Прочитала дилогію і повернулася написати свої враження від цієї історії.
Давайте одразу – вона неймовірна! 🔥
Антиутопія з крутезним посилом – гріхи та злочини людей посприяли появі монстрів, які розрушають міста, вбивають та оголяють справжні сутності людей.

Місто Істина розділилося навпіл: у Південному місті люди борються з монстрами та живуть в умовах війни, у Північному – платять за відносний спокій і роблять вигляд, що чудовиськ не існує. Та чи спрацює така стратегія?
Сюжет розповідає про двох молодих представників кожної половини міста Кейт та Огаста. Багато хто пише, що їх історія схожа на сучасних «Ромео та Джульєтту», але я категорично з цим не погоджуюсь.
Тут немає кохання і драми, проте підіймаються питання самоідентичності, батьківських взаємовідносин, власні вибори та питання: «Чи дійсно всі чудовиська є чудовиськами, а всі люди – Людьми?».

«Пекельна пісня» - про пошук себе і швидке дорослішання. «Дует наш темний» - вже про сформованих особистостей, які борються за Істину (в усіх сенсах цього слова). Особисто мені, друга частина сподобалася трошки більше, ніж перша, проте це не відміняє того, що вся історія неймовірна, філософська та неодмінно заслуговує вашої уваги.

P.s. а ще, якщо ви меломан, як я і обожнюєте красиву музику, раджу переслухати красиві твори зі скрипкою, бо музиці і її впливу на душу людини тут надається окреме місце 🤍

Навіть не знаю з чого почати. Ще пару днів тому дочитала цю дилогію, але не відпускає й досі.
Багато бачила відгуків, ніби друга частина слабша за першу, проте особисто мені вона сподобалася ще більше, ніж «Пекельна пісня».

Пів року минуло від останніх подій і в Істині з’являється новий монстр – той, хто вселяється в людей та змушує їх вбивати, той, кого неможливо побачити, той, хто вселяється і в саму Кейт. Як на мене, то це просто неймовірна алюзія на те, як інколи люди у нашому світі починають вести себе агресивно, наче в них дійсно «щось» вселяється. У цій частині більше сюжетних ліній, ніж у першій, ми бачимо зростання наших головних героїв та становлення антагоністів з минулих частин.

Під час читання не раз ловила себе на думці, що якби цю частину екранізували, то це був би просто неймовірний фільм, наповнений і драмою, і сенсами, і екшеном, і красивезною музикою 🎻
Ех… мрії-мрії…

Я була готова до того, що кінцівка розіб’є мені серце, проте не очікувала, що мене вона пронзить мене настільки сильно.
Після прочитання залишилось дуже багато думок, які намагаєшся зібрати до купи та якесь відчуття пустоти всередині. Така собі, емоційна стряска, яка залишає після себе повне обнуління.

Історія неймовірна, я просто закохалась у неї, але для себе вирішила, що якщо у авторки всі кінцівки такі емоційні, як ці, то я не буду її читати більше ніколи, бо моє серце просто розірветься 💔

Офіційно кажу, що, на сьогоднішній день, це мій улюблений роман!
Теплий, саркастичний, цікавий, душевний, сповнений затишку і любові 🤍

Але про все по порядку.
Головна героїня, Анімант Крамб, - дівчина з заможної родини, яка за певних обставин опиняється у Лондоні й починає працювати помічницею сварливого, але дуже харизматичного бібліотекаря.

Не очікувала від цієї книги нічого особливого, але я отримала купу задоволення. Мені так зрезонувала Анімант і я прониклась такою симпатією до кожного персонажа історії, що 500 сторінок пролетіли занадто швидко, хоча я й намагалася смакувати та розтягувати цю книгу якомога довше. Не вийшло... Тому хочу ще!
( знаю, що є продовження історії про подругу головної героїні - Елізу, тому терпляче чекаю на український переклад ) 🥹

Для мене, тут було ідеально все: і атмосфера осінньо-зимового Лондону, і величезна бібліотека з книжками, бали, чаювання, неідеальні і "живі" персонажі, цікаві діалоги, і така красива закоханість, що переростає у щось більше 💫
Не вистачає мені такий історій про чисте і просте кохання, де немає пошлості і надмірної драми)
Одним словом, склалось просто все!
І це я ще не згадала про чарівне оформлення, що додає атмосфери ✨

Тому рекомендую всім-всім, й особливо, романтичним натурам)
Думаю, у вас, так само й як у мене, буде періодично щемити серденько і розливатися тепло всередині від милоти ❤️

Давайте одразу - це не та книга, яку треба оцінювати. Це не історія, не біографії, це саме щоденники реальної людини: дата - запис. Все)
Думаю, це важливо зазначити, бо бачила відгуки, де багато хто писав, що їм було нудно читати)

Але я скажу інше.
Я кайфонула! Я дуже повільно розтягувала ці мемуари і читала їх тоді, коли мозку хотілося відпочити від якихось насичених подіями історій. Мені завжди цікаво знайомитися з думками та життям відомих особистостей і зазначати, що вони такі ж самі звичайні люди, як і ми з вами 😌
Було відчуття, наче я слідкую за життям мого давнього друга)

Багато цитат запало мені в душу (і у нотатник теж 😅). Інтелектуальний гумор - це те, що супроводжує ці щоденники весь час 🫶🏻
В кінці буде лірично, а ще "шалено, глибоко, іронічно, щиро. Де не кожен день - свято, але кожен - життя" 💫

Тому, якщо готові до такого відпочинку - купуйте, читайте і знайомтеся ближче не тільки з геніальним актором, але й з чудовою людиною)

Не знаю чому так мало відгуків на цю книгу, але одразу хочу сказати – вона прекрасна і йде у мій особистий ТОП!

Моє перше знайомство з авторкою пройшло більш, ніж вдало. Знаю, що багато кого може трішечки відлякувати ця історія через тему тенісу, але скажу так – він тут не головний, хоча, дійсно, його дуже і дуже багато. Проте, навіть, якщо ви переживаєте, що нічого не зрозумієте – довіртеся авторці – вас проведуть у цей світ і все пояснять)

Спорту в цій історії дуже багато, але, як на мене, тут є значно більший сенс, ніж просто опис повернення легендарної спортсменки. Для мене, це не просто якась мотиваційна історія. Ні. Це про дещо значно більше і важливіше. Про стосунки з рідними, про те, що, виявляться, наші батьки також можуть помилятися, про відданість і дисципліну, власну неідеальність – просто про себе.

Ця книга торкне і розтопить серця всіх тих, хто звик жити на «досягаторстві» і знеціненні власних перемог; тих, хто задля приховання власних страхів, місцями, можливо, може вести себе зверхньо, просто аби захиститися; тих, хто, не зважаючи ні на що, продовжує займатися своєю справою не для чиєїсь оцінки, а просто тому що щиро це любить.

Не знаю, може через призму особистого досвіду, ця історія мене так підкорила і я періодично вмивалася сльозами)) Читається вона дуже швидко і легко. І я раджу всім-всім-всім, хто хоча би раз знецінював свої власні досягнення, познайомитися з історією Керрі Сото 🎾🏸

" Я стою й чекаю, що зараз небо розверзнеться і на мене зливою поллється сором і ганьба. Чекаю, що зараз сама розколюся навпіл. Що мене з головою накриє хвилею горя. Але... Цього не відбувається.
Я більше не найкраща тенісистка світу.
І вперше в житті я можу... побути кимось іще. " 💛