📙 Чайна М'євіль "Вокзал на вулиці Відчаю"
Це перший роман із трилогії, дія якого відбувається в уявному світі Бас-Лаґ, що є готично-вікторіанським і кібер-футуристичним водночас.
Одним словом визначити жанр цього роману важко. Це New Wierd, бурхлива суміш фентезі, наукової фантастики та жахів. Є магія, яку розглядають як науку, психовампіризм, антиутопія і дрібка елементів, що нагадують кіберпанк.
Одразу скажу, що це не комфортне читання, не та книга, від якої вам стане легко і приємно. Читання явно нестандартне, і це видно з перших сторінок.
Ласкаво просимо до Нового Кробузона, міста серед гір токсичних відходів, димлячих фабрик і забруднених річок, відкритих звалищ і жалюгідних гетто, расизму і деспотизму, вкрадених мрій і зруйнованих життів, безпринципних злочинців і органічних творів мистецтва, огидних мутацій та страхітливих переробок.
Цей гнилий мегаполіс кишить безліччю дивних істот, це абсурдна суміш дуже різних рас і культур, змушених миритися одна з одною.
Персонажі роману, безумовно, оригінальні і не мають нічого від стереотипу класичного героя. Це невелика група людей (а також інших створінь), які стоять між містом і хаосом, борючись проти злочинних асоціацій, державних збройних формувань, монстрів і проти власної совісті.
📝 Розумний і завзятий Айзек Ден дер Ґрімнебулін, нетрадиційний вчений, не дуже шанований в академічниому світі,
📝а також його кохана Лін, хепрі, жінка з головою скарабея, яка втекла зі своєї родини, щоб стати вільною мисткинею.
Мені сподобався сміливий вибір зробити головного героя пузатим чоловіком, а його дівчину — комахою.
📝Яґарек, людина-птах, позбавлений крил, його злочин - крадіжка вибору другого рівня обтяжена особливою неповагою. Невідомо, що це за злочин, скоєний ґарудою, але з часом ми будемо все краще пізнавати його як характер. Персонаж, якого я любила від початку до кінця, і справжній оповідач книги.
📝Дерхан, журналістка, яка пише для підпільної опозиційної газети;
📝 таємничий і поетичний Ткач.
📌М’євіль не дає нам кінцівки, яку б ми хотіли мати – такої, де конфлікти вирішуються, погані хлопці отримують по заслугах, а хороші хлопці винагороджені.
Немає прощення, немає спокути... є лише насильство, страх, сморід і бруд... словом, у Новому Кробузоні не може бути щасливого кінця.
Я закрила книгу майже шокована, але готова повернутися до автора та його "Шраму".
