Вікторія Елізабет Шваб

Я прочитала вже дві книги Вікторії Шваб, і є в мене відчуття, що ми з цим автором чудово потоваришуємо.

У першій частині трилогії "Відтінки магії" фігурували ті ж персонажі - Келл, Ліла Барт, принц Рай і далі за списком. З нових гідних згадки Алукард Емері - представник того сорту чарівних мерзотників, які мені особливо подобаються в літературі. І якщо наші старі знайомі залишаються вірними собі (Келл постійно незадоволений, Ліла без кінця лізе в пляшку, Рай втягує Келла в неприємності), то новачок Алукард розкривається поступово, іноді – з несподіваних сторін.

Протягом більшої частини книги я губилася в здогадах щодо того, що пов'язує його з Келлом і Раєм, але жодна з моїх версій не збіглася авторської, - загалом, я була приємно вражена.

"Олімпійські ігри" серед чарівників нагадали, що Ліла може і гратиме брудно і постарається знайти всі можливі лазівки у правилах, щоб зіпсувати і залишитися безкарною. На відміну від неї, Келл так і не зміг досхочу повеселитись, але його роль теж була досить цікавою і, як водиться, драматичною.

Якщо першу частину трилогії можна читати як цілком закінчений самостійний твір, то друга частина - це розгорнута підводка до третьої, в якій, за логікою сюжету, розгорнуться основні події.

поки що з авторкою у мене все складається дуже непогано.

Мені безперечно подобаються прописані нею герої, як мінімум. Отже, наш і водночас не наш Лондон, а якщо бути точною, то кілька Лондонів, сірий, білий, червоний... Головний герой - Келл, особисте звірятко при королівській родині, хоч і почувається практично братом принцу.

Він вміє подорожувати між світами, чим і займається основною своєю роботою, так би мовити. Але водночас ще й промишляє контрабандою.

Ліла злодійка, що виросла на вулиці у постійній боротьбі за своє життя та шматок хліба, знати не знає нічого про інші світи та магію. Поки що не зустрічає Келла.

Разом вони вплутуються в неприємності і обидва дізнаються чимало нового, у тому числі про себе.

Мені сподобався світ, як у Шваб часто й буває, досить похмурий. Мені сподобалися герої, хоча ту ж Лілу можна назвати досить заїжджаним типажем, особливо коли в ній прокидається якесь благородство. Але для цього жанру це цілком нормально.

Оповідання йде динамічно і не просідає, тож книга прочитується цілком собі на одному диханні. Окремо сподобалася прихильність Келла до "брата".

"- Найприкріше в часі те, що його завжди недостатньо. То десятка років забракне, то однієї миті. Але життя завжди закінчується зарано."

В цій історії ви не знайдете стрімкого розвитку подій або велику кількість героїв
Вона має розмірений темп, гарні діалоги і філософські роздуми
Фаустівський сюжет, який вимагає пошуку вічних істин, занурить вас у морок думок головної героїні і її вічного супутника, а потім - у справжнє кохання, яке Адді так довго шукала і віднайшла попри блукання кількома сотнями років
Чи дійсно це почуття вартує того?
Аби хтось про тебе сказав: я пам'ятаю?

Атмосферна, містична, і тепер одна з моїх улюблених!

"...життя рівно на одну хвилину менше, ніж тобі потрібно..."

▫️«Мистецтво — це ідеї. А ідеї сильніші за спогади. Вони як бур’ян — завжди знайдуть спосіб пробитися»

Аделіна з дитинства мріяла не так, як всі дівчатка. Їй хотілось більшого, ніж бути просто дружиною свого майбутнього чоловіка чи домогосподаркою, їй хотілось побачити світ 🌍

Коли вона виростає, то перетворюється на неймовірну красуню, проте зовсім не спішить виходити заміж…

З часом, від неї починають вимагати, щоб вона схаменулась і, нарешті, знайшла собі чоловіка, але вона тікає перед церквою і просить богів допомогти їй 🙏🏼

Але відзивається зовсім не той, кого вона чекала…

Так розпочинається неймовірна історія Адді, наповнена пригодами, мистецтвом та історією, яка буде тягнутись 300 років, допоки один молодий хлопець не згадає її 🤭

Чому він її памʼятає? Чи зможуть вони бути разом? ✨

▫️«Мене звати Аделіна Лярю. Батько вчив мене бути мрійницею, мати вчила мене бути жінкою, а Естель вчила мене розмовляти з богами»

Історія про дівчину, що хотіла належати лише собі, і про наслідки її великих бажань 💔

Неймовірно щемка, в певних моментах, повільна розповідь додавала шарму, її хотілось читати не поспішаючи і смакувати, як філіжанку ранкової кави, а таке зі мною буває дуже і дуже рідко 🥹

Можливо, мені не вистачало більше детальних подій життя головної героїні, проте це не вплинуло на загальне враження 🤓

О, і я таки в команді Люка, бо він, як персонаж, виявися для мене, більш схожим на людину, з його переживаннями та емоціями 🥰

Хороша ідея з поганою реалізацією. Аделіна, вона ж Адді, за 300 років свого життя не подорослішала, хотіла ціле життя, а потім звинувачувала Морока, що її ніхто не пам'ятає. Наївна дівчина довірилася темному божеству, хоча її попереджали не раз. Морок, такий сильний та могутній, 300 років бігав за Адді та просив душу. Загалом, описи минулого цікаві, події 2014 року ну такі сухі, хотілося закрити книгу. Розв'язка має відкритий фінал, наче натякає на продовження гри Адді та Морока.

〰️Отже, Вікторія Шваб знову це зробила. 
Знову написала цікаве підліткове урбан фентезі яке не потребує любовної лінії для окозамилювання та згладжування кутів. 
Ну тобто натяк на любовну лінію тут є, але він як приємний бонус. 

🌱Червоний, Чорний, Білий та Сірий Лондони🌱

👁Колись, давним-давно 4 паралельні світи співіснували в мирі та злагоді, двері між ними були відкриті та всі охочі подорожували з одного світу в інший. Кожен був унікальним, але усі мали спільну рису – магію.

👁Чорний Лондон був процвітаючим містом з величезною магічною силою. Ця сила його і занапастила. Мешканці міста стали жадібними до магії та дозволили їй взяти над ними гору, повністю знищивши їх. 
Задля безпеки інших Лондонів, двері у Чорний Лондон були запечатані, його доля стала попередженням іншим світам про небезпеку яку несе неприборкана магія. 

🗝Зрештою, закриття одних дверей призвело до ланцюгової реакції. Першим обрубав звʼязки Червоний Лондон, він продовжував розвиватись та процвітати, наступним став Сірий Лондон з якого поступово витікала уся магія, останнім ізолювався Білий Лондон, холодне та жорстке місце, де магія – це влада і люди готові на все аби отримати хоч дрібку сили. 

🫰Головний герой Келл – антарі, за допомогою магії крові здатний переміщатись між світами та слугує таким собі курʼєром між правителями різних Лондонів. Прості люди про існування інших світів давно забули, лише керівна верхівка та кілька обраних продовжують підтримувати звʼязок. 
Та Келл ще й трохи контрабандист, він має слабкість до всіляких дрібничок з інших світів, хоча його найкращий друг (і за сумісництвом принц Червоного Лондона) не раз просив його припинити це небезпечне заняття. 

🪶Головна героїня Ліла – мешканка Сірого Лондона, вона – вправна крадійка з жагою до пригод, мріє відправитись в подорож на власному кораблі. 
Келл та Ліла зустрічаються, коли антарі виконує завдання у Сірому Лондоні, а Ліла обчищає його кишені, вона забирає щось таке, за чим Келл обов’язково повернеться. 

Коротко про взаємодію цих двох:

– Що ти взагалі таке?
спитала вона.
– Монстр, — хрипло відповів Келл.
– Раджу тобі мене відпустити.
Ця фраза лише насмішила її.
– Монстри не втрачають свідомості в присутності леді.
– Леді не вдягають чоловіче вбрання, щоб обчищати кишені перехожих, — кинув Келл.

🫰У книзі цікаво прописаний світ та персонажі, багато гумору, жваві діалоги та хороша динаміка. 
В кінці книги авторка закидає міцний гачок на продовження, яке я обов’язково читатиму коли Небо відкриє передпродаж на третю частину. 

〰️Пʼять зірочок я поставила авансом, це радше емоційна оцінка, якщо додати обʼєктивності можна забрати бал, але я цього не робитиму, бо маю передчуття що друга книга буде ще краще. 
Читайте, не пожалкуєте. 

Щось мені у цій книжці забракло. Не знаю, чого саме — глибини може? Занурення в епохи? Динаміки, через брак якої вона мені читалася довго і мляво? Коротше, щось завадилося поставити 10/10, але...
Але це одна з тих історій, які надовго западають у пам'ять.

Це історія селянської дівчина Адді Лярю, яка так не хотіла виходити заміж і повторювати долю своїх численних нещасних подруг, що уклала угоду із древнім богом. Він дарував їй необмежене у тривалості життя й абсолютну свободу. Але ціною свободи стало забуття. Адді забувають буквально одразу, щойно відвернуться від неї. Звучить ніби не так і зле, але спробуйте-но побудувати стосунки чи влаштуватися на роботу, коли коханий геть забуде про вас, щойно вийде в душ, а колеги піднімуть гвалт, чому якась незнайомка ошивається в їхньому офісі/ресторані/whatever

Жити — виживати — за таких умов відверто непосто. Але й умерти не можеш, хоч Морок, з яким вона цю угоду й уклала, регулярно пропонує-спокушає нарешті віддати життя (і душу) й отримати спокій. Але Адді - дівчинка затята, і від середньовічного французького села вона дійде аж до сучасного Мангеттена, та не скориться Мороку. Принаймні, поки.

Що ж, це непогана варіація сюжету "бійся своїх бажань" та фаустівсьої історії, а ще міфу про музу, поєднана із сучасним ромкомом. Зауважу, що найяскравіше прописаним героєм тут виглядає якраз головний антагоніст — Морок, на його тлі бліднуть всі решта. Оцей персонаж авторці вдався неймовірно круто.

А взагалі "Незриме життя Адді" — це легке фентезі для тих, хто не любить фейрі-вампірів-вовкулак та іншої нечисті, але цінує сучасні романи з елементом казковості.

З перших же рядків цієї книги у мене виникло відчуття, що я не вмію плавати, а мене викинули у бурхливу річку фантазій Вікторії Шваб і дали самостійно розбиратись з порятунком. 

Книга спочатку заплутувала, викликала здивування та часом мурахи по шкірі. Я по рядочках пірнала у світ, в якому «пощастило» народитись героям, вчилась ідентифікувати монстрів та розбиралась звідки ж вони взялись. Після 100 сторінок ситуація зовсім змінилась - я почала отримувати невимовне задоволення від читання та з трепетом стежила за розвитком сюжету. А він, я вам зізнаюсь, ще той…

Місто, в якому живуть монстри, поділене навпіл. Північ та південь очолюють різні угрупування з різними цілями. Та їхнє і без того хитке перемирʼя летить у прірву, після того, як діти головних «босів» потрапляють в одну школу…Тепер вони такі собі Ромео та Джульєтта. 

І виникає питання - хто ж із них більший монстр? Той, хто ним народжений, але протистоїть цій сутності чи та, хто підгодовує внутрішніх монстрів..Той, хто ховає вогонь, що палає всередині чи та, хто спалює все навкруги? 

Всі твори мають свій характер. «Ця пекельна пісня» пронизана мінорним звучанням, що залишає посмак тривоги та безвиході. Вона зіткана із тіней та світла, підступності та відваги, згубної правди та вибору. 

Мене лишили рятувального жилета на початку книги, не сказавши передмови, але я допливла та із задоволенням пірнула б ще раз. 

Цю книгу я придбала на книжковому фестивалі в Readeat, як «таємну». Одна із моїх улюблених функцій книгарні. Якщо не пробували, обовʼязково купіть. Для тих хто не в курсі, ви купуєте запаковану в подарунок книгу, не знаючи, що в середині. За коротким описом на обгортці, написаному від руки котиками , маєте зрозуміти про що вона в загальному. На касі мені так і сказали «оооо, Вам попалась дууууже класна книга, Ви не пошкодуєте». Ну от, не пошкодувала )

Тепер про саму книгу. Це потужна, захоплива та глибоко зворушлива історія, яка не залишить Вас байдужим, як власне і мене. Вона надихає цінувати моменти й людей, які є частиною нашого життя. Змушує замислитися над суттю людського існування і про те, як ми прагнемо залишити слід, навіть коли нас не помічають. Це про свободу, ціну людських бажань, про суть ідентичності. Це про боротьбу, це про намагання вписатися у світ, який тебе не приймає. Якщо обрали цю історію, бажаю приємного читання!

«Сповідь не перекреслює злочину — ніщо не перекреслює».

Продовжую знайомитися з творчістю Вікторії Шваб. В цей раз разом з КК «Бамбук» читали першу частину дилогії «Чудовиська Істини» — «Пекельну пісню». Не скажу, що книга була для мене вау, але все ж таки вона хороша, а кінець так інтригує, що хочеться дізнатися, що ж буде у наступній частині. О, а ще у Шваб реально незвичні книги, вони ні на що не схожі, й це великий плюс!

На теренах минулих штатів Америки виник такий собі Феномен: злочини людей почали породжувати монстрів, й чим більше зла було скоєнно, тим сильніше чудовисько. Кейт Гаркер й Огаст Флінн живуть у одному такому місті —Істина —, яке через громадянську війну було поділено на північну, володіння батька Кейт, й південну, територія під військовим захистом на чолі з батьком Огаста, частини. Шість років існувало перемир'я, поки не почулися дзвіночки про його скасування...

Кейт, що хоче стати як батько, який підкорив собі монстрів, намагається усіма силами довести свою важливість. Тим часом Огаст хоче бути справжньою людиною, та дещо йому заважає... він і сам чудовисько, яке завдяки музиці може відбирати душі. Й як за іронією долі саме вони — діти ворогів — зустрічаються у школі. Чи не доведе це як раз до закінчення перемир'я й до ще більш жорстокої війни, тільки вже на чолі з молодим поколінням? Чи може як раз не люди почнуть нове зіткнення півночі й півдня?

Кожен новий цикл Шваб відкриває для мене авторку по новому. Книги настільки різні по сприйняттю, що не знаєш чого очікувати.
Ця історія про змінений світ, наповнений монстрами, про дві сторони, які борються за одне і те саме, але кожен на свій манер. Такі собі Ромео і Джульєтта, от тільки Ромео сам є монстром. Але чи настільки він страшний, яким їх всі уявляють.
Головна героїня Кейт, доволі брутальна та зухвала, обожнюю таких персонажок. А герой навпаки, милий та м' який, що змушує одразу його полюбити.

Одна з кращих прочитаних мною книг. Дуже подобалась атмосфера книги, а сама історія неймовірно захоплююча.