З цієї книги почалось моє знайомство з авторкою ☺️. Ця історія отримана від свідків і героїв трагедії 1940-Х років, частина з архівів.
На початку книги ми дізнаємося з інтерв’ю, журналістки Дарини Гощинської про життя в СРСР. Хоч я там не жила (слава Богу), але читаючи я мала приємну ностальгію, повернулась в спогади дитинства, а саме мова йшла про те, як раніше діти робили «секретики»☺️. Тут я згадала про те як сама з подругою їх робила і це був такий скарб💎, ми брали скельце, під нього клали всякі дрібні речі і притрушували землею, а потім ходили й дивились чи на місці наш «секретик». На цьому вся теплота і закінчилась, оскільки далі ми поринемо у світ протистояння УПА із кацапами та в сучасний балаган в політиці…
Що не сподобалось, так це важкі переходи між теперішнім і минулим. Але з 200-Ї сторінки стало зрозуміліше. Йдеться про молодого повстанця Андріана, що отримав поранення, лежачи в лікарні, згадує про все що сталося, про НКВдистів, ССовців, фашистів. Як пізніше виявилося - події з Андріянового життя бачили уві сні головні герої книги Дарина та Андріян.
Андріян згадує як його побратим «Карий» розповів про те, що батько через голод помер, а матір ще дихала, однак труповоз забрав її також, щоб ще раз не їхати…
З історії про Андріана, ми дізнаємось про життя солдата в УПА, їх переховування та боротьбу з фашистами і совєтами. Зраду ж «своїми», читаючи, ми відчуємо на смак.
Автор висвітлює і тему політики в сучасній
Україні, досить влучні слова підбирає, все це відбувається у розмові журналістки
Горщинської з депутатом на імʼя Вадим.
Книга цікава, на початку вона мене зігріла теплими спогадами з дитинства, потім показала життя та боротьбу справжніх українців проти фашистів і кацапів, також нагадала про те, що свої люди зраджують набагато болісніше ніж чужі.
Я би радила її прочитати, але над нею треба думати, це не роман для відпочинку, це книга для роздумів...
"Часом те, що нас убиває, робить сильнішими наших дітей"
Не дарма цей нагороджений численними преміями роман вважається одним з найвизначніших у сучасній українській літературі. Забужко вміє піднімати такі пласти, що ой-йой.
Скажу чесно - мені було страшнувато братися за цю книгу. І справа не в обсягу фізичному. Але я не пошкодувала на жодній сторінці. Попри складний синтаксис і лексику, після якої взагалі сумніваєшся, чи ти знаєш українську мову, ця книга бере в полон. І не відпускає.
Історія розгортається у різних часових проміжках: у Києві початку 2000-х і на Західній Україні 1940-х. Повстанське життя у густих карпатських лісах і сучасність вдаються авторці однаково добре.
Про сюжет. Журналістка Дарина планує зняти фільм про упівку Олену Довган. Вона знайомиться з двоюрідним онуком Олени, Адріяном і закохується в нього. А потім починаються сни. Спочатку в сни Адріяна приходить незнайомець, а потім, через неймовірну сильне кохання, Дарина і Адріян бачать спільні сни. І роблять все, щоб розгадати таємницю.
Забужко показує світ української політики, журналістики і спецслужб.
"Потомствений кагебіст, сказитися. Наш сімейний потомствений кагебіст - як ото домашні лікарі були в англійських вікторіанських романах: із покоління в покоління, від мами до дочки..."
Убивства не лише Чорновола і Гонгадзе, а й Тараса Процюка та Вадима Бойка. "Темники" і ФСБшні "специ", які рулювали в українських ЗМІ. Радянські офіцери, які до скону вірили, що все робили правильно, коли боролися з бандерівцями і висилали до Сибіру цілі родини.
Всі секрети рано чи пізно будуть розкриті. Загарбники не зуміли стерти пам'ять - пронесена через табори, вона воскресає у дітях і онуках.
В цій книзі буде ще багато таємниць, болю і зради. Голодомор, УПА, каральна радянська психіатрія і Куренівська трагедія. Але буде й справжня дружба, кохання і вірність принципам.
Світ цієї книги настільки глибокий, сильний та безмежний, що неможливо відірватись ні на мить, а розмови, діалоги, випадкові фрази та думки хочеться перечитувати знову і знову, адже я вперше читала щось подібне - настільки величне, настільки проникливе та прекрасне (а сумнівів тут бути не може, мова роману заслуговує окремої детальної розвідки та опису, Забужко вміє влучно добирати слова, будувати такий текст, що навіть не дивлячись на те, що речення часом займає значну частину сторінки, ти його читаєш, схоплюєш, пропускаєш через себе і розумієш, як ніщо інше. Більше того - хочеться перечитувати знову і знову.
Я дуже довго відкладала знайомство з творчістю Забужко на потім. Мені завжди здавалося, що я не зможу її зрозуміти, а її "Польові дослідження..." або "Музей..." асоціювались у мене з чимось монументальним, заскладним і незрозумілим для мене. Моє відчуття мене не підвело: 5 років тому я, скоріш за все, не змогла би оцінити цю книгу. А зараз саме той момент. Саме той був в мене настрій, щоб читати щось подібне та масштабне (а об*єм книги справді вражає, я носила її з собою в транспорті і вона займає добрячу частину моєї сумки та досить-таки не легенька на вагу. Я наважилась розгорнути цю книгу і на тиждень потрапила в якийсь незвичний, навдивовижу моторошний, дивний, чудовий, з присмаком суму та пристрасті, з часточкою минувшини та теперішності. З першої ж сторінки я зрозуміла, що книга мене не відпустить.
Сюжет роману дуже незвичний, спершу читаєш - і не можеш зрозуміти, а що ж відбувається? Уривки розмов, думок, снів, зображення випадкових доторків, вчинків та дій з майже кінематографічною точністю вибудовують в уяві чітку картинку лише через багато десятків сторінок. На обкладинці читаємо : "Сага трьох поколінь..." але не отримуємо "Сагу" в її "стандартному" вигляді. Є історія. Є родина. І минувшину родини ми діємося через призму досліджень сучасних людей. В цю канву вплітається проекція в минуле, життя "повстанців, котрих тоді називали бандитами". Крім того, все це пов*язане між собою містичністю снів, відчуттів,випадкових збігів, інтуїтивних здогадок. Шалений літературний коктейль! Кожний новий розділ - нова подача матеріалу, нове світовідчуття.
Проблематика Роман надзвичайно широкоплановий. Я не можу сказати, що він "про УПА", що може відлякати потенційних читачів, бо тема, не секрет, суперечлива. Але для мене тут вимальовується ціле полотно тем та ідей: зв*язок поколінь між собою, історична пам*ять, дружба,кохання, зрада, обов*язок та право; як майстерно письменниця передає дух кожної історичної епохи - трагічні національно-визвольні змагання, небезпечні сімдесяті, початок двухтисячних - боротьба за владу, вплив, жага грошей... Здається, що тут є все. Кожна частина може бути окремо досліджена за своїм жанрово-ідейно-тематичним спрямуванням, проблематикою та стилем.
Враження Читати було важко. Я ніби продиралась крізь нетрі тексту, намагаючись вловити сюжетну ниточку і нанизати на неї бусинки тих історій, що по крупиці викладає Оксана Забужко. Але в мене не виникало думки покинути цю книгу, згорнути її та заховати, бо вона справді мене зачепила чимось. Можливо, я не змогла відірватися від її мови, довершеної та добірної; можливо, мене заманила "Тема про УПА"; а, може, книга має свою атмосферу, котру дуже важко передати. Такий собі музей... Музей покинутих секретів, де кожне слово - таїна, що приховує у собі щось автентичне, неповторне, глибинне.
