Із життя маріонеток

Книга неймовірно сподобалась і потрапила в саме сердечко🫶 це моя третя книга автора, і всі надзвичайно добрі і дарують натхнення, в той час як піднімають важливі теми.

Я, певно, ще не читала іншої книги, яка б змушувала мене так сильно сміятися на початку, й так сильно сумувати наприкінці🥲

Я думала, що це буде найбезтурботніша книжка від Клюна: стільки жартів, комічних ситуації, героїв з абсолютно різними почуттями гумору! Але автор не був би собою, якби не заліз у душу наприкінці... Але про все попорядку!

Отже, світ майбутнього. Думаєте у ньому купа різних розумних роботів, які вміють робити усе й навіть більше? Ви маєте рацію! Але в якийсь момент роботи збунтувалися та пішли проти людства, перебравши владу в свої руки? кінцівки? обценьки? (Ну, ви зрозуміли). І головний герой Вік (людина) живе подалі від цивілізації у лісі разом з батьком (роботом-винахідником), подругою Медсестрою Ретчед (саркастичною роботкою-лікаркою) та другом Рембо (роботом-пилосом з тривожним розладом)😁

Ця компанія — ще та комедія. Медсестра, яка постійно хоче когось просвердлити, пилосос, який залежний від фільму "Циліндр", Вік, який обожнює випробовувати межі свого людського тіла, намагаючись не вбитися на звалищі, шукаючи там якісь цікаві деталі й звісно Джованні, батько, який тільки й займається тим, що вгамовує цих непосидючих малих.

Але що відбувається у зовнішньому світі? Де біологічні батьки Віка? Що приховує Джованні? Та що станеться, якщо ця компанія раптом знайде та відремонтує нового робота, знайденого на звалищі?

Історія цікава, персонажі колоритні, пригоди захоплюючі, перепитії незвичні та вражаючі. Я закохалася у Медсестру Ретчед. Я б навіть дозволила їй щось у собі просверлити, якби вона увімкнула свій протокол співчуття. (Це було б приблизно так: "Умикаю протокол співчуття.  Настюшо, не бійся, буде зовсім не боляче, я посвердлю лише трохи, а потім дам тобі льодяника. Вимикаю протокол співчуття. Сиди тихо, шматок ти лайна, а то я тебе вколошкаю, мама рідна не впізнає.") Ех, яка ж вона мила)

Концентруюся на позитиві та відмахуюся жартами, щоб не говорити про сумнішу частину цієї книжки, а вона там також є. Але це вже вам доведеться дізнатися самостійно😌

Ну ви зрозуміли, "З життя маріонеток" рекомендую, особливо, якщо вам подобалися інші книги автора. В нього дуже виразний стить, тож якщо сподобалася одна книга, сподобається й інша, а потім ще одна, і ще одна...

У моєму радянському дитинстві мені дуже пощастило — окрім сурогатного "буратіно" у мене була і оригінальна казка "Піноккіо", якою я просто зачитувалася. У моїх батьків була дуже велика бібліотека, частину якої складали науково-фантастичні твори, тож у старшому віці я зачитувалася класичними історіями про роботів. Це дуже вплинуло на мої уподобання і досі: як бачу історію (книгу, фільм, серіал), де є роботи, — дайте її сюди😁 Одним із моїх найулюбленіших фільмів є "Штучний Розум" Стівена Спілберга. Я дивилася його дуже багато разів з моменту виходу. А знаєте, чому? Бо це ретелінг "Піноккіо" і там є роботи! А ще це дуже щемка історія, і кожного разу ридаю наприкінці💔
Так, ви не помилилися, це все ще відгук на "Із життя маріонеток", а все вищесказане вплинуло на моє сприйняття цієї книги😁
Першу половину книги я буквально проковтнула. Вона неймовірна, захопливо, дотепна. Спочатку було дуже весело, а потім стало зовсім не весело, драматичні події та все таке. Я не могла відірватися від читання, прикріпила до персонажів, все мені подобалося. Але потім сюжет дуже просів, на мою особисту думку. І почався не ретелінг "Піноккіо", а ретелінг "Штучного розуму"🤷🏻 Я читаю сцени у книзі, а перед очима стають аналогічні сцени з фільму👀 Подорож, Місто Електричних мрій — мене просто розчарували🤖 Треба додати, що світ у творі має антиутопічний устрій. І тут можна було більш цікаво прописати, але з'явилися якісь нудні філософські діалоги. На яких я просто засинала🙈 Фінал зворушливий, але доволі передбачуваний.
Ще у мене є претензії до роботехнічної сторони сюжету, але то вже таке, я розумію, що Т. Дж. Клюн не ставив за мету створити серйозний науково-фантастичний твір☺️
Моя думка — книга б дуже виграла, якби була коротше на ~200 сторінок. От взяти до порівняння іншу книгу цього автора "Дім у волошковому морі" - це ж шедевр!🤌🏻 Жодного затягнутого або нудного моменту.
Я не знаю, як би я оцінила "Маріонеток", якби не "Штучний Розум" та захоплення темою роботів. Скоріш за все, вище, бо мені б нічого не муляло.
Із плюсів — тема асексуальності та панромантики👏🏻 Хоча романтики хотілося б побільше теж☺️