Із життя маріонеток

Як завжди - дуже добрий, милий роман від Клюна - майстра затишних, теплих, лайт-фентезі книг.
Хоча бувають моменти, коли все настільки солодко і нудотно, що аж вити хочеться)
Доволі повчальна, трохи сумна історія про дружбу і сім'ю.

Книга неймовірно сподобалась і потрапила в саме сердечко🫶 це моя третя книга автора, і всі надзвичайно добрі і дарують натхнення, в той час як піднімають важливі теми.

Я, певно, ще не читала іншої книги, яка б змушувала мене так сильно сміятися на початку, й так сильно сумувати наприкінці🥲

Я думала, що це буде найбезтурботніша книжка від Клюна: стільки жартів, комічних ситуації, героїв з абсолютно різними почуттями гумору! Але автор не був би собою, якби не заліз у душу наприкінці... Але про все попорядку!

Отже, світ майбутнього. Думаєте у ньому купа різних розумних роботів, які вміють робити усе й навіть більше? Ви маєте рацію! Але в якийсь момент роботи збунтувалися та пішли проти людства, перебравши владу в свої руки? кінцівки? обценьки? (Ну, ви зрозуміли). І головний герой Вік (людина) живе подалі від цивілізації у лісі разом з батьком (роботом-винахідником), подругою Медсестрою Ретчед (саркастичною роботкою-лікаркою) та другом Рембо (роботом-пилосом з тривожним розладом)😁

Ця компанія — ще та комедія. Медсестра, яка постійно хоче когось просвердлити, пилосос, який залежний від фільму "Циліндр", Вік, який обожнює випробовувати межі свого людського тіла, намагаючись не вбитися на звалищі, шукаючи там якісь цікаві деталі й звісно Джованні, батько, який тільки й займається тим, що вгамовує цих непосидючих малих.

Але що відбувається у зовнішньому світі? Де біологічні батьки Віка? Що приховує Джованні? Та що станеться, якщо ця компанія раптом знайде та відремонтує нового робота, знайденого на звалищі?

Історія цікава, персонажі колоритні, пригоди захоплюючі, перепитії незвичні та вражаючі. Я закохалася у Медсестру Ретчед. Я б навіть дозволила їй щось у собі просверлити, якби вона увімкнула свій протокол співчуття. (Це було б приблизно так: "Умикаю протокол співчуття.  Настюшо, не бійся, буде зовсім не боляче, я посвердлю лише трохи, а потім дам тобі льодяника. Вимикаю протокол співчуття. Сиди тихо, шматок ти лайна, а то я тебе вколошкаю, мама рідна не впізнає.") Ех, яка ж вона мила)

Концентруюся на позитиві та відмахуюся жартами, щоб не говорити про сумнішу частину цієї книжки, а вона там також є. Але це вже вам доведеться дізнатися самостійно😌

Ну ви зрозуміли, "З життя маріонеток" рекомендую, особливо, якщо вам подобалися інші книги автора. В нього дуже виразний стить, тож якщо сподобалася одна книга, сподобається й інша, а потім ще одна, і ще одна...