Книги бувають дуже різними: деякі хочеться перечитувати, воскрешаючи в пам’яті знайомі образи, героїв та емоції, певні книги ідеально лягають на якийсь сезон, погоду чи настрій, а є й ті які хочеться забути тільки но перегорнувши останню сторінку. Тетралогія Дена Сіммонса для мене однозначно потрапляє в категорію тих книг, до яких хочеться регулярно повертатися – бо викликані цією книгою почуття та захоплення кожною наступною главою хочеться відчувати знову і знову.
Цей науково-фантастичний роман є величезною збіркою алюзій та метафор, що розташовуються на багатьох рівнях одразу. Сама назва, «Гіперіон», містить у собі цілий пласт значень, накопичений за літературну та культурну традицію останніх (приблизно) п’яти тисяч років. Гіперіон викликає в першу чергу мітологічну асоціацію – це ім’я одного з братів Кроноса, титана сонця та батька бога Геліоса. Окрім того, це ім’я носить також і супутник Сатурна, названий на честь титана та найвище дерево в світі, секвойя Гіперіон, чий вік нараховує більше семисот років. Не менш важливою є і ближчий до нас по часу перегук, це незавершена поема Джона Кітса «Гіперіон», про яку Персі Шеллі писав: «Я вважаю фрагемент «Гіперіона» неперевершеним, коли-небудь створеним письменником його віку». І цей контекстуальний перегук буде проявлятися на сторінках роману постійно, бо його рядки вкладаються у вуста різних персонажів (особливо Мартіна Силена, певно останнього поета Старої Землі). Та і самі події відбуваються та обертаються навколо планети Гіперіон, де знаходяться місто Кітс та зруйнований Град Поетів, та і загалом один із згадуваних персонажів є відродженим кібером (людське тіло зі штучним інтелектом створеним за відбитком особистості певної людини) саме Джона Кітса.
Цей роман є першою частиною циклу, де нас, себто читачів, знайомлять із дійовими особами, що будуть фігурувати в наступних книгах, із Всесвітом, створеним письменником, та мітологією, що буде фундаментом всього сюжету. Головним героєм першої частини, що об’єднує сімох дуже різних персонажів разом, є Ктир (Шрайк) – невідома, непізнавана, невивчена та незрозуміла істота з металу, чиї червоні очі наганяють страх на всю планету і не тільки. Він є Повелителем Болю, Аватарою церкви Останньої Спокути, більш відомої, власне, як Церква Ктиря. Ця релігійна організація влаштовує щорічні паломництва до Гробниць Часу, де і замкнений сам Ктир, відбираючи людей по незрозумілому всім іншим принципу. Ми ж стаємо свідками Останнього Паломництва. Останнього не тільки через те, що Гробниці можуть і мають відкритися, нарешті випустивши свого в’язня (враховуючи те, що вони рухаються крізь час з майбутнього в минуле, то відбувається певний парадокс, коли минуле стає майбутнім, визначеним через свою вторинність, таким чином певною мірою слідуючи принципу самовтілюваного пророцтва, де знаючи майбутнє людина сама допомагає йому втілитися до життя), але й через напад Вигнанців, які хочуть «звільнити» Гіперіон від тиранії Гегемонії та Штучного Інтелекту, і випустити Ктиря, який за їх переконаннями має врятувати людство.
Автор знайомить нас з сімома історіями, які органічно переплітаються одна з одною. Головна і перша з них, це власне Останнє Паломництво, яке збирає сім дуже різних людей, які тим не менш пов’язані між собою одним: Ктирем, зустріччю з ним, яку вони спромоглися пережити. І кожному з них щось потрібно від цієї давньої сутності… або ж вони просто хочуть його вбити. Це може бути вияв помсти, або ж бажання запобігти жахливому майбутньому, які хтось вбачає в разі його звільнення з в’язниці. Та ще й один з цих паломників є агентом Вигнанців, принаймні про це майже з повною впевненістю каже керівництво Гегемонії, яке власне і організувало це паломництво в останній спробі розгадати таємниці Гробниць Часу і Ктиря знаходячись буквально на порозі війни і втрати можливості доступу до Гіперіону. Інші ж шість історій – це розповіді кожного з паломників про свою зустріч та зв’язок із Ктирем. Через сни, фантомоплікації, реальну зустріч, релігійний або творчий екстаз. Передумови кожної такої зустрічі дуже різні. Проте у кожного з паломників є надзвичайно сильний емоційний зв’язок із Ктирем. Заснований здебільшого на ненависті, гніві або страху. Та навіть в настільки негативній гаммі знаходиться місті для надії та любові, як би протиприродно це не звучало.
Ден Сіммонс підіймає в своєму тексті дуже багато важливих та в якомусь сенсі історичних питань, на які люди досі шукають відповіді. Що таке кохання? Чому готовність до жертви в релігії має бути абсолютною, а не тільки показовою (на прикладі алюзії на Авраама в Старому Завіті)? Чому для євреїв настільки важливий Єрусалим, і яким розчаруванням і розсіянням народу може погрожувати такі події? Наскільки важливою є віра в Бога і в людину і як вони можуть поєднуватися та різнитися? Що робить людину людиною, особистість, тіло, розум чи душа? Не можна сказати, що на ці питання ми отримаємо відповідь, але почитати роздуми про це, замислившись самому ніколи не зайве. Врешті такі метафізичні питання доводиться задавати собі час від часу, бо як інакше? Такі речі і є елементом того, що робить нас людьми.
Я не дуже люблю інопланетян по типу чужого, який проникає в тіло і живе як паразит, розвиваючись
Тому коли в цій книжці появилася хрестофорда мене нудило і хотілося закинути книгу
Ще моменти, які мені не сподобалося – це поява ктирів у сексуальних сценах, точніше те як вони появлялися.
Також дуже відволікало те що тут були згадані слово, визначення яких йдеться з нашої історії (наприклад тамплієри – і мене весь час кидало у період їхнього активного існування та їх вигляду з книг) і це відволікало мене від сюжету
Це тільки перша частина і розумію, що автор нас знайомить з героями та їхніми історіями та причинами подорожі на Гіперіон для зустрічі з ктирем. Світ тут заплутаний і зрозумілий на перший погляд, але має більшу глибину чим здається на перший погляд.
Інколи ми маємо лише час, що відведений нам на цій планеті, але цей час можна знищити планету та зробити її не придатною для існування.
Чи є якісь способи змінити це? Чи є можливість повернутися до першочергового стану землі, коли ми не нанесли стільки шкоди їй?
Особливо дивлячись на те як знищується, забруднюється Україна, її природа від обстрілів ракет, шахедів та іншого — постають питання в голові:
Скільки часу потрібно на відновлення землі, води, фауни, флори?
Чи вони взагалі відновляться?
Чи це просто буде не придатне для життя територія?
Бо по прогнозах нам потрібно десятки, якщо вже не сотні років на очищення території від мін, залишків ракет та іншого сміття, які принесли зі собою загарбники
