епохи? Динаміки, через брак якої вона мені читалася довго і мляво? Коротше, щось завадилося поставити 10/10, але...
Але це одна з тих історій, які надовго западають у пам'ять.

Це історія селянської дівчина Адді Лярю, яка так не хотіла виходити заміж і повторювати долю своїх численних нещасних подруг, що уклала угоду із древнім богом. Він дарував їй необмежене у тривалості життя й абсолютну свободу. Але ціною свободи стало забуття. Адді забувають буквально одразу, щойно відвернуться від неї. Звучить ніби не так і зле, але спробуйте-но побудувати стосунки чи влаштуватися на роботу, коли коханий геть забуде про вас, щойно вийде в душ, а колеги піднімуть гвалт, чому якась незнайомка ошивається в їхньому офісі/ресторані/whatever

Жити — виживати — за таких умов відверто непосто. Але й умерти не можеш, хоч Морок, з яким вона цю угоду й уклала, регулярно пропонує-спокушає нарешті віддати життя (і душу) й отримати спокій. Але Адді - дівчинка затята, і від середньовічного французького села вона дійде аж до сучасного Мангеттена, та не скориться Мороку. Принаймні, поки.

Що ж, це непогана варіація сюжету "бійся своїх бажань" та фаустівсьої історії, а ще міфу про музу, поєднана із сучасним ромкомом. Зауважу, що найяскравіше прописаним героєм тут виглядає якраз головний антагоніст — Морок, на його тлі бліднуть всі решта. Оцей персонаж авторці вдався неймовірно круто.

А взагалі "Незриме життя Адді" — це легке фентезі для тих, хто не любить фейрі-вампірів-вовкулак та іншої нечисті, але цінує сучасні романи з елементом казковості.

З перших же рядків цієї книги у мене виникло відчуття, що я не вмію плавати, а мене викинули у бурхливу річку фантазій Вікторії Шваб і дали самостійно розбиратись з порятунком. 

Книга спочатку заплутувала, викликала здивування та часом мурахи по шкірі. Я по рядочках пірнала у світ, в якому «пощастило» народитись героям, вчилась ідентифікувати монстрів та розбиралась звідки ж вони взялись. Після 100 сторінок ситуація зовсім змінилась - я почала отримувати невимовне задоволення від читання та з трепетом стежила за розвитком сюжету. А він, я вам зізнаюсь, ще той…

Місто, в якому живуть монстри, поділене навпіл. Північ та південь очолюють різні угрупування з різними цілями. Та їхнє і без того хитке перемирʼя летить у прірву, після того, як діти головних «босів» потрапляють в одну школу…Тепер вони такі собі Ромео та Джульєтта. 

І виникає питання - хто ж із них більший монстр? Той, хто ним народжений, але протистоїть цій сутності чи та, хто підгодовує внутрішніх монстрів..Той, хто ховає вогонь, що палає всередині чи та, хто спалює все навкруги? 

Всі твори мають свій характер. «Ця пекельна пісня» пронизана мінорним звучанням, що залишає посмак тривоги та безвиході. Вона зіткана із тіней та світла, підступності та відваги, згубної правди та вибору. 

Мене лишили рятувального жилета на початку книги, не сказавши передмови, але я допливла та із задоволенням пірнула б ще раз. 

Цю книгу я придбала на книжковому фестивалі в Readeat, як «таємну». Одна із моїх улюблених функцій книгарні. Якщо не пробували, обовʼязково купіть. Для тих хто не в курсі, ви купуєте запаковану в подарунок книгу, не знаючи, що в середині. За коротким описом на обгортці, написаному від руки котиками , маєте зрозуміти про що вона в загальному. На касі мені так і сказали «оооо, Вам попалась дууууже класна книга, Ви не пошкодуєте». Ну от, не пошкодувала )

Тепер про саму книгу. Це потужна, захоплива та глибоко зворушлива історія, яка не залишить Вас байдужим, як власне і мене. Вона надихає цінувати моменти й людей, які є частиною нашого життя. Змушує замислитися над суттю людського існування і про те, як ми прагнемо залишити слід, навіть коли нас не помічають. Це про свободу, ціну людських бажань, про суть ідентичності. Це про боротьбу, це про намагання вписатися у світ, який тебе не приймає. Якщо обрали цю історію, бажаю приємного читання!

«Сповідь не перекреслює злочину — ніщо не перекреслює».

Продовжую знайомитися з творчістю Вікторії Шваб. В цей раз разом з КК «Бамбук» читали першу частину дилогії «Чудовиська Істини» — «Пекельну пісню». Не скажу, що книга була для мене вау, але все ж таки вона хороша, а кінець так інтригує, що хочеться дізнатися, що ж буде у наступній частині. О, а ще у Шваб реально незвичні книги, вони ні на що не схожі, й це великий плюс!

На теренах минулих штатів Америки виник такий собі Феномен: злочини людей почали породжувати монстрів, й чим більше зла було скоєнно, тим сильніше чудовисько. Кейт Гаркер й Огаст Флінн живуть у одному такому місті —Істина —, яке через громадянську війну було поділено на північну, володіння батька Кейт, й південну, територія під військовим захистом на чолі з батьком Огаста, частини. Шість років існувало перемир'я, поки не почулися дзвіночки про його скасування...

Кейт, що хоче стати як батько, який підкорив собі монстрів, намагається усіма силами довести свою важливість. Тим часом Огаст хоче бути справжньою людиною, та дещо йому заважає... він і сам чудовисько, яке завдяки музиці може відбирати душі. Й як за іронією долі саме вони — діти ворогів — зустрічаються у школі. Чи не доведе це як раз до закінчення перемир'я й до ще більш жорстокої війни, тільки вже на чолі з молодим поколінням? Чи може як раз не люди почнуть нове зіткнення півночі й півдня?

Кожен новий цикл Шваб відкриває для мене авторку по новому. Книги настільки різні по сприйняттю, що не знаєш чого очікувати.
Ця історія про змінений світ, наповнений монстрами, про дві сторони, які борються за одне і те саме, але кожен на свій манер. Такі собі Ромео і Джульєтта, от тільки Ромео сам є монстром. Але чи настільки він страшний, яким їх всі уявляють.
Головна героїня Кейт, доволі брутальна та зухвала, обожнюю таких персонажок. А герой навпаки, милий та м' який, що змушує одразу його полюбити.

Одна з кращих прочитаних мною книг. Дуже подобалась атмосфера книги, а сама історія неймовірно захоплююча.

«Табір, безтурботність та дитинство» - самі ці 3 слова назавжди будуть асоціюватися із ‘ʼНезримим життям Адді Лярюʼʼ. Логічне питання: Чому такі слова, якщо сюжет абсолютно інакший? Відповідь дуже проста - історія є дуже теплою (я б навіть сказала гріючою), тут описуються моменти травми і прийняття (можна прирівняти до виходу з стану інфантильності), і персонажі вчаться любити (так, іноді вираження їхніх почуттів буває токсичною, але прагнення до змін заслуговує на поваг; персонажі, як і живі люди, роблять кроки до зростання). Тобто, книга знайшла мене в правильний час: літом на роботі в таборі)

"Незриме життя Адді Лярю" — роман, який змушує замислитись про саму природу людського існування, про те, що залишаємо по собі, і як насправді хочемо бути побаченими. Вікторія Шваб створила унікальну історію, що поєднує в собі філософські ідеї, чарівні елементи й драматичний розвиток подій. Роман водночас легкий та глибокий, зворушливий і складний. Це книга про боротьбу з долею, пошук свободи, самовизначення й прагнення, яке близьке кожному — залишити слід у цьому світі.

Отже, історія починається у 18 столітті у маленькому французькому містечку, де молода дівчина Адді Лярю намагається вирватись з-під влади обставин і знайти свободу. Вона живе у часи, коли жінка не мала вибору: її майбутнє вирішували без неї, а можливостей досягти самостійності не існувало. У прагненні втекти від запланованого шлюбу, Адді робить фатальну угоду з темною сутністю, яку згодом назве Люком. Він дарує їй вічне життя і обіцяє, що вона зможе жити так, як забажає, але є одна жахлива умова: її ніхто не пам’ятатиме. Вона стає невидимою для світу, а спогади про неї стираються щойно вона залишає чиєсь поле зору.

Ця угода, що мала стати її визволенням, перетворюється на прокляття, обмежуючи її більше, ніж навіть життя у рідному місті. Адді залишається сама віч-на-віч із своїм безсмертям. Вона може спостерігати за людьми, бачитись із ними, але не здатна створити жодних зв’язків чи залишити слід в історії. Її життя стає схожим на плин річки: вічна, вона спостерігає за тим, як усе навколо змінюється, та залишається невидимою для світу.

Головна тема, яка пронизує весь роман, — це пошук власного "я" в умовах, коли тебе не пам’ятають, коли навіть твоє ім'я не має значення. Адді стикається із філософською дилемою: якщо тебе ніхто не пам'ятає, то чи існуєш ти взагалі? Вона змушена постійно переосмислювати себе і пристосовуватись до світу, який відмовляється визнавати її. Цей конфлікт, здається, і є джерелом її сили: протягом століть вона не припиняє пошуків, вона постійно прагне існувати, хай навіть у найменш очевидних формах.
Кожен день для неї стає боротьбою за те, щоб залишити бодай маленький слід, навіть якщо це лише миттєві моменти в пам’яті випадкових людей. Вона вчиться бачити красу в цих коротких зустрічах, вмить вловлювати людське, яке швидко зникає.

Історія Адді, її угода і постійні зустрічі з Люком насичені символізмом. Люк, будучи уособленням темної сили, відображає водночас і спокусу, і відчайдушність людини перед долею. Він уособлює все, що ми не можемо контролювати, але завжди прагнемо підкорити. Їхній зв’язок сповнений як ненависті, так і прихильності, і Люк з часом стає єдиною незмінною річчю в житті Адді, своєрідним мірилом її витривалості.

Цікаво, що Шваб не обмежує його образ лише як "демона" чи "злого духа". Люк поступово розкривається як значно складніший персонаж, який викликає і співчуття, і злість. Їхні зустрічі відображають конфлікт людини з власними страхами, відчаєм, часом — навіть із власними виборами.

Ще одна важлива тема роману — це питання свободи і того, як люди прагнуть її досягти. Адді отримала своєрідну свободу, але вона виявилась пасткою. Авторка досліджує поняття свободи з різних кутів, змушуючи читача запитати себе, що насправді означає бути вільним і чи є повна свобода досяжною або ж завжди матиме свою ціну.і
Після багатьох століть самотності, Адді нарешті зустрічає людину, яка здатна пам'ятати її. Це Генрі, молодий книготорговець, який сам опинився на межі відчаю. Їхні долі несподівано переплітаються, і він стає тим, із ким вона може поділитися своїми найглибшими почуттями і думками. У Генрі теж є своя історія: він також уклав угоду, але з зовсім іншим результатом, тому вони обидва опиняються в пастці власних рішень.

Їхня взаємодія додає глибини історії Адді і змушує її замислитись над значенням пам’яті та кохання. Генрі не тільки надає їй шанс на справжній зв’язок, а й змушує її відкрити для себе нові почуття та роздуми. Їхня любов — це те, що відрізняється від звичайної романтичної історії. Це боротьба між самотністю та бажанням бути зрозумілим, прийнятим і коханим.
Стиль написання Шваб вражає деталями та глибиною описів. Вона майстерно переносить читача з одного століття в інше, від Парижа до Нью-Йорка, змушуючи відчути атмосферу кожного часу та місця. Її мова поетична, насичена емоціями, що чудово передає внутрішні страждання і надії Адді.

Крім того, Шваб майстерно використовує елементи магічного реалізму. У світі роману магія переплітається з реальністю, зберігаючи в собі загадковість і чарівність. Це робить історію схожою на казку, але водночас реалістичною, тому що проблеми, з якими стикаються герої, надзвичайно близькі й сучасним читачам.

Приклади моїх улюблених цитат:
1. Як Ізабель, що мріє про сімʼю, а не свободу і, схоже, не проти ненадовго розквітнути й засохнути. Ні, Аделіна вирішила, що ліпше стане деревом, як Естель. Якщо вже треба врости корінням, то краще розбуяти, наче дичка, і щоб ніхто не підрізав; краще рости самотньо просто неба. Це ліпше, ніж стати дровами, які згорять у чужій печі.
2. Усі дівчатка схильні мріяти. Вона це переросте, кажуть батьки, - але натомість Аделіна відчуває, як вростає в це, міцніше чіпляється за вперту надію на щось більше. Світ мав би розширюватися. Натомість виникає відчуття, наче він звужується, стискається, мов кайдани на руках і ногах, тоді як пласкі обриси її тіла перетворюються на вигини, а вугілля в неї під нігтями стає чимось негожим, так само як і те, що вона віддає перевагу власному товариству, а не компанії Арно, чи Жоржа, чи будь-якого іншого чоловіка, що нею зацікавиться.
3. Якийсь новий спосіб помучити її. Зрушити патову ситуацію, змусити Адді знову вступити в гру. Після всіх цих років голос Люка й досі огортає її — мʼякий, тихий і зловтішний. «Я все, що ти маєш. Все, що коли-небудь матимеш. Я єдиний, хто пам'ятатиме».

"Незриме життя Адді Лярю" — це набагато більше, ніж історія про угоду з демоном. Це роман про сміливість жити і боротися, навіть якщо весь світ забуває тебе. Це історія про кохання, втрати, внутрішню силу та здатність знаходити красу у митях. Адді Лярю надихає на те, щоб знаходити сенс у кожному дні, бути вірним собі й цінувати зв’язки, навіть якщо вони короткочасні.

Зрештою, цей роман залишає читача з роздумами про те, що важливіше: бути відомим усім чи справді дорогим для декількох? І як знайти своє місце у світі, коли ти маєш можливість побачити його таким, яким він є, у всій його мінливості й швидкоплинності.

Дуже захоплююча історія. Прочитала з один день. Можливо були трошки більші очікування, але все одно 10/10

Книга читається легко, вона змушує подивитися на деякі речі під іншим кутом. Це одна з тих історій, які ти читаєш, не відриваючись, аби якнайшвидше дізнатися результат вічного життя, щоб відповісти собі на одне питання: «Я б хотіла таких самих пригод чи ні?»

Хоча роман повністю вигаданий, часом виникало питання: а що, якщо десь у світі й справді існує хтось, як Адді Лярю?

З кожною книгою авторка - В.Шваб шліфує свою майстерність. І ця книга тому доказ.

Авторка використала стару, як світ, ідею протистояння двох сімей, але як оригінально її обіграла.

В.Шваб створила неймовірну атмосферу у вигаданому світі. Пояснила правила світу та магії в ньому, поступово знайомила читача їх героями. До речі, герої не пласкі, достатньо суперечливі. Я не змогла вкінці книги визначити за кого вболіваю, проте спостерігати за ними вельми цікаво. 

В книзі немає високого задуму, це чудовий привід відволіктись на щось приємне. Імпонує, що це міське фентезі з додаванням романтики, але без драми. 

Із задоволенням буду чекати на другу частину.
Додам, що обкладинка на книзі неймовірна гарна.

"Мистецтво - це ідеї. А ідеї сильніші за спогади"

Я дочитала цю книгу 2 дні тому, але тільки тепер з'явився час і бажання на відгук.

По перше, скажу, що мені дуже сподобався стиль написання. Це було чарівно і красиво, від кожної сторінки наче віяло магією. Особливо сподобалися вставки з творами мистецтва ( Я спочатку навіть подумала, що вони всі справжні з реальними авторами😅 і намагалася знайти кожного в інтернеті, але безуспішно😂)

По друге, мені сподобався сюжет, хоч все розвивалося дуже повільно і неквапливо, читати було цікаво, проте іноді ставало трохи нудно. Сподобалося, що події розвивалися в декількох часових лініях: в минулому - починаючи з 1714 і в теперішньому.

Перейдімо до героїв. От тут я не можу однозначно сказати, що в мене є свій улюбленець, тому що в кожного є свої хороші й погані сторони.

Аделіна - дуже сильна, витривала, розумна і вперта дівчина, яка понад усе цінує свободу і вміє насолоджуватися кожною прожитою хвилиною. Деякі її вчинки можуть здатися неетичними, але в її положенні, вона виживала як могла.

Генрі - дуже чутливий хлопець, який все сприймає близько до серця, через що йому дуже важко живеться.

Люк - ще той маніпулятор, але який же харизматичний.

Спочатку я дуже вболівала за відносини Генрі і Аделіни, їхні стосунки дуже рівні, спокійні і комфортні. Здавалося, ніби вони дві знайдені душі, яким судилося бути разом. Потім через це стало неймовірно нудно, Генрі почав дратувати, а розділи від його імені мене сильно втомлювали. Він мабуть повинен був викликати в мене співчуття, але я просто його не розуміла, якщо ти маєш такі психологічні проблеми, то чому не звернутися за допомогою до спеціаліста, або хоча б поділитися з близькими нащо так мучитися ( хоча можливо такі люди, й не думають, що їм хтось здатен допомогти) Але, все одно в кінці одна сцена з ним мало не довела мене до сліз, не знаю, навіть, кого мені тоді було більше шкода.

Стосовно Люка, то я не розуміла його такої великої романтизації. Так, він безсумніву дуже цікавий персонаж і за його взаємодіями з Аделіною було захоплююче спостерігати. Але його поведінка повністю🚩 Він мене часто виводив з себе, проте все одно його хотілося більше в книзі, хотілося хоча б одного розділу від його імені. Люк для мене як вогонь, а Генрі як вода, а Аделіна тоді - земля, чомусь такі асоціації приходять.

Про кохання. Я думаю, всі почуття між головними героями можна піддавати сумніву. І Генрі та Аделіни, здавалося, що вона так і не визначилася, що відчуває до нього,і Люка та Аделіни. Чи кохав насправді Люк Аделіну, чи кохала вона його. Кожен зрозуміє по своєму. Так само як і кінець, кожен додумає свій подальший розвиток подій.

Це прекрасна історія, яка зуміла лишити слід у моєму серці.


Це книга про життя.
Вільне життя.
Безсмертне життя.
Про подорож вічністю.

Головна героїня мріяла про свободу, про життя необтяжене путами небажаного шлюбу
Вона хотіла жити, і її бажання мало величезну ціну...
Дівчина уклала угоду .
Її душа в обмін на вільне життя.
Але це життя позбавлене можливості пам'ятати Адді.
Вона буде – незримою істотою, яку забудуть, як тільки зачинятимуться двері.
Але одного дня, у книгарні, все змінилося...

300 років, ніби одна мить.
300 років, щоб пережити всю історію.
300 років повного забуття.
Мить, щоб сказати два слова та ім'я.

Я пам'ятатиму...
Я пам'ятатиму...
Я пам'ятатиму Адді Лярю.

° Оцінка : 7 веснянок /7✨