Я та людина, яка спочатку прочитала “Мертвих романтиків” цієї авторки, абсолютно у них закохалась, начиталась відгуків, що ця історія ще краще, взяла — і… розчарувалася.
Але давайте по порядку.

Сама історія непогана, але фактично вона побудована один в один, як “Мертві романтики”: ті ж самі “паранормальні” явища, які заважають героям бути разом, ті ж самі ЛГБТК-друзі головної героїні, ті ж самі птахи, які додають атмосфери (там ворони, тут голуби) тощо. Тобто абсолютно ідентична побудова історії, що трохи нагадало мені ромкоми Алі Гейзелвуд. 🤭

Хоча сам стиль написання мені дуже подобається 💛. Тут і душевні розмови, і пошук себе, і біль втрати, і чудово передана естетика місць, - авторка дійсно вміє створити унікальну атмосферу затишку та тепла на сторінках. Але мене не покидало відчуття, що це просто намагання зробити “щось схоже” на її попередню книгу.

Тепер про сюжет. Знову ж таки, я порівнювала з “Мертвими романтиками” і, у порівнянні з ними, тут він трохи слабший і банальніший (на мої вподобання). Я не зовсім зрозуміла момент, коли саме відбулась ця неймовірна закоханість героїв одне в одного, деякі проблеми, як на мене, були прямо сильно гіперболізовані і висмоктані з пальця, і цього разу моменти зі смертю близької людини мене не зачепили — я просто не повірила. До того ж, фінал лінії тітоньки видався мені трохи незакінченим та необґрунтованим 🤷🏼‍♀🙈

Проте повторюся, що, незважаючи на все це, історія непогана. Це легке читання на пару вечорів, нетиповий ромком, який зігріє ваші серця та душу у затишний літній вечір, адже Ешлі Постон завжди майстерно створює описи як зовнішніх, так і внутрішніх світів. Тому якщо хочеться чогось комфортного, ніжного і, місцями, трохи ліричного — ця історія чекає на вас 💫

🍋 «Моя тітонька говорила: якщо ти не вписуєшся в компанію, вдавай, що ти тут своя, поки не відчуєш, що це так. Вона також говорила, що варто завжди вчасно оновлювати паспорт, поєднувати червоні вина з м’ясом, а білі — з усім іншим, шукати роботу, що дає поживу для розуму й серця, і закохуватись, тільки-но любов постукає у дверя, адже кохання — це про випадковості. А ще вона казала йти на поклик своїх мрій. Завжди, завжди йти на поклик своїх мрій.»

🍋 «Мене не потрібно було зцілювати. Мені потрібно було… нагадати, що я — людина.»

🍋 «Життя не завжди йде за планом. Головне — не упустити жодної можливості.»

🍋 «Я не знала, ким хочу бути, доки мені не виповнилося сорок років. Тобі потрібно переміряти чимало взуття, аж поки ти знайдеш те, в якому тобі сподобається ходити. Ніколи не перепрошуй за це.»

🍋 «Ніщо не триває вічно. Ні добре, ні погане. Тому просто знайди те, що робить тебе щасливою, і запроси це у своє життя надовго, якщо не назавжди»

🍋 «Вона асоціювала місяць із мріями. Казала мені оточити себе людьми, які задля мене готові дістати його з неба.»

💛 «Те, що найважливіше, насправді ніколи не залишає нас. Любов залишається. Любов завжди залишається.»

Шановна Сюзанна Коллінз, нам треба серйозно поговорити... НЕ МОЖНА у 2010-му році писати "антиутопії" через реалістичність яких, я буду плакати у 2025-му. Не можна.

На цьому, думаю, можна було би й закінчити відгук, але я ще трошки поговорю.

Третя книга — важка. І для українців, думаю, особливо тригерна. Перш ніж читати її, ви маєте бути готові — тут війна. Сирени, укриття, повітряні тривоги, загиблі, розрушені міста, політичні інтриги і все інше. Але є гарна новина — щасливий кінець. Відносно “щасливий”, наскільки це взагалі можливо після всього, що відбулось.

Переказувати сюжет немає сенсу. На жаль, в цьому сюжеті ми живемо останні кілька років, але сила таких книг в тому, що вони підтримують. Дві попередні частини, це логічна підводка до фіналу історії, і мені подобається як з кожною книгою, з кожною сторінкою, з кожним рядочком атмосфера тут стає дедалі важчою і глибшою. Будете читати — готуйте носовички.

Особиста рекомендація від мене, останню сцену з президентом Сноу та Коїн, все ж таки, подивіться в екранізації: масштабно, справедливо, красиво.

Підводячи підсумки: “Голодні ігри” - антиутопічна трилогія, яку можна відносити до класики, яка логічно розвивається і яку треба читати. Але, навіть попри це, я всеодно буду відстоювати свою думку, що любовна лінія тут дуже дивна, а редактура жахлива. Проте головні меседжі - перекрили це все. Читайте і нехай такі історію залишаються тільки “антиутопіями”.

А, ну і ледь не забула, «і хай вам завжди випадає щасливий жереб!» 💔🙏🏻

Якщо перша частина, місцями, здавалася мені досить нудною, де крім цікавої ідеї як явища, сильно цікавого наповнення (для себе) я не отримала, то в другій я вже почала “вмикатися”.

Для мене тут додалося і більше самого сюжету, і цікавих подій, інтригуючих персонажів та й в цілому, стала краще промальовуватися картина цього світу. Часто чую думки, що як тільки у книги додається політична складова, то сюжет ніби просідає і стає нецікавим та нудним. Тут вийшло з точністю навпаки.

Політична складова якраз і додала цього захоплення, затягнула в історію і почала резонувати зі мною, як з читачем, через алюзії на сучасний світ або те, куди він впевнено рухається… Після подій у першій книзі, Капітолій, відчуваючи, як втрачає контроль, кидається рятувати свою владу: погрожує, маніпулює, з усіх сил змушує людей вірити у старий порядок. І, щоб придушити дух свободи, оголошує нові, особливо жорстокі Голодні ігри. 💔

В цій частині я почала щиро співпереживати та цікавитись долею головних героїв. Я все ще залишаюся при своїй думці, що натягнута любовна лінія Катніс з хлопцями мене підбішує і місцями здається недоречною та абсолютно нещирою (з кожним з них), але до Фіника, Геймітча, Джоани, Цини (окрема любов) та, навіть, Еффі, я почала проникатися певною симпатією. У першій частині я не відчувала її до жодного персонажа. Прогрес))

Отже, загалом, для мене друга частина, як і третя далі, це винагорода за те, що я промучила першу) Тут починаються цікаві події, динамічний сюжет, який прийде до свого логічного завершення у “Переспівниці”. Але, додаючи дьогтю, я все ще хейчу редактуру букшефу… У мене ледь не випали очі через неї 😭

Ми з "Голодними Іграми" дуже довго придивлялися одне до одного… 😑

Я, як любитель антиутопій, давно намагалась змусити себе подивитися фільми, але все якось не йшло, тож після мільйона провальних спроб потоваришувати з екранізаціями, вирішила познайомитися з книгами.
❌ Одразу: я не можу ігнорувати той факт, що редактура в цих книжках просто жахлива! На певному етапі я почала думати, що це частина антиутопії — виживи, читаючи текст без бажання вити від орфографії. 😵‍💫 Помилка на помилці, і це вже ускладнило читання та трошки зіпсувало враження…
Букшеф, ну за шо?

В цілому, вся трилогія мені сподобалась, але оцінила би я її загалом на 8/10 (да пробачать мене всі фанати цього всесвіту 😅🙏🏻).

Перша частина мені йшла трішки важко: я знайомилася зі світом, героями, правилами ігор, розвивала свою фантазію, а потім нудьгувала через те, що половина книги була присвячена біганню у лісі. Ну правда… Не знаю, чого я очікувала, але точно чогось іншого. Але я розуміла, що це тільки початок і, як-то кажуть, далі буде.

Катнісс залишила по собі подвійне враження. З одного боку — сильна, розумна, стійка, я можу зрозуміти її травми. З іншого — певні її дії та рішення мене відверто підбішували, особливо взаємодії з Пітою. Їхні "вимушені поцілунки" викликали у мене якісь ніяковіння та дискомфорт.

Але попри всі ці моменти атмосфера антиутопії була передана круто. Світ Панему — сірий, жорстокий, несправедливий. Мені подобається, коли є місце "на подумати", резонують алюзії на сучасний світ, але всі ці плюси для мене були вже в наступних частинах.

Підсумовуючи: перша книга "Голодних ігор" — це хороший старт для цікавої трилогії. Так, були нудні місця і дивні поцілунки, але ідея, світ і головні герої компенсують ці моменти. Якщо любите антиутопії і готові заплющити очі на редактурні одруки — сміливо беріться) 😇

📖 Різдвяний пудінг з побажаннями — коротка рецензія без прикрас і з корицею 🍰🎄

Цю книжку я читала напередодні Нового року, коли хотілося чогось затишного, святкового й не надто складного — просто ввімкнути гірлянди, залізти в плед і зануритись у різдвяну казку. І загалом атмосферу свята Кейт Форстер точно передала: тут і прикрашання будинку, і різдвяні крамнички, і апетитні описи страв (а рецепти — взагалі окрема любов, навіть захотілося спекти щось, якби в мене був хист до кулінарії і не було вірогідності спалити квартиру 🙊).

Історія вийшла теплою, іноді трохи наївною, місцями смішною. Персонажі — добрі, зі своєю глибиною, їх стосунки здорові, іноді кумедні, і з ними справді приємно провести вечір. Але — і тут з’являється моє “але” — я не надто співпереживала героям. Було радше “мм, ну так, мило, приємно”, але без захоплення чи яскравих емоцій.

Сюжет? Ну, він був. Волонтерська тема — цікава і правильна, але от інші драми й конфлікти здалися мені... ну якось “із нічого”. Місцями хотілося трохи більше життя, трохи менше “так має бути, бо це різдвяна історія”.

Загалом, якщо вам хочеться простої, дуже легкої, трохи казкової історії з щасливим фіналом, де не треба триматися за серце через сюжетні повороти — ця книга підійде ідеально. А от якщо чекаєте глибини, несподіванок, багато гумору або чогось справді нового — можете трохи нудьгувати.

Моя оцінка: 7 з 10. Це було приємно, атмосферно, з класними деталями, але без ефекту “вау, це було щось!”. Хороший варіант для святкового читання — на один раз, з гарячим чаєм і мандаринками ☕️🍊