Шрам

«Шрам» Чайни М'євілля — це не пряме продовження «Вокзалу на вулиці Відчаю», а окремий роман, дія якого розгортається в дивному та магнетичному світі Бас-Лаґ. З попередньою книгою пов’язана Белліс, лінгвістка, колишня коханка Айзека, яка втекла з Нового Кробузона.

Історія нескінченних і складних махінацій розгортається в романі, який поєднує в собі елементи стімпанку, наукової фантастики, шахрайських романів та багатьох інших жанрів.

Сюжет доволі приємний, він зберігає високу концентрацію непередбачуваності та дивацтв.
Неймовірно харизматичні та багатогранні персонажі, готові маніпулювати один одним заради власних цілей. Герої вражають, вони завжди залучені в якусь пригоду з хорошою дозою неочікуваних поворотів.
📝Є ті, хто прагне отримати божественну силу (Коханці);
📝ті, хто планує повернутися додому (Белліс Колдвин, Силас Фенек);
📝ті, хто хоче почати нове життя в піратському місті-державі (Таннер Сак і Шекель);
📝а також ті, хто виступає проти плану Коханців і хоче повернути стару Армаду (вампір Бруколак).

Мораль (як завжди у М'євілля) заплутана, і важко з упевненістю встановити, чия правда.
Раси ще різноманітніші, ніж у "Вокзалі...": присутні какти, вампіри, лангусти, струпарі, риболюди, жорстокі й небезпечні ґринділи, анофелеси, загадковий аванк та різноманітні Пороблені.

«Шрам» — твір, який перевершує свого попередника, це приголомшливе поєднання магії та технологій, науки та історії, філософії та пригод. Маємо далекий, дуже далекий від класичного фентезі, але блискучий приклад безмежної фантазії, який нечасто вдається знайти серед плаского океану посередності жанру.

Власне, після Вокзалу я чекав появи Нового Кробюзона з його інтригами, похмурістю, але отримав саму лиш Армаду. Так, там вистачає своїх інтриг, своєї історії, власної атмосфери. Але от похмурості якось не вистачає.
Але, гортаючи сторінку за сторінкою, розумієш, що не просто так все, Армада це не якийсь там Кробюзон, це щось абсолютно нове.