Голлі Блек “Лихий Король”
👑10/10🗡️

ААААА ЦЕ ПРЕКРАСНО

Ця частина зайшла мені ще більше, ніж попередня. Ух, яка ж прекрасна динаміка стосунків між Джуд та Карданом. Ця напруга, це бажання Кардана підкорити серце Джуд, це нерозуміння Джуд того, що ж Кардан насправді хоче... Як же це шедеврально. Проте Народ Повітря - це серія про політику, не про романтику. А політика тут дійсно дууже цікава.

Після подій "Жорстокого Принца" ситуація набирає обертів. Джуд отримує владу якої так прагнула, проте використовує її розважливо, намагаючись максимально обережно, аби вберегти своїх близьких. Політичні інтриги тут описані настільки майстерно, що неможливо відірватись, хочеться читати ще, і ще, і ще. А зради - це щось із чимось.

Фінал був ну настільки неочікуваним, що аж щелепа відвисла. Я одразу схопила наступну частину, адже хотілось знати, що ж там було далі.

Однозначно рекомендую прочитати цю серію всім, хто, як і я, любить фентезі, політику, сильних головних героїв, та розумних хлопчиків (if you know you know ;)).

Голлі Блек “Жорстокий Принц”
👑10/10🗡️

Ухх, як багато я могла би написати про цю книгу. Жорстокий Принц - однозначно один з найкращих фентезі, що я читала.

Це просто… вау. Я реально закохалась у цю книгу. “Жорстокий Принц” — це не просто фентезі, це щось дуже особисте для мене. Я не очікувала, що вона мене так зачепить. Джуд — ніби я. Можливо, ми навіть занадто схожі. Її характер, її впертість, як вона тримається після всього — дуже відгукується. Сцени, де її принижують, були прям болючі. Я ніби знову опинилась у своєму шкільному минулому…

Мені дуже подобається, що цей світ такий далекий від ідеального. Він дивний, часом навіть незрозумілий, але в цьому його сила. Він жорстокий, місцями навіть злий, і здається, ніби Джуд взагалі немає у ньому жодного місця. Там усе неспокійне, як у реальному житті.

А персонажі - це взагалі щось нереальне. Вони всі різні, всі зі своїми дивацтвами. Немає відчуття, що хтось тут просто для масовки. А Джуд і Кардан… Господи. На початку я думала: “ну от і як у них має зародитися якийсь романік?” А потім… Потім усе почало змінюватися. Повільно. Неочікувано. Майже непомітно. І під кінець я вже дригала ніжками під час від кожної їхньої сцени :D

Ще дуже круто, що книга читається як фільм. Усе так легко візуалізується. Атмосфера — просто бомба. Мені було дуже цікаво, дуже емоційно, і я точно ще не раз до цієї історії повернусь.

Це моя 10 з 10. Без сумнівів.

Хто сказав, що полювання на чудовиськ має бути на голодний шлунок?
"Відьмак. Офіційна кулінарна книга"
✨🍴10/10🍴✨

Ця книга — справжній подарунок для фанатів «Відьмака» і для тих, хто не проти поїсти так, ніби щойно повернувся з корчми в Білому Саду. Або з поля битви. Або з сауни зі Скелліге (там, до речі, свої традиції). Я так давно хотіла її придбати, і от, нарешті, дійшли мої руці до неї.

Авторки — Аніта Сарна та Кароліна Крупецька — зробили неймовірну річ: вони перетворили вигаданий світ на щось дуже смачне і реальне. У книзі аж 80 рецептів, які наче зійшли з тарілок Геральта, Цірі чи Лютика (хоча Лютик, здається, більше по винах, ніж по куховарству, але все ж). Тут є все: від ситних рагу з Велена до витончених пирогів з Туссану. І так, там навіть є рецепти міцних напоїв. Бо що за вечеря без келишка хорошого меду?😌

Окремо варто виділити хороші, гарні, та якісні ілюстрації. Вони такі атмосферні та апетитні, а найголовніше - вони дають чітке уявлення про те, як має виглядати готова страва. Це для таких, як хлопець мій, в якого половина страв - чорна.

Атмосфера в книзі — лампова до неможливості. Це не просто збірка рецептів, це кулінарна подорож Континентом. Ти ніби не готуєш, а проживаєш маленьку історію: «О, сьогодні я зварю гуляш з кабана з Велена, а завтра запечу яблука по-оксенфуртськи, як справжній студент-магістр алхімії».

Рецепти при цьому не лише для досвідчених кухарів. Тут все написано доступно, з поясненнями і порадами. Навіть якщо ти в реальному житті готуєш максимум яєчню, ця книга може надихнути на щось героїчніше (принаймні — на тушковану капусту).

✨ Тож, підсумок ✨
Книга — шикарна. Атмосферна, красива, смачна. Навіть якщо не плануєш готувати, вона чудово виглядає на полиці і дарує натхнення. А якщо плануєш — то готуйся до справжніх гастрономічних пригод. І пам’ятай: якщо страва не вдалася — завжди можна сказати, що це рецепт з Каер Морхену. Там, знаєш, хлопці не особливо про соуси парилися))

Це найгірший роман, який я коли-небудь читала.

Заінтригувала? Певно ж. Поясню чому.

Чому я придбала цю книгу?
- Купувала я її по передзамовленню. Побачила в інстаграмі купу відео, де цей дарк роман описують як "еротичний переказ "Красуні та Чудовиська", який варто прочитати до дня Святого Валентина". Так як це моя улюблена казка та я обожнюю все з нею пов'язане, я повелась на цю рекламу, подивилась відгуки англійською (англомовній аудиторії теж, на диво, дуже зайшла ця серія), та придбала книжечку. Взагалі я вважаю, що "Красуню та Чудовисько" дійсно можна дуже круто переписати по-еротичному, адже в ній є така незрівнянна напруга між головними героями. Коли я очікувала книгу, уявляла якою ж захопливою вона буде, і які самі сцени можна було би написати в ній. Проте це було жахливо.

Зав'язка.
- Зав'язка книги триває приблизно 80 сторінок, що дуже мало, особливо для першої частини із серії. Навіть 200 сторінок було би досить мало для такого великого світу, який захотіла створити К.Ф. Брін. Тут у нас і демони, і королі, і політика, і перевертні. Було би логічно описати яким чином Фінлі дізналась про хворобу, як досліджувала історію прокляття, та найголовніше — яким чином вона відкрила цілющі властивості вічнолиста. На мою думку, це варто було би робити через персонажів: батьки Фінлі в дитинстві певно розказували їй з братами та сестрами про історію королівства, передавали певні знання. Але ж ні, в читача просто швиряють куски інформації, яку йому самому доведеться якось пережовувати, зліплюючи сюжет докупи. Це жахливо, адже роман абсолютно не стріктурований. Під кінець ми дізнаємось ще більше інформації, яку слід було розкрити на початку, і загалом це не роман, а есе в довільній формі.

Персонажі.
- Фінлі — головна героїня з величезним потенціалом, який досить дивно розкрила авторка. Вона не жахлива, проте читачеві не до кінця зрозумілий її характер, адже авторка нечітко описала історію Фінлі та її сім'ї, що дуже дивно, враховуючи, що весь сюжет і крутиться навколо сім'ї. Ніфейн же взагалі якийсь поц, який кожного разу, коли зустрічається з Фінлі, потсає перед нею іншим. Спочатку він привабливий, потім бісячий, потім нестерпний, а потім ну прям бусінка. Це не художній прийом, це просто не пропрацьований персонаж. Діалоги між цими двома жахливі; вони і п'яти хвилин не можуть поспілкуватися, бо завжди збуджені, і це ОГИДНО. Взагалі всю книгу я відчувала огиду по відношенню до відносин гг.

Еротичні сцени.
- Як би мені хотілось, аби я жартувала/брехала. Проте ні, це дійсно викликає рвотний рефлекс. Ніфейн у нас перевертень, котрий може ставати звіром. І звір у нього... альфа. Так, альфа. К.Ф. Брін запхала в цю книгу омегаферс, ніби це дешевий фанфік 14-річної дівчинки. І це викликало тааакииий крінж при прочитанні. Ніде, повторюсь, ніде я не бачила, що тут будуть перевертні та/чи омегаверс. Але ВСІ сцени 18+ були ПРОНИЗАНІ ним. Це неможливо читати. "Я відчула поштовх сили, який спрямував його звір до мене, бажаючи підкорити мене" і тому подібні фрази викликають лише огиду і бажання закинути книгу і позбутися її. Повноцінного с*ксу між гг не було, і я навіть не пам'ятаю чому — настільки дурне було обґрунтування. Тобто всі +-400 сторінок ми читаємо хтиві думки гг та сцени притискання одне до одного. А сцени зі слугами більше схожі на білі вечірки P. Diddy. Мені було дуже тяжко це читати, і я не знаю кого це збуджує. Не можу цього уявити.

Іронія та гумор.
- Я в багатьох відгука бачила думку про те, що цей роман висміює сучасні дарк романи, іронізє їхню абсурдність. Ні. Він став одним із них. Тут немає дотепності, немає іронії, немає гумору, це майже 400 сторінок абсурду та жаху.

Загалом ми маємо:
- Жахливу реалізацію сюжету;
- Картонних персонажів;
- Прісні пусті діалоги;
- Огидні сцени 18+;
- Дивний та надто швидкий фінал.

Нікому ніколи не раджу це читати.

Анджей Сапковський «Відьмак. Час Погорди» (Книга 4)
⚔️ 10/10 ⚔️

Моя найулюбленіша частина «Відьмака». "Час Погорди" — це точка неповернення. Якщо "Кров ельфів" була розмірковуванням перед бурею, то тут вона нарешті вибухає на повну силу. Війна, зрада, хаос і руйнування — світ Відьмака більше не той, що раніше. І кожен герой цієї історії мусить зробити свій вибір. Сапковський більше не зволікає. Політичні інтриги розгортаються у відкритий конфлікт, а персонажі, яких ми знаємо і любимо, опиняються в самісінькому центрі катастрофи.

"Час Погорди" — це історія про те, як усе може змінитися за мить. Це книга про війну — не лише між арміями, а й між людьми, яким доводиться робити важкі вибори. Геральт вперше за довгий час зазнає поразки. Цірі — втрачає дитячу наївність. Світ — скочується у темряву.

Сюжет розганяється до шалених швидкостей. Це вже не філософські розмови під час довгих подорожей, а постійна напруга, бій за виживання і болісні втрати.

Як же неймовірно боляче було читати про нещасну Цірі, і як же майстерно Анджей описує її пригоди. Як завжди, кінець книги – моя найулюбленіша частина, яка спричиняє таку величезну бурю емоцій.