Книга цікава, оригінальна, динамічна, хоч і пригальмовує місцями задля описів різних персонажів, локацій і надання контексту подіям, з непередбачуваним сюжетом, викликає купу емоцій і міцно тримає увагу, створює повноцінний багатогранний світ з харизматичними, проте неоднозначними героями, з похмурою атмосферою Вікторіанської Англії й поєднанням стимпанку, магії (званої тавматургією) та химерних наукових теорій і винаходів. Але варто зауважити, що книга доволі некомфортна для читання: містить безліч огидних деталей й моментів, не цурається лайки, часто викликає відразу й невдоволення, справедливість і моральність тут пасуть задніх, а на щасливий фінал для героїв годі сподіватись (втім, я не вважаю це недоліком, радше навпаки). Але про усе по порядку. Вигаданий М'євілем Бас-Лаґ - дивовижний і небезпечний світ, населений безліччю найхимерніших рас: і антропоморфних, і геть ні на що не схожих, і навіть з-поза меж людського часопростору. Люди лиш де-не-де є панівною расою, але вже напевно не наймогутнішою. У "Вокзалі на вулиці Відчаю" події відбуваються в місті-державі під назвою Новий Кробузон, лиш злегка привідкриваючи завісу до інших земель і вимірів. До слова, дуже кортить розширити географію розвіданих локацій, сподіваюсь "Шрам" в цьому допоможе. "Новий Кробузон був патогенним містом, здоровенною чумною ямою. Воно кишіло паразитами, інфекціями й плітками." Величезне гротескне місто вражає розмаїтістю. Його населення налічує більше 6,5 млн. представників найрізноманітніших рас, воно є розплідником гібридних культур і поділене на безліч районів та закапелків: цивілізованих і диких, мирних і небезпечних, добропорядних, де мирно співіснують різні істоти, й переважно чи повністю монорасових кварталів і ґетто. Тут живуть люди, хепрі, ґаруди, кактоїди, водяники, дюймовики, вампіри, трау, ґули, вірми, мафадети, пекельники з іншого виміру, паразити рукохапи (що являють собою руку зі зміїним хвостом), і химерні павуки-естети, що плетуть павутину з матерії самої реальності. А ще є Пороблені - модифіковані органічно чи механічно істоти різних рас і видів. Й це ще далеко не повний перелік дивовижного та розмаїтого населення Нового Кробузона. Місто - строкате поєднання, здавалось, непоєднуваних елементів. Автор дуже детально описує "обшир Нового Кробузона, цієї височенної системи з архітектури й історії, цієї плутанини багатства і нетрів, цього нечистивого пароприводного бога". Над цілими кварталами височіють колосальні дуги Ребер - залишків скелету давно померлої й забутої істоти, а практично осердям міста є Вокзал на вулиці Відчаю - грандіозна споруда багатоцільового призначення, до якої сходиться розгалужена мережа залізничних колій, що охоплюють все місто. Читач може просто фізично відчути цей мегаполіс, намалювати в уяві, вловити його смак, запах, настрій й атмосферу, усю гамму емоцій й почуттів його мешканців: любов, радість, сподівання, щастя, агонію, самотність, горе, жорстокість, провину, лють, сором, каяття, зраду, сум'яття, страх, надію, відчай… Також ми близько знайомимось з героями, з їхніми рефлексії про минуле, спробами примиритись з сьогоденням, мріями, сподіваннями і планами на майбутнє. Книга різносторонньо розглядає Новий Кробузон і його населення. Йдеться тут про владу й тиранію, кримінальний світ, мистецтво, науку, економіку, побут, про різноманітні расові, біологічні, соціальні, психологічні, моральні питання, окультні й технологічні проблеми. Навіть якщо відкинути фантастичну складову й замінити її чимось реальнішим, твір всерівно залишився б цікавим і глибоким. Знаєте, мені здається, що не Айзек Ден дер Ґрімнебулін, "учений у немилості, сумнівної репутації мислитель, який покинув вельми прибуткову посаду викладача заради експериментів надто зухвалих і геніальних для вузьких університетських лобів", не мисткиня-бунтарка Лін, не відчайдушна журналістка Дерхан Сумолок, і навіть не колись величний і могутній, а тепер зламаний фізично й психологічно ґаруда Яґарек (єдиний персонаж, від імені якого місцями ведеться розповідь, в той час як про решту героїв і подій ми дізнаємось зі слів стороннього спостерігача) є головним героєм. Головним є сам Новий Кробузон, що безнадійно застряг в міцних лещатах влади й криміналу. Мені дуже подобається якість, формат та оформлення книг серії "Чумацький шлях". "Вокзал на вулиці Відчаю" не став винятком. Потішили хоч і не численні, проте доречні й цікаві чорно-білі ілюстрації. Окрема подяка за карту міста, без якої було б складно орієнтуватися в багатій географії Нового Кробузона. Переклад дуже хороший.
Анонім
Люблю автора за те, що він може сказати "в цьому світі живуть жінки з головами скарабеїв, за злочини тобі можуть замінити органи на механізми, а ще бувають люди-кактуси, проте дивись, в нас пригоди" і ти така: ну добре добре. Скарабеї-кактуси-пауки з іншої реальності. Як скажете. І світ настільки живий, що його химерність сприймається як щось природне, щось, що не потребує зайвих пояснень. І це насправді захоплююче.
Анонім
Як на мене, найкраща частина не лише трилогії про Нью-Кробюзон, але й у всій творчості автора. Найдинамічніша історія, хоча і обмежена меншою локацією. Загалом це не продовження у традиційному розумінні. Нові колоритні герої, нова локація (плавуче місто Армада), проте і наявні відсилки до героїв та подій першої частини. Тікаючи з Лас-Бага (міста у першій частині), головна героїня потрапляє у полон піратів Армади. Разом з нею ми знайомимося з облаштуванням цього міста, побудованого з сотень кораблів, політикою, мешканцями. Звісно (для творчості Мьєвиля) є одноосібні правителі тирани, які пригноблюють, але загалом у цій частині менше прояву комунізму. Обов'язкова для прочитання для любителів фантастики, фентезі, стімпанку, ну і певною мірою пригод на морі та міжвимірних історій.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях
