Чайна М'євіль

Книга цікава, оригінальна, динамічна, хоч і пригальмовує місцями задля описів різних персонажів, локацій і надання контексту подіям, з непередбачуваним сюжетом, викликає купу емоцій і міцно тримає увагу, створює повноцінний багатогранний світ з харизматичними, проте неоднозначними героями, з похмурою атмосферою Вікторіанської Англії й поєднанням стимпанку, магії (званої тавматургією) та химерних наукових теорій і винаходів. Але варто зауважити, що книга доволі некомфортна для читання: містить безліч огидних деталей й моментів, не цурається лайки, часто викликає відразу й невдоволення, справедливість і моральність тут пасуть задніх, а на щасливий фінал для героїв годі сподіватись (втім, я не вважаю це недоліком, радше навпаки). Але про усе по порядку.

Вигаданий М'євілем Бас-Лаґ - дивовижний і небезпечний світ, населений безліччю найхимерніших рас: і антропоморфних, і геть ні на що не схожих, і навіть з-поза меж людського часопростору. Люди лиш де-не-де є панівною расою, але вже напевно не наймогутнішою. У "Вокзалі на вулиці Відчаю" події відбуваються в місті-державі під назвою Новий Кробузон, лиш злегка привідкриваючи завісу до інших земель і вимірів. До слова, дуже кортить розширити географію розвіданих локацій, сподіваюсь "Шрам" в цьому допоможе.

"Новий Кробузон був патогенним містом, здоровенною чумною ямою. Воно кишіло паразитами, інфекціями й плітками." Величезне гротескне місто вражає розмаїтістю. Його населення налічує більше 6,5 млн. представників найрізноманітніших рас, воно є розплідником гібридних культур і поділене на безліч районів та закапелків: цивілізованих і диких, мирних і небезпечних, добропорядних, де мирно співіснують різні істоти, й переважно чи повністю монорасових кварталів і ґетто. Тут живуть люди, хепрі, ґаруди, кактоїди, водяники, дюймовики, вампіри, трау, ґули, вірми, мафадети, пекельники з іншого виміру, паразити рукохапи (що являють собою руку зі зміїним хвостом), і химерні павуки-естети, що плетуть павутину з матерії самої реальності. А ще є Пороблені - модифіковані органічно чи механічно істоти різних рас і видів. Й це ще далеко не повний перелік дивовижного та розмаїтого населення Нового Кробузона.

Місто - строкате поєднання, здавалось, непоєднуваних елементів. Автор дуже детально описує "обшир Нового Кробузона, цієї височенної системи з архітектури й історії, цієї плутанини багатства і нетрів, цього нечистивого пароприводного бога". Над цілими кварталами височіють колосальні дуги Ребер - залишків скелету давно померлої й забутої істоти, а практично осердям міста є Вокзал на вулиці Відчаю - грандіозна споруда багатоцільового призначення, до якої сходиться розгалужена мережа залізничних колій, що охоплюють все місто. Читач може просто фізично відчути цей мегаполіс, намалювати в уяві, вловити його смак, запах, настрій й атмосферу, усю гамму емоцій й почуттів його мешканців: любов, радість, сподівання, щастя, агонію, самотність, горе, жорстокість, провину, лють, сором, каяття, зраду, сум'яття, страх, надію, відчай… Також ми близько знайомимось з героями, з їхніми рефлексії про минуле, спробами примиритись з сьогоденням, мріями, сподіваннями і планами на майбутнє.

Книга різносторонньо розглядає Новий Кробузон і його населення. Йдеться тут про владу й тиранію, кримінальний світ, мистецтво, науку, економіку, побут, про різноманітні расові, біологічні, соціальні, психологічні, моральні питання, окультні й технологічні проблеми. Навіть якщо відкинути фантастичну складову й замінити її чимось реальнішим, твір всерівно залишився б цікавим і глибоким. Знаєте, мені здається, що не Айзек Ден дер Ґрімнебулін, "учений у немилості, сумнівної репутації мислитель, який покинув вельми прибуткову посаду викладача заради експериментів надто зухвалих і геніальних для вузьких університетських лобів", не мисткиня-бунтарка Лін, не відчайдушна журналістка Дерхан Сумолок, і навіть не колись величний і могутній, а тепер зламаний фізично й психологічно ґаруда Яґарек (єдиний персонаж, від імені якого місцями ведеться розповідь, в той час як про решту героїв і подій ми дізнаємось зі слів стороннього спостерігача) є головним героєм. Головним є сам Новий Кробузон, що безнадійно застряг в міцних лещатах влади й криміналу.

Мені дуже подобається якість, формат та оформлення книг серії "Чумацький шлях". "Вокзал на вулиці Відчаю" не став винятком. Потішили хоч і не численні, проте доречні й цікаві чорно-білі ілюстрації. Окрема подяка за карту міста, без якої було б складно орієнтуватися в багатій географії Нового Кробузона. Переклад дуже хороший.

Люблю автора за те, що він може сказати "в цьому світі живуть жінки з головами скарабеїв, за злочини тобі можуть замінити органи на механізми, а ще бувають люди-кактуси, проте дивись, в нас пригоди" і ти така: ну добре добре. Скарабеї-кактуси-пауки з іншої реальності. Як скажете. І світ настільки живий, що його химерність сприймається як щось природне, щось, що не потребує зайвих пояснень. І це насправді захоплююче.

Як на мене, найкраща частина не лише трилогії про Нью-Кробюзон, але й у всій творчості автора. Найдинамічніша історія, хоча і обмежена меншою локацією. Загалом це не продовження у традиційному розумінні. Нові колоритні герої, нова локація (плавуче місто Армада), проте і наявні відсилки до героїв та подій першої частини. Тікаючи з Лас-Бага (міста у першій частині), головна героїня потрапляє у полон піратів Армади. Разом з нею ми знайомимося з облаштуванням цього міста, побудованого з сотень кораблів, політикою, мешканцями. Звісно (для творчості Мьєвиля) є одноосібні правителі тирани, які пригноблюють, але загалом у цій частині менше прояву комунізму. Обов'язкова для прочитання для любителів фантастики, фентезі, стімпанку, ну і певною мірою пригод на морі та міжвимірних історій.

Довго відкладав цю книгу, адже офіційно було заявлено як стімпанк, а той жанр не дуже люблю. Проте це стільки ж стімпанк, скільки і фентезі, фантастика, детектив, місяцями бойовик, філософська притча, детектив, жахи. І всі жанри ретельно перемішані, доповнюючи один одного. Від самого початку у читача є змога повністю розкрити потенціал своєї уяви. Адже саме місто, яке свого роду теж герой історії, різні раси, винаходи дозволяє розійтися фантазії. До основної історії (з метеликом) автор підводить нас поступово, знайомлячи зі світом та героями.
Вагому роль у книзі займає революційна тематика, право на самовизначення (правда певним недоліком цього слід зазначити, що автора надихнув комунізм).
А ще слід вказати, що цей роман дуже кінематографічен. Тому, колись не проти подивитися б фільм (або серіал), правда такий на якому не будуть економити.

📙 Чайна М'євіль "Вокзал на вулиці Відчаю"

Це перший роман із трилогії, дія якого відбувається в уявному світі Бас-Лаґ, що є готично-вікторіанським і кібер-футуристичним водночас.
Одним словом визначити жанр цього роману важко. Це New Wierd, бурхлива суміш фентезі, наукової фантастики та жахів. Є магія, яку розглядають як науку, психовампіризм, антиутопія і дрібка елементів, що нагадують кіберпанк.

Одразу скажу, що це не комфортне читання, не та книга, від якої вам стане легко і приємно. Читання явно нестандартне, і це видно з перших сторінок.
Ласкаво просимо до Нового Кробузона, міста серед гір токсичних відходів, димлячих фабрик і забруднених річок, відкритих звалищ і жалюгідних гетто, расизму і деспотизму, вкрадених мрій і зруйнованих життів, безпринципних злочинців і органічних творів мистецтва, огидних мутацій та страхітливих переробок.

Цей гнилий мегаполіс кишить безліччю дивних істот, це абсурдна суміш дуже різних рас і культур, змушених миритися одна з одною.
Персонажі роману, безумовно, оригінальні і не мають нічого від стереотипу класичного героя. Це невелика група людей (а також інших створінь), які стоять між містом і хаосом, борючись проти злочинних асоціацій, державних збройних формувань, монстрів і проти власної совісті.
📝 Розумний і завзятий Айзек Ден дер Ґрімнебулін, нетрадиційний вчений, не дуже шанований в академічниому світі,
📝а також його кохана Лін, хепрі, жінка з головою скарабея, яка втекла зі своєї родини, щоб стати вільною мисткинею.
Мені сподобався сміливий вибір зробити головного героя пузатим чоловіком, а його дівчину — комахою.
📝Яґарек, людина-птах, позбавлений крил, його злочин - крадіжка вибору другого рівня обтяжена особливою неповагою. Невідомо, що це за злочин, скоєний ґарудою, але з часом ми будемо все краще пізнавати його як характер. Персонаж, якого я любила від початку до кінця, і справжній оповідач книги.
📝Дерхан, журналістка, яка пише для підпільної опозиційної газети;
📝 таємничий і поетичний Ткач.

📌М’євіль не дає нам кінцівки, яку б ми хотіли мати – такої, де конфлікти вирішуються, погані хлопці отримують по заслугах, а хороші хлопці винагороджені.
Немає прощення, немає спокути... є лише насильство, страх, сморід і бруд... словом, у Новому Кробузоні не може бути щасливого кінця.

Я закрила книгу майже шокована, але готова повернутися до автора та його "Шраму".

«Шрам» Чайни М'євілля — це не пряме продовження «Вокзалу на вулиці Відчаю», а окремий роман, дія якого розгортається в дивному та магнетичному світі Бас-Лаґ. З попередньою книгою пов’язана Белліс, лінгвістка, колишня коханка Айзека, яка втекла з Нового Кробузона.

Історія нескінченних і складних махінацій розгортається в романі, який поєднує в собі елементи стімпанку, наукової фантастики, шахрайських романів та багатьох інших жанрів.

Сюжет доволі приємний, він зберігає високу концентрацію непередбачуваності та дивацтв.
Неймовірно харизматичні та багатогранні персонажі, готові маніпулювати один одним заради власних цілей. Герої вражають, вони завжди залучені в якусь пригоду з хорошою дозою неочікуваних поворотів.
📝Є ті, хто прагне отримати божественну силу (Коханці);
📝ті, хто планує повернутися додому (Белліс Колдвин, Силас Фенек);
📝ті, хто хоче почати нове життя в піратському місті-державі (Таннер Сак і Шекель);
📝а також ті, хто виступає проти плану Коханців і хоче повернути стару Армаду (вампір Бруколак).

Мораль (як завжди у М'євілля) заплутана, і важко з упевненістю встановити, чия правда.
Раси ще різноманітніші, ніж у "Вокзалі...": присутні какти, вампіри, лангусти, струпарі, риболюди, жорстокі й небезпечні ґринділи, анофелеси, загадковий аванк та різноманітні Пороблені.

«Шрам» — твір, який перевершує свого попередника, це приголомшливе поєднання магії та технологій, науки та історії, філософії та пригод. Маємо далекий, дуже далекий від класичного фентезі, але блискучий приклад безмежної фантазії, який нечасто вдається знайти серед плаского океану посередності жанру.

Власне, після Вокзалу я чекав появи Нового Кробюзона з його інтригами, похмурістю, але отримав саму лиш Армаду. Так, там вистачає своїх інтриг, своєї історії, власної атмосфери. Але от похмурості якось не вистачає.
Але, гортаючи сторінку за сторінкою, розумієш, що не просто так все, Армада це не якийсь там Кробюзон, це щось абсолютно нове.