Відьмак. Меч призначення. Книга 2

Продовження пригод Відьмака. Сюжетна лінія починає набувати обертів. У цій частині Ґеральт вперше зустрічає Цірі і знаходить своє призначення. Окрім цікавих персонажів та хитромудрих переплетінь, читачу залишає свій відбиток стилістика поданого жанру, зокрема специфіками мови та деякі окремі вирази, які для фанатів франшизи вже давно стали крилатими.

Ніколи не любила писати відгуки на окремі книги циклу, бо дуже складно уникнути спойлерів на попередні часитини. Але поки що я бачу лише зародки цільного сюжету і, думаю, проспойлерити щось важко.⠀
Друга частина це так само збірка оповідань про пригоди Геральта з Рівії. І вона сподобалася мені більше за першу. У ній глибше розкриті характер та почуття героїв. Тут не просто холодний та стриманий Відьмак, а чоловік якого намагалися таким зробили шляхом мутацій. Тут є широкий та об'ємний всесвіт, зі своїми правилами. А ще тут є Призначення, яке здається мені цікавим початком для масштабної історії.⠀
Якщо після першої частини я не була впевнена, що цикл мені сподобається, то друга дала мені більш позитивні враження.

Продовження саги про Відьмака - принципового й безстрашного винищувача потвор і захисника людей. Ця книга також є збіркою оповідань, але вже не просто скомпонованих із раніше написаних, а вже цілеспрямована розповідь автора про пригоди Ґеральта із Рівії.

Відьмаки - це мутанти, навчені магії, які за плату розправлялися із чудовиськами, що нападають на людей. Вони мандрівники світом, які не привʼязуються ні до місця, ні до людей, їм не відомі емоції. Але чи насправді це так? Чи це частина образу, вимушена способом життя?

Автор використовує троп про «призначення» головного героя. Тому, як Ґеральт не втікав від Цірі, зрештою, він взяв опіку над нею, бо саме вона була йому призначена.
Окрема велика тема в цій книзі - війна розвʼязана одним із королів проти решти. І ця тема зараз додає подіям зовсім іншого контексту і розуміння. Яким би нейтральним щодо політики не був Ґеральт, він не зможе залишатися осторонь, бо йому доведеться стати на захист тих, хто йому дорогий. 


Ще мені подобається, як автор використовує у своїх книгах посилання на всім відомі казки. Наприклад, про Попелюшку чи «Гуси-лебеді», показуючи, як люди по-своєму переказують події, й тим самим наближаючи сюжет із вигаданими драконами, гулями й вовкулаками до читача такими знайомими із дитинства історіями.