📖 Різдвяний пудінг з побажаннями — коротка рецензія без прикрас і з корицею 🍰🎄

Цю книжку я читала напередодні Нового року, коли хотілося чогось затишного, святкового й не надто складного — просто ввімкнути гірлянди, залізти в плед і зануритись у різдвяну казку. І загалом атмосферу свята Кейт Форстер точно передала: тут і прикрашання будинку, і різдвяні крамнички, і апетитні описи страв (а рецепти — взагалі окрема любов, навіть захотілося спекти щось, якби в мене був хист до кулінарії і не було вірогідності спалити квартиру 🙊).

Історія вийшла теплою, іноді трохи наївною, місцями смішною. Персонажі — добрі, зі своєю глибиною, їх стосунки здорові, іноді кумедні, і з ними справді приємно провести вечір. Але — і тут з’являється моє “але” — я не надто співпереживала героям. Було радше “мм, ну так, мило, приємно”, але без захоплення чи яскравих емоцій.

Сюжет? Ну, він був. Волонтерська тема — цікава і правильна, але от інші драми й конфлікти здалися мені... ну якось “із нічого”. Місцями хотілося трохи більше життя, трохи менше “так має бути, бо це різдвяна історія”.

Загалом, якщо вам хочеться простої, дуже легкої, трохи казкової історії з щасливим фіналом, де не треба триматися за серце через сюжетні повороти — ця книга підійде ідеально. А от якщо чекаєте глибини, несподіванок, багато гумору або чогось справді нового — можете трохи нудьгувати.

Моя оцінка: 7 з 10. Це було приємно, атмосферно, з класними деталями, але без ефекту “вау, це було щось!”. Хороший варіант для святкового читання — на один раз, з гарячим чаєм і мандаринками ☕️🍊

"Куди приводять мрії" — книга, яка залишає слід 🌸

Це одна з тих книг, які хочеться назвати “10 з 10” — і не лише за сюжет, а й за те, що вона робить з тобою після прочитання. “Куди приводять мрії” Річарда Метісона — це не просто фантазія на тему потойбіччя. Це глибока, емоційна історія, яка змушує по-новому подивитися на життя, смерть і найголовніше — на любов.

Тож, про що книга?
Роман розповідає про життя після смерті, про душу, яка проходить свій шлях — від подиву й пошуку, до болю, сумнівів, самопожертви й глибокого кохання. Це ніби притча, в якій показано, як наші переконання, страхи й вибори впливають на те, що з нами стається — не лише після смерті, а й тут і зараз.


Після прочитання починаєш мимоволі аналізувати своє життя: якими страхами ми керуємось, які рішення приймаємо, чому радіємо чи страждаємо. Нашими діями завжди керують або страх, або любов і тут це чудово показано на прикладі головних героїв. Врешті-решт, саме любов стає рушієм і переможцем. 💔

В історії так тонко і гарно підводиться, що пекло у кожного своє, адже, іноді, вже за життя ми починаємо жити в ньому, не помічаючи цього. Це не щось зовнішнє — воно в нас самих.
• "Який вирок може бути суворішим за той, що виносиш собі сам, коли не можеш прикидатися?".
І так само з раєм.

Попри глибокі теми, книга читається легко. Мова доступна, без зайвих ускладнень, але водночас атмосферна й щира. Не потрібно “перемикатись” на складний філософський лад — усе приходить природно, через історію. Так, ще є неймовірна екранізація, але, як всі ми знаємо, в більшості випадків, книги завжди виграють)

Цю книгу я б радила всім тим, хто часто задає собі питання: “А що там далі?”. Тим, хто вірить у силу кохання. Тим, хто любить історії, які не закінчуються на останній сторінці, а ще довго живуть у думках і серці.

“Куди приводять мрії” — це не просто роман. Це книга, яка залишає післясмак. Вона про глибоке. Про головне. І якщо читати серцем — вона залишиться з вами назавжди. 💜💙

P.s. це видання КСД додає особливої естетичної насолоди 😍

Дуже довго я задивлялась на цю історію, але все відкладала, бо майже не бачила не неї відгуків. Але нарешті добралась і ділюся враженнями.

Історія розповідає про гоустрайтерку Флоренс, яка через певні життєві та особисті обставини не може дописати роман, дедлайн якого вже привітно маше їй рукою. Крім цього, у нас ще є цікавий привид-редактор, нетипова, але дуже колоритна родина, затишне містечко, загадки та їх розв’язка у фіналі, від якої у мене навіть трошки пробігли мурахи.

Це нетиповий ромком і саме цим мені він й сподобався. Тут немає забагато банальних романтичних сцен, проте є круті сюжетні лінії про самореалізацію і мрії, важливість нашого оточення та наше відчуття себе у соціумі, здорові родинні стосунки і справжню любов, яке є у всьому, що нас оточує 🤍

Загалом, мені сподобалось, я класно відпочила і швидко проковтнула цю історію. До того ж, я попала в сезон, який описується у книзі, квітучі дерева та грози, що додало неабиякої атмосфери до читання 🌸🌳⛈
Єдине,що я досі мрію, що колись видавництва почнуть зазначати наявність лгбт-ліній у книгах. Бо, коли ти цього не очікуєш і не налаштований на це, то може виникати якийсь дивний дисконнект з твоїми очікуваннями та реальністю.

⛈ “ Я відкинула голову назад і піднесла обличчя до грозового неба.
… тепер, коли я стояла в центрі міста, а моє взуття заливало водою, світ пахнув різким запахом дубів, що вишикувалися вздовж газонів, і солодкістю трави. Він писав, що під час дощу місто затихає.
Але в моїх вухах стояв гучний шум.”

❤️ “ Бо, зрештою, мій тато мав рацію щодо любові. Вона вірна, і вперта, і сповнена надії. Любов - це брат, який телефонує напередодні похорону, аби спитати, як справи з написанням останньої книжки. Це - сестра, котра сварить свою старшу, за те, що та завжди тікає. Це - танцівниця, що кружляє в порожній залі з приводом свого чоловіка й сама собі щось наспівує. … Це - життя, шалене та скінченне. Це - кілька простих слів, написаних від руки петлястим почерком.
Любов - це свято життя і смерті. Вона залишається з вами.“

Прочитала дилогію і повернулася написати свої враження від цієї історії.
Давайте одразу – вона неймовірна! 🔥
Антиутопія з крутезним посилом – гріхи та злочини людей посприяли появі монстрів, які розрушають міста, вбивають та оголяють справжні сутності людей.

Місто Істина розділилося навпіл: у Південному місті люди борються з монстрами та живуть в умовах війни, у Північному – платять за відносний спокій і роблять вигляд, що чудовиськ не існує. Та чи спрацює така стратегія?
Сюжет розповідає про двох молодих представників кожної половини міста Кейт та Огаста. Багато хто пише, що їх історія схожа на сучасних «Ромео та Джульєтту», але я категорично з цим не погоджуюсь.
Тут немає кохання і драми, проте підіймаються питання самоідентичності, батьківських взаємовідносин, власні вибори та питання: «Чи дійсно всі чудовиська є чудовиськами, а всі люди – Людьми?».

«Пекельна пісня» - про пошук себе і швидке дорослішання. «Дует наш темний» - вже про сформованих особистостей, які борються за Істину (в усіх сенсах цього слова). Особисто мені, друга частина сподобалася трошки більше, ніж перша, проте це не відміняє того, що вся історія неймовірна, філософська та неодмінно заслуговує вашої уваги.

P.s. а ще, якщо ви меломан, як я і обожнюєте красиву музику, раджу переслухати красиві твори зі скрипкою, бо музиці і її впливу на душу людини тут надається окреме місце 🤍

Навіть не знаю з чого почати. Ще пару днів тому дочитала цю дилогію, але не відпускає й досі.
Багато бачила відгуків, ніби друга частина слабша за першу, проте особисто мені вона сподобалася ще більше, ніж «Пекельна пісня».

Пів року минуло від останніх подій і в Істині з’являється новий монстр – той, хто вселяється в людей та змушує їх вбивати, той, кого неможливо побачити, той, хто вселяється і в саму Кейт. Як на мене, то це просто неймовірна алюзія на те, як інколи люди у нашому світі починають вести себе агресивно, наче в них дійсно «щось» вселяється. У цій частині більше сюжетних ліній, ніж у першій, ми бачимо зростання наших головних героїв та становлення антагоністів з минулих частин.

Під час читання не раз ловила себе на думці, що якби цю частину екранізували, то це був би просто неймовірний фільм, наповнений і драмою, і сенсами, і екшеном, і красивезною музикою 🎻
Ех… мрії-мрії…

Я була готова до того, що кінцівка розіб’є мені серце, проте не очікувала, що мене вона пронзить мене настільки сильно.
Після прочитання залишилось дуже багато думок, які намагаєшся зібрати до купи та якесь відчуття пустоти всередині. Така собі, емоційна стряска, яка залишає після себе повне обнуління.

Історія неймовірна, я просто закохалась у неї, але для себе вирішила, що якщо у авторки всі кінцівки такі емоційні, як ці, то я не буду її читати більше ніколи, бо моє серце просто розірветься 💔