Андрофаги

Андрофа́ги – це буквально людожери, каннібали. Ймовірно це плем'я, яке мешкало на північ від Скіфії.

Коли вперше побачила обкладинку та почула назву відразу зацікавилась цією історією. Потім ще вдалося побувати на онлайн-презентації книги та поставити запитання автору під час трансляції (до речі, кому цікаво, запис був на сторінці ВСЛ).

Події в книзі відбуваються наприкінці 90-х років. Тут фігурують кримінальні структури та дивна релігійна секта. Головний герой Денис Чорний працює молодшим слідчим у невеликому містечку Холодне Поле, що на Київщині.

У місті починають відбуватися жорстокі вбивства, маніяк не жаліє ані підлітків, ані жінок, ані тварин, мешканці налякані. Холодне Поле починає говорити про Звіра, адже людина не може бути здатна на таку жорстокість.

Хто читав «Я бачу вас цікавить пітьма» зразу побачить багато спільного: професія головних героїв, дивне містечко, назва якого складається з двох слів, розслідування і навіть «Звір». По факту сюжети різні: мотивація вбивць, підтексти, психологічна складова тощо. Загалом мені було дуже цікаво читати. Але були і шаблонні фрази/події/вчинки героїв, які псували враження.

Особливо мені не вистачило власне самих андрофагів. Можливо, надто чутливих читачів це і порадує, але ж назва книги обіцяла мені більшого. До речі, книга могла з’явитись під назвою «Голодне поле», яка насправді (на мою думку) більше підходить цій історії.

І на останок із цікавого: жилки на м’ясі з якого викладено людину на обкладинці імітує стравохід та шлунок.

Прочитавши книгу "Андрофаги" Данила Клочко, моєю першою думкою було "Хочу екранізацію"💭

Вже з перших сторінок ви починаєте розуміти, що це не типовий трилер. Тут багато відвертих та не завжди приємних деталей, які шокують, але в той же час, тримають в напрузі.

Наприклад, навіть саме слово "андрофаги" з давньогрецької це поєднання слів "людина" та "поїдаючий". А якщо говорити відверто, то це – людожери, каннібали, а за відомостями Геродота – плем'я, яке мешкало на північ від Скіфії (в лісах між верхніми Дніпром і Доном).

І навіть якщо дивитися на обкладинку, то одразу стає зрозуміло, про що буде йти мова у книзі. У нас є випускник Львівської школи міліції Денис Чорний, а також загадковий Господар та його Звір, які тримають в жаху невелике містечко на Київщині. Відбувається серія гучних вбивств, а також гине наречена головного героя.

Всі мешканці міста дуже налякані цією жорстокістю, тому що Звір не зупиняється ні перед чим: жертвою може стати, як школяр, так і доросла жінка чи чоловік.

Також варто відмітити, що події відбуваються наприкінці 90-х років, тому атмосфера у книзі специфічна, але як на мене, то вона повністю відповідає тому часу.

Читаючи "Андрофаги" згадувала собі фільм "Спліт" (якщо не бачили – дуже раджу переглянути) та те, як Джеймс МакЕвой показав нам свого персонажа. Якось так я собі візуалізувала й цю книгу.

До речі, якщо ви її читали, то поділіться своїми враженнями в коментарях.

Книга, яка, попри амбіції бути серйозним фантастичним твором, залишає після себе відчуття недопрацьованості та розчарування. З самого початку здається, що сюжет має потенціал: тема людожерства, соціального розпаду і боротьби за виживання могла би стати основою для глибокої та захопливої історії. Проте реалізація залишає бажати кращого.

Однією з головних проблем роману є поверховість персонажів. Вони здаються пласкими і недостатньо розвиненими, їхні мотивації виглядають непереконливо, а взаємодії — штучними. Немає тієї емоційної глибини, яка дозволила б читачу перейнятися долями героїв і по-справжньому зануритися в їхній світ. Відсутність психологічної складності робить книгу більш схожою на рядовий екшн, де діалоги і події зливаються у суцільний шум, не залишаючи глибокого враження.

Що стосується сюжету, то, попри цікавий задум, його розвиток є досить передбачуваним, а деякі повороти здаються надто натягнутими й нелогічними. Автор часто вдається до кліше, які могли б бути виправдані, якби вони були подані з інноваційної точки зору, але цього не відбувається. Натомість у книзі не вистачає інтриги та напруги, що так необхідні для історій цього жанру. Світ, який створює Клочко, хоч і задуманий цікавим, не є достатньо опрацьованим: читачеві бракує деталей, що зробили б його живим і реальним.

Мова також не викликає захоплення: стилістично текст часто виглядає важким, деякі описи занадто перевантажені або невиразні. Це ускладнює сприйняття і робить читання менш приємним. Хочеться більше лаконічності, чіткості й художньої майстерності в подачі матеріалу.

Загалом, Андрофаги — це книга, яка не змогла розкрити свій потенціал і залишає після себе враження втраченої можливості. Це могла б бути захоплива і глибока історія про виживання в жорстокому світі, але натомість вона перетворилася на невибагливе читво, яке не запам'ятовується і не викликає емоційного відгуку.