Нові відгуки

Незриме життя Адді Лярю - найкраще, що я читала... Після цієї історії я змінила погляди на своє життя) Здається, після Люка я почала закохуватися у всіх лиходіїв оповідей. Ця книжка наче і про мене, і про ту версію себе якою я ніколи навіть не мріяла стати, і про звичайне буденне, і про настільки піднесене та нереальне... Шваб одна із моїх улюблених авторок, те що робить ця жінка зі мною, важко описати словами: наче всі мої почуття просто сповнені любові до неї та її героїв. Шваб взяла мій світ, встряхнула його та просто перевернула...

Це містичний готичний роман з елементами фентезі та хорору. Якщо ви хотіли дуже похмуру Кораліну - це воно. Сама історія цікава і однозначно варта уваги, але досить коротка і мені не вистачило розвитку. Хотілося поглибитися у створений всесвіт більше.

Як завжди авторка та її стиль прекрасні. Хоча це і продовження історії про Віктора, але фокус уваги трішки зміщується на іншу ЕО. Саме це зробило для мене книгу менш цікавою за першу частину, хоч в цілому продовження гідне.

у цієї історії був потенціал…перша книга мені зайшла нормально, хоч і мала свої недоліки. ця частина? вона була зайва. або хоча б мала містити 200 сторінок максимум. останні 100 сторінок я швиденько погортала, щоб зрозуміти фінал і мені це бляха не подобається. Кейт викликала в мене щиру зацікавленість, а Ільза… це суцільне сонце. навіть не знаю яку оцінку заслуговує ця книга😵‍💫

Дуже приємна, плавна, цікава книга. Сюжет чіпляє, тримає до кінця. Коли читаєш, відчуття, ніби гойдаєшся на хвилях. Мені дуже сподобалось ❤️

Одна з найкращих книг яку я читала. Настільки попала в саме серденько. Дуже рекомендую, є над чим подумати після її прочитання. просто 150\10

Ця книга нагадує винно, якому треба час розкритися. Або вечір, який видається нестерпним, а згодом виявляється не таким однозначним і приємним Ця книга на перших 200 сторінках, відчувалася важкувато, трохи задушливо і незрозуміло. Але згодам уся концепція почала розкриватися і дійсно почало з’являтися бажання «хотіти дізнатися кінець» Ідея книги ну дуже цікава, з нотками любовного трикутника, та тропом від «ворогів до коханців» Вона, жінка в 1700 роках, яка немає майбутнього окрім, як народжувати, догоджати та померти на тій землі де виросла. Вона, яка в затуманеному бажані хоче врятувати своє життя і просто вільно жити, пізнати світ. Помиляється і молиться в темноту отримуючи свій благословенний дар, чи пак прокляття ? Він, який був усім, і одразу нічим. Морок. Демон. Бог. Який прийшов на її молитви. Який уклав угоду. Який зробив її тільки своєю. Який так і не зміг признатися собі за 300 років, що вона є усією хитрістю його єства. Який хитрістю дав те, чого вона так бажала, тільки щоб забрати В книзі є важливі моменти — донести кожному, що усі ми чогось хочемо, усім чогось не вистачає, і усі можуть через це відчувати самотність. То нам не вистачає життя, то не вистачає хвилини, амбіцій, любові інших, ідеальності, творчості, жаги, кохання. Але це лише призма нашого страху, який ми або розкриваємо, або плекаємо

«Незриме життя Адді Лярю» — це пронизлива, глибоко емоційна і водночас магічно-реалістична історія про свободу, пам’ять, любов і ціну безсмертя. Роман змушує зупинитися, замислитися і навіть переосмислити своє ставлення до часу, самотності та значення життя. У центрі оповіді — молода дівчина Адді Лярю, яка у Франції XVIII століття укладає угоду з темним богом, аби уникнути нав’язаного шлюбу й здобути свободу. Ціна за це — її ніхто не може пам’ятати. Люди забувають її щойно вона зникає з поля зору. Її існування стає тінню, незримим життям, в якому вона не може залишити слід, не може мати стосунків, дому чи навіть імені. Але все змінюється, коли через триста років, у Нью-Йорку, хлопець у книгарні каже: «Я тебе пам’ятаю». Цей момент стає точкою, в якій минуле й сучасне стикаються, відкриваючи читачу глибокий психологічний портрет героїні та її боротьбу за сенс існування. Роман просякнутий емоціями: від абсолютної самотності до епізодичних спалахів щастя. Авторка майстерно балансує між реальністю й магією, переносячи нас від старої Франції до сучасного Нью-Йорка. Вікторія Шваб створює живі, глибокі образи та майстерно передає внутрішній світ героїв. Стиль письма — поетичний, меланхолійний, атмосферний. Особливе місце займає образ часу — невблаганного, байдужого, але водночас сповненого краси. Ідея про те, що справжній слід залишає не слава, а стосунки, мистецтво, любов і пам’ять — звучить дуже сильно й надихає. Я б рекомендував цю книгу: тим, хто любить глибокі емоційні історії з філософським підтекстом; шанувальникам магічного реалізму, які цінують атмосферу й поетичність тексту; людям, які замислюються над сенсом життя, самотністю, творчістю та свободою. Ця книга — не лише історія про угоду з темною силою, це насамперед історія про людину, яка відчайдушно прагне бути побаченою, почутою, запам’ятованою. І яка врешті-решт відкриває, що значить залишити по собі справжній слід у світі.