Вікторія Елізабет Шваб

Дуже приємна, плавна, цікава книга. Сюжет чіпляє, тримає до кінця. Коли читаєш, відчуття, ніби гойдаєшся на хвилях. Мені дуже сподобалось ❤️

Одна з найкращих книг яку я читала. Настільки попала в саме серденько.
Дуже рекомендую, є над чим подумати після її прочитання.
просто 150\10

Ця книга нагадує винно, якому треба час розкритися. Або вечір, який видається нестерпним, а згодом виявляється не таким однозначним і приємним
Ця книга на перших 200 сторінках, відчувалася важкувато, трохи задушливо і незрозуміло. Але згодам уся концепція почала розкриватися і дійсно почало з’являтися бажання «хотіти дізнатися кінець»
Ідея книги ну дуже цікава, з нотками любовного трикутника, та тропом від «ворогів до коханців»
Вона, жінка в 1700 роках, яка немає майбутнього окрім, як народжувати, догоджати та померти на тій землі де виросла. Вона, яка в затуманеному бажані хоче врятувати своє життя і просто вільно жити, пізнати світ. Помиляється і молиться в темноту
отримуючи свій благословенний дар, чи пак прокляття ?
Він, який був усім, і одразу нічим. Морок. Демон. Бог. Який прийшов на її молитви. Який уклав угоду. Який зробив її тільки своєю. Який так і не зміг признатися собі за 300 років, що вона є усією хитрістю його єства. Який хитрістю дав те, чого вона так бажала, тільки щоб забрати
В книзі є важливі моменти — донести кожному, що усі ми чогось хочемо, усім чогось не вистачає, і усі можуть через це відчувати самотність. То нам не вистачає життя, то не вистачає хвилини, амбіцій, любові інших, ідеальності, творчості, жаги, кохання. Але це лише призма нашого страху, який ми або розкриваємо, або плекаємо

«Незриме життя Адді Лярю» — це пронизлива, глибоко емоційна і водночас магічно-реалістична історія про свободу, пам’ять, любов і ціну безсмертя. Роман змушує зупинитися, замислитися і навіть переосмислити своє ставлення до часу, самотності та значення життя.
У центрі оповіді — молода дівчина Адді Лярю, яка у Франції XVIII століття укладає угоду з темним богом, аби уникнути нав’язаного шлюбу й здобути свободу. Ціна за це — її ніхто не може пам’ятати. Люди забувають її щойно вона зникає з поля зору. Її існування стає тінню, незримим життям, в якому вона не може залишити слід, не може мати стосунків, дому чи навіть імені.
Але все змінюється, коли через триста років, у Нью-Йорку, хлопець у книгарні каже: «Я тебе пам’ятаю». Цей момент стає точкою, в якій минуле й сучасне стикаються, відкриваючи читачу глибокий психологічний портрет героїні та її боротьбу за сенс існування.
Роман просякнутий емоціями: від абсолютної самотності до епізодичних спалахів щастя. Авторка майстерно балансує між реальністю й магією, переносячи нас від старої Франції до сучасного Нью-Йорка. Вікторія Шваб створює живі, глибокі образи та майстерно передає внутрішній світ героїв. Стиль письма — поетичний, меланхолійний, атмосферний.
Особливе місце займає образ часу — невблаганного, байдужого, але водночас сповненого краси. Ідея про те, що справжній слід залишає не слава, а стосунки, мистецтво, любов і пам’ять — звучить дуже сильно й надихає.
Я б рекомендував цю книгу: тим, хто любить глибокі емоційні історії з філософським підтекстом; шанувальникам магічного реалізму, які цінують атмосферу й поетичність тексту; людям, які замислюються над сенсом життя, самотністю, творчістю та свободою.
Ця книга — не лише історія про угоду з темною силою, це насамперед історія про людину, яка відчайдушно прагне бути побаченою, почутою, запам’ятованою. І яка врешті-решт відкриває, що значить залишити по собі справжній слід у світі.

Черговий дуже якісний фентезійний роман Вікторії Шваб)
Дуже подобається тема з декількома різними видами одного міста - це і додає роману свою родзинку.
Перша частина сподобалась, друга ще більше, залишилось дочекатися на третю.
9\10

Ця книга розбила мене. Вперше. І вдруге. І, певно, ще не раз.

«Невидиме життя Адді Лярю» — це не просто роман. Це відлуння. Це тінь у кімнаті, це той біль, що не кричить, а сидить глибоко всередині. Я читала її двічі — і кожного разу знаходила себе.
У Адді — коли хотілося не зникнути, навіть якщо за це треба було заплатити всім.
У Генрі — коли хотілося, щоб хтось полюбив тебе, не намагаючись змінити.
У Люку — коли було важко визнавати свою потребу в чиємусь світлі, навіть якщо ти — сама темрява.

Ця книга — про жагу до життя, навіть коли воно ріже. Про свободу, яка приходить не з крилами, а з самотністю. Про тінь, яка залишає слід навіть там, де її не мали б пам’ятати.

Я ненавиджу відкриті фінали. Але ця відсутність крапки — це теж частина магії. Бо Адді не мала бути завершеною. Вона мала залишитися між рядками. Між пам’яттю і забуттям.

І я… я її пам’ятаю.

Ця книга без динамічних подій, все відбувається поступово, вона спокійна. Комусь вона може здатися нудною, а мені сподобалось.
Незважаючи на її розмір (543 сторінки) хочеться більше, мені не вистачає історії яка відбулася навколо Адді. Вона продала три століття, війни, появу технології і це не було показано. Були зазначені деякі історичні діячі, але мимохіть.
Персонажі добре прописані, їх характери, виникає враження що це реальні люди.
Про любовну лінію казати нічого не буду так як це будуть спойлери.
Кінцівка гарна, це як і відкритий кінець, але і як крапка в цій історії.
Із-за того як написаний текст складається враження що це реальна історія, але звичайно такого не може бути в реальності. Ще мені подобається те ще перед кожною частиною є витвір мистецтва які реальні, але пов'язані з Адді.
Отже, можу сказати що ця книга точно буде в списку улюблених книг. Оцінюю її на 4,5 з 5, але поставлю 5 з 5, так як те що вона не вмістила всього це напевно не недолік, а перевага і можна поміркувати про життя Адді.
Можливо відгук не дуже об'ємний та детальний, але я писала без спойлерів та і це мій перший письмовий відгук. Дякую за те що подарували цю книгу. Можу прислати два моменти які я виділила в книзі, якщо ви хочете.

Прочитала за кавою комікс «Надзвичайна», і от не знаю, як мені воно?..

Про що? Про школярку, яка потрапила в аварію, вижила і отримала надздібності й тепер бачить смерті (у тому числі свою😅). За нею полює секретна організація (як без цього), і щоб вижити, потрібно прибрати вбивцю (супермегакрутого) першою. Все звучить епічно, але на справді... Що є, то є🦮

Малюнки...ВАУ💥 Детальні, соковиті, атмосферні, можна просто сидіти й роздивлятись. За це вже плюс.

А от з історією… ну, трохи не зрослось. Ідея є, динаміка є, супергерої теж є, але якось усе дуже стисло. Не встигла повірити героям, щоб хвилюватись й вболівати. Хоча, може, це вже я така, не дуже ведусь на підлітків, які миттєво стають мегакрутими😉

Тож якщо хочете класну картинку й історію на раз, щоб красиво й швидко, спробувати варто. Але я б на багато не розраховувала👀

[Серед людей чимало чудовиськ. І чимало чудовиськ уміє прикидатися людьми...]

Цей уривок буквально асоціюється у мене з головною ідеєю книги, в якій події розгортаються в антиутопічному майбутньому. Війна між людьми поділила США на окремі держави, а тривале насильство привело до появи монстрів — корсаїв, малахіїв та сунаїв. Чудовиськ, що з'являлися на місцях злочинів різної тяжкості, скоєних людьми.

Шість років боротьби закінчилися перемир'ям, що розділило Межею місто І-Сіті на Північне та Південне. Щоправда, це лише зупинило війну людей, а не знищило чудовиськ, тому кожна правляча родина продовжила боротися з ними по-своєму. Але виявилося, що не всі люди добрі, а монстри — лихі.

📖
Головні герої книги, як ті Ромео та Джульєтта, — діти ворогуючих правлячих родин.
Кейт — донька мера Гаркера. Понад усе вона хотіла стати такою ж безжальною, як і батько. Це прагнення ледь не зробило з дівчини монстра.
Огаст — один із трьох сунаїв родини Флінн, що керую Півднем. Понад усе він хотів допомагати невинним, захищати їх. І, як на мене, цей монстр був більшою людиною, ніж справжні люди.
Головні герої розкриті не те що добре, а просто неймовірно. Запальна, зухвала, відважна Кейт, та протилежність їй — добрий, щиросердий, вірний Огаст. А як ми знаємо, протилежності завжди притягуються. Так, тут немає романтики між героями, але їхня взаємодія справжня, щемка, моментами до сліз.

Дуже сподобалося, як розвивався сюжет. Щойно у мене виникало питання стосовно світоустрою, як відразу знаходилася відповідь. І я не стямилася, як історія поглинула мене. Не було жодного абзацу, який було б не цікаво читати. У сюжеті не обійшлося без інтриг, зрад та болючих викриттів. Власне, уся історія далеко не легка, особливо, якщо вдалося спіймати головну ідею.

"Пекельна пісня" — 1-а частина дилогії "Чудовиська Істини" про те, що насильство породжує лише насильство. Глибока, емоційна історія, яка торкнулася моєї душі. Тож дуже раджу прочитати👌

Стендалон — роман від Вікторії Шваб про містичний будинок. На жаль сподобався трохи менше, ніж романи її інших серій. Було просто не дуже цікаво особисто для мене, доволі короткий, без нормального розгону та який завершився, просто щоб завершитись.
8\10

Сюжет захоплює не лише через цікаві магічні елементи, а й через складні стосунки між героями, які змушують їх зважати на власні моральні переконання та боротьбу з внутрішніми демонами. Особливо варто відзначити емоційну глибину і складність персонажів, що робить їхній шлях і внутрішню боротьбу значущими для читача.

Тема темної магії та моральних дилем є однією з основних у книзі, і вона дозволяє поглиблено розкрити важливі питання про вибір, наслідки і силу людських почуттів.

“Дует наш темний” сподобається тим, хто любить складні фентезійні світи з відтінками темної магії та глибокими персонажами, чиї дії та вибори залишають вплив на сюжет.

Головна героїня стикається з численними випробуваннями, намагаючись розгадати таємниці свого життя та сімейного минулого, при цьому намагаючись зберегти свою душевну рівновагу. Книга занурює читача в атмосферу тривоги, невизначеності і постійного страху перед тим, що може статися.

Беннет майстерно будує атмосферу напруженості, використовуючи різні елементи психологічного трилера, що робить кожну сторінку ще більш захоплюючою. Персонажі добре прописані, а їхні емоційні переживання сповнені правдоподібності.

Ця книга сподобається тим, хто любить мрачні історії з містичним підтекстом, де кожен сюжетний поворот може привести до несподіваних наслідків.