Оксана Забужко
Країна: Україна
9.1
/10
| Роки життя
|
19.09.1960 |
| Місце народження | Луцьк, Волинська область |
| Освіта | філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
| Мова творів | українська |
| Діяльність | письменниця, літературознавиця, публіцистка, поетеса
|
| Популярні книги | «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», «Польові дослідження з українського сексу»
|
| Відома цитата | «Мова — будь-яка — то таки найбільша любов мого життя: тільки-бо мова спроможна поєднати музику і міф — дві речі, без яких світ був би просто непридатним до проживання».
|
1. Оксана Забужко ― біографія
1.1 Місце народження
1.2 Освіта та кар’єра
1.3 Родина
1.4 Громадська діяльність
2. Творчість
2.1 Поезія
2.2 Проза
2.3 Наукові роботи
2.4 Переклади
2.5 Публіцистика
3. Адаптації творів Забужко
4. Цитати письменниці
Оксана Стефанівна Забужко ― народилася 19 вересня 1960 року у Луцьку Волинської області. Відома як письменниця, поетеса, есеїстка, а також феміністська літературознавиця та політична діячка.
Оксана Забужко ― біографія
Місце народження
Народилася письменниця у родині шістдесятників 19 вересня 1960 року у Луцьку. Коли в 1965 році розпочалися репресії інтелігенції, родина вимушено переїхала з Луцька. А з 1968 року Оксана Забужко живе у Києві.
Освіта та кар’єра
За словами самої письменниці – філологічну освіту вона здобула вдома.
Із 1977 до 1982 навчалася на філософському факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. А в 1985 закінчила аспірантуру з естетики.
1987 рік ― О. Забужко прийняли до Спілки письменників СРСР. Цього ж року захистила кандидатську.
Впродовж двох років викладала естетику й історію культури у консерваторії ім. П. Чайковського в Києві.
А в 1992 стала викладачкою української культури в Університеті штату Пенсільванія. Згодом і в університетах Гарвард а та Піттсбур га. А в 2001 році почала викладати літературну майстерність у КНУ ім. Т. Г. Шевченка.
Родина
Народилася письменниця у родині шістдесятників. Батько ― Стефан Забужко. Був літературним критиком і перекладачем.
Мама ― Надія Обжирко-Забужко, працювала вчителькою української літератури. Розробляла методичні та літературознавчі матеріали для школярів.
Чоловік письменниці ― Ростислав Лужецький, мистецтвознавець і український художник.
Громадська діяльність
Окрім письменницької діяльності Оксана Забужко також веде активну громадську. Ось декілька важливих пунктів із її діяльності:
- 1995—2010 ― віцепрезидентка українського ПЕН-клубу.
- 2004 ― привертала міжнародну увагу до виборів в Україні.
- 2018 ― підтримала відкритий лист, який закликав світових лідерів до захисту ув'язненого у Росії Олега Сенцова.
- 2023 ― потрапила до 100 жінок року за версією BBC.
Творчість
Творчий доробок Оксани Забужко складається з поетичних текстів і прозових. А також включає наукові праці, численні переклади та публіцистику.
Поезія
Найвідоміші видання поезій Оксани Забужко: «Травневий іній», «Новий закон Архімеда», «Дириґент останньої свічки», «Автостоп», «Друга спроба. Вибране».
Проза
Крім поезії, у творчості письменниці є також прозові тексти, зокрема повісті та романи.
Романи письменниці: «Польові дослідження з українського сексу» та «Музей покинутих секретів».
До відомих повістей належать: «Казка про калинову сопілку », «Книга Буття, глава четверта», «Сестро, сестро».
Наукові роботи
Наукові дослідження авторки присвячені темі філософії та української літератури: «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період», «Шевченків міф України : Спроба філософського аналізу», «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»
Переклади
О. Забужко переклала книгу «Чорнобиль. Хроніка майбутнього », яку написала Світлана Алексієвич. Окрім перекладу, письменниця написала до неї також післямову.
Публіцистика
Чи не найбільше місце у роботі письменниці займають публіцистичні тексти, есеїстика, мемуари.
Ось кілька, що вийшли за останні роки діяльності: «Найдовша подорож», «Планета Полин» «Єрихонські трубачі. Код Гурнік».
Адаптації творів Забужко
За текстами письменниці неодноразово ставили вистави, адаптовували до кіносценаріїв та ставили на музику.
Найвідоміші адаптації:
- 1998 рік – вистава «Клітемнестра», Нью-Йорк
- 2001 рік – фільм «Хроніки від Фортінбраса»
- 2012 рік – співпраця із гуртом «Тельнюк: Сестри»
- 2015 рік – виходить театралізована аудіоверсія роману «Музей покинутих секретів», Чехія
- 2016 рік – Українська читанка, фільм.
Цитати письменниці
Що гірші показники освіченості, то вищі ризики для країни потрапити в пастку популізму. Ось тут і пролягає зараз головний фронт нової світової війни – чи радше продовження столітньої, яка почалась у 1914-му
Імперії коштують дорого — і не лише колоніям.
... всюди, на всіх етапах розвитку мова як засіб спілкування людей у суспільстві була спільною і єдиною для суспільства...
Найстрашніше завжди діється з іншими, і тому найстрашнішого нам ніколи не взнати.
Джерела:
Нові відгуки
Експерт Readeat
Шалені авторки — це добірка текстів від неймовірно талановитих українських письменниць🇺🇦
⠀
Тут ми знайомимося із надзвичайно сильними творами різних епох не схожих між собою за стилем, естетичною складовою і гумором. Але є у них спільне — важка жіноча доля.
⠀
В добірці ми зустрінемо і класичні, і сучасні історії. Також побачимо, що і в епоху Марії Маркович (Марко Вовчок), і в теперішні часи Оксани Забужко жінки — це про силу і міць.
⠀
Жінки ще з давнини хотіли бути незалежними і коханими, прагнули змінити світ на краще.
⠀
І таки змінили!
⠀
Прочитавши книгу, неможливо не замислитися над тим, яку ж важку роботу проробили жінки минулих століть. Бо зараз ми дійсно рівні!
⠀
Кожна історія важка. Кожну пропускаєш через себе і проживаєш її разом із ГГ.
⠀
Видавництво Віхола чудово попрацювало для того, щоб ми з вами змогли познайомитися із такими важливими патріотичними текстами!
⠀
Я раджу читати її не тільки дівчатам, а і чоловікам також! Бо кожен знайде тут щось для себе!
⠀
А ще дуже важливо, що книжка підготовлена у співпраці з yuotube каналом «Шалені автор(к)и», туди також раджу зазирнути😉
⠀
Тут ми знайомимося із надзвичайно сильними творами різних епох не схожих між собою за стилем, естетичною складовою і гумором. Але є у них спільне — важка жіноча доля.
⠀
В добірці ми зустрінемо і класичні, і сучасні історії. Також побачимо, що і в епоху Марії Маркович (Марко Вовчок), і в теперішні часи Оксани Забужко жінки — це про силу і міць.
⠀
Жінки ще з давнини хотіли бути незалежними і коханими, прагнули змінити світ на краще.
⠀
І таки змінили!
⠀
Прочитавши книгу, неможливо не замислитися над тим, яку ж важку роботу проробили жінки минулих століть. Бо зараз ми дійсно рівні!
⠀
Кожна історія важка. Кожну пропускаєш через себе і проживаєш її разом із ГГ.
⠀
Видавництво Віхола чудово попрацювало для того, щоб ми з вами змогли познайомитися із такими важливими патріотичними текстами!
⠀
Я раджу читати її не тільки дівчатам, а і чоловікам також! Бо кожен знайде тут щось для себе!
⠀
А ще дуже важливо, що книжка підготовлена у співпраці з yuotube каналом «Шалені автор(к)и», туди також раджу зазирнути😉
Експерт
Ця книжка написана для західного читача в першу чергу. Адже пані Оксана вилетіла до Польщі в робочу поїздку 23 лютого на кілька днів, але, на жаль, наступного ранку в Україні почалась повномасштабна війна. Відірвана від дому, своїх близьких, домашньої бібліотеки та навіть ноутбука із напрацьованим матеріалом на кілька місяців, письменниця починає роботу, щоб донести , що росія - це зло для України не один день чи десять років, а кілька століть.
Екскурс в історію з рефлексіями авторки про те, що роками нас нищать, вбивають , але чомусь не далцть спокою, про стосунки, які ніяк не розривалися, бо насаджувалось про те, що ми брати , чи можна було уникнути вторгнення 24 лютого чи це вже логічна закономірність того, що творили з українцями століттями.
Дуже важлива книга про те, що не можна забути.
Екскурс в історію з рефлексіями авторки про те, що роками нас нищать, вбивають , але чомусь не далцть спокою, про стосунки, які ніяк не розривалися, бо насаджувалось про те, що ми брати , чи можна було уникнути вторгнення 24 лютого чи це вже логічна закономірність того, що творили з українцями століттями.
Дуже важлива книга про те, що не можна забути.
Збірка яка запалила в мені вогонь. Бо прочитавши ці твори, зрозумівши суть, важко не переоцінити своє життя. Жінкам завжди було важко, жінок недооцінювали, жінок не вважали рівними з чоловіками. Але, жінки мудріші, винахідливіші та міцніші.
Збірка творів двох століть. Різні письменниці. Різні стилі. Але простежується закономірність - важка жіноча доля.
Та попри це, у творах відображається ще дещо. Половина проблем жінок створена іншими жінками. Матерями, подругами, сусідками. Чомусь усім потрібно дати пораду. Усі знають як краще, питання тільки - для кого?😅
Інша половина проблем це стереотипи та гендерна нерівність. Жінка комусь щось повинна🤨Зберігати честь, чистоту, вірність і бла-бла-бла🙄 Наразі, я розумію, яку велику роботу над собою і світом зробили жінки. Бо читаючи цю книгу, відчуваю наскільки зараз ми стали вільнішими та рівними.
Не можу сказати, що усі твори було легко читати, та вони мені сподобалися. Але, я відкрила для себе письменниць з творчістю яких продовжу знайомитися й надалі.
Збірка творів двох століть. Різні письменниці. Різні стилі. Але простежується закономірність - важка жіноча доля.
Та попри це, у творах відображається ще дещо. Половина проблем жінок створена іншими жінками. Матерями, подругами, сусідками. Чомусь усім потрібно дати пораду. Усі знають як краще, питання тільки - для кого?😅
Інша половина проблем це стереотипи та гендерна нерівність. Жінка комусь щось повинна🤨Зберігати честь, чистоту, вірність і бла-бла-бла🙄 Наразі, я розумію, яку велику роботу над собою і світом зробили жінки. Бо читаючи цю книгу, відчуваю наскільки зараз ми стали вільнішими та рівними.
Не можу сказати, що усі твори було легко читати, та вони мені сподобалися. Але, я відкрила для себе письменниць з творчістю яких продовжу знайомитися й надалі.
Світ цієї книги настільки глибокий, сильний та безмежний, що неможливо відірватись ні на мить, а розмови, діалоги, випадкові фрази та думки хочеться перечитувати знову і знову, адже я вперше читала щось подібне - настільки величне, настільки проникливе та прекрасне (а сумнівів тут бути не може, мова роману заслуговує окремої детальної розвідки та опису, Забужко вміє влучно добирати слова, будувати такий текст, що навіть не дивлячись на те, що речення часом займає значну частину сторінки, ти його читаєш, схоплюєш, пропускаєш через себе і розумієш, як ніщо інше. Більше того - хочеться перечитувати знову і знову.
Я дуже довго відкладала знайомство з творчістю Забужко на потім. Мені завжди здавалося, що я не зможу її зрозуміти, а її "Польові дослідження..." або "Музей..." асоціювались у мене з чимось монументальним, заскладним і незрозумілим для мене. Моє відчуття мене не підвело: 5 років тому я, скоріш за все, не змогла би оцінити цю книгу. А зараз саме той момент. Саме той був в мене настрій, щоб читати щось подібне та масштабне (а об*єм книги справді вражає, я носила її з собою в транспорті і вона займає добрячу частину моєї сумки та досить-таки не легенька на вагу. Я наважилась розгорнути цю книгу і на тиждень потрапила в якийсь незвичний, навдивовижу моторошний, дивний, чудовий, з присмаком суму та пристрасті, з часточкою минувшини та теперішності. З першої ж сторінки я зрозуміла, що книга мене не відпустить.
Сюжет роману дуже незвичний, спершу читаєш - і не можеш зрозуміти, а що ж відбувається? Уривки розмов, думок, снів, зображення випадкових доторків, вчинків та дій з майже кінематографічною точністю вибудовують в уяві чітку картинку лише через багато десятків сторінок. На обкладинці читаємо : "Сага трьох поколінь..." але не отримуємо "Сагу" в її "стандартному" вигляді. Є історія. Є родина. І минувшину родини ми діємося через призму досліджень сучасних людей. В цю канву вплітається проекція в минуле, життя "повстанців, котрих тоді називали бандитами". Крім того, все це пов*язане між собою містичністю снів, відчуттів,випадкових збігів, інтуїтивних здогадок. Шалений літературний коктейль! Кожний новий розділ - нова подача матеріалу, нове світовідчуття.
Проблематика Роман надзвичайно широкоплановий. Я не можу сказати, що він "про УПА", що може відлякати потенційних читачів, бо тема, не секрет, суперечлива. Але для мене тут вимальовується ціле полотно тем та ідей: зв*язок поколінь між собою, історична пам*ять, дружба,кохання, зрада, обов*язок та право; як майстерно письменниця передає дух кожної історичної епохи - трагічні національно-визвольні змагання, небезпечні сімдесяті, початок двухтисячних - боротьба за владу, вплив, жага грошей... Здається, що тут є все. Кожна частина може бути окремо досліджена за своїм жанрово-ідейно-тематичним спрямуванням, проблематикою та стилем.
Враження Читати було важко. Я ніби продиралась крізь нетрі тексту, намагаючись вловити сюжетну ниточку і нанизати на неї бусинки тих історій, що по крупиці викладає Оксана Забужко. Але в мене не виникало думки покинути цю книгу, згорнути її та заховати, бо вона справді мене зачепила чимось. Можливо, я не змогла відірватися від її мови, довершеної та добірної; можливо, мене заманила "Тема про УПА"; а, може, книга має свою атмосферу, котру дуже важко передати. Такий собі музей... Музей покинутих секретів, де кожне слово - таїна, що приховує у собі щось автентичне, неповторне, глибинне.
Я дуже довго відкладала знайомство з творчістю Забужко на потім. Мені завжди здавалося, що я не зможу її зрозуміти, а її "Польові дослідження..." або "Музей..." асоціювались у мене з чимось монументальним, заскладним і незрозумілим для мене. Моє відчуття мене не підвело: 5 років тому я, скоріш за все, не змогла би оцінити цю книгу. А зараз саме той момент. Саме той був в мене настрій, щоб читати щось подібне та масштабне (а об*єм книги справді вражає, я носила її з собою в транспорті і вона займає добрячу частину моєї сумки та досить-таки не легенька на вагу. Я наважилась розгорнути цю книгу і на тиждень потрапила в якийсь незвичний, навдивовижу моторошний, дивний, чудовий, з присмаком суму та пристрасті, з часточкою минувшини та теперішності. З першої ж сторінки я зрозуміла, що книга мене не відпустить.
Сюжет роману дуже незвичний, спершу читаєш - і не можеш зрозуміти, а що ж відбувається? Уривки розмов, думок, снів, зображення випадкових доторків, вчинків та дій з майже кінематографічною точністю вибудовують в уяві чітку картинку лише через багато десятків сторінок. На обкладинці читаємо : "Сага трьох поколінь..." але не отримуємо "Сагу" в її "стандартному" вигляді. Є історія. Є родина. І минувшину родини ми діємося через призму досліджень сучасних людей. В цю канву вплітається проекція в минуле, життя "повстанців, котрих тоді називали бандитами". Крім того, все це пов*язане між собою містичністю снів, відчуттів,випадкових збігів, інтуїтивних здогадок. Шалений літературний коктейль! Кожний новий розділ - нова подача матеріалу, нове світовідчуття.
Проблематика Роман надзвичайно широкоплановий. Я не можу сказати, що він "про УПА", що може відлякати потенційних читачів, бо тема, не секрет, суперечлива. Але для мене тут вимальовується ціле полотно тем та ідей: зв*язок поколінь між собою, історична пам*ять, дружба,кохання, зрада, обов*язок та право; як майстерно письменниця передає дух кожної історичної епохи - трагічні національно-визвольні змагання, небезпечні сімдесяті, початок двухтисячних - боротьба за владу, вплив, жага грошей... Здається, що тут є все. Кожна частина може бути окремо досліджена за своїм жанрово-ідейно-тематичним спрямуванням, проблематикою та стилем.
Враження Читати було важко. Я ніби продиралась крізь нетрі тексту, намагаючись вловити сюжетну ниточку і нанизати на неї бусинки тих історій, що по крупиці викладає Оксана Забужко. Але в мене не виникало думки покинути цю книгу, згорнути її та заховати, бо вона справді мене зачепила чимось. Можливо, я не змогла відірватися від її мови, довершеної та добірної; можливо, мене заманила "Тема про УПА"; а, може, книга має свою атмосферу, котру дуже важко передати. Такий собі музей... Музей покинутих секретів, де кожне слово - таїна, що приховує у собі щось автентичне, неповторне, глибинне.
Хто любить YouTube-випуски "Шалені авторки" - той знає трохи більше про витоки цієї книги, її ідеї, зміст та значення, а не лише про влучний неймінг!
Під одним корінцем цієї книжки зібрався цілий всесвіт української прози, а саме нашого неймовірно талановитого жіноцтва, передмова Віри Агеєвої, проникливі та глибоко психологічні твори плеяди українських письменниць ХХ і ХХІ століть! Це просто шалена концентрація жіночого духу і письменницького хисту, яким треба вміти насолодитися... "Пити", як солодкий нектар 🐝, занотовувати окремі цитати ✍️, як глибокі чуйні одкровення думки та писаного слова...
Ця книга ваш щасливий лотерейний квиток у подорож жіночими світами, де ви знайдете для себе власний прихований код і мету!
Антологія. Тексти. Сенси. - це про "Шалених авторок" 🧡
Рекомендую ⭐️, я її зачитала :)
Під одним корінцем цієї книжки зібрався цілий всесвіт української прози, а саме нашого неймовірно талановитого жіноцтва, передмова Віри Агеєвої, проникливі та глибоко психологічні твори плеяди українських письменниць ХХ і ХХІ століть! Це просто шалена концентрація жіночого духу і письменницького хисту, яким треба вміти насолодитися... "Пити", як солодкий нектар 🐝, занотовувати окремі цитати ✍️, як глибокі чуйні одкровення думки та писаного слова...
Ця книга ваш щасливий лотерейний квиток у подорож жіночими світами, де ви знайдете для себе власний прихований код і мету!
Антологія. Тексти. Сенси. - це про "Шалених авторок" 🧡
Рекомендую ⭐️, я її зачитала :)
![Вежа через [о]](https://readeat.com/storage/app/uploads/public/65e/b29/8c6/thumb_60213_56_90_0_0_crop.jpg)
Експерт
Неймовірно красиво оформлена збірка, яку, на жаль, абсолютно не вдалося сприйняти цілісною.
⬇️ П'ять творів. П'ять дуже різних творів від п'яти дуже різних митців та мисткинь. Єдине, що їх мало б об'єднувати (але щось пішло не так) — Луцьк. Прекрасний, затишний, войовничий, історичний, домашній, ностальгічний, сучасний, неповторний, знаний та незвіданий.
🚘 Так, відвідати місто знову захотілося, тут питань нема. Але...
💔 Есе Забужко, як завжди, дає відразу стільки, що перетравлювати цього слона треба по шматочку й поступово. Дуже інтимно і водночас світобудівничо. Оксана Стефанівна показує вам той Луцьк, який не покаже ніхто й ніколи.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
💔 Оповідка Лаюка максимально драйвова. Перші підліткові поцілунки, перші "серйозні" рішення кинути усе й дременути покоряти Київ (без грошей та з однією парою мешт), якась дуже світла та тепла історія дідового кохання.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
💔 Калитко обійшлася недбалим копіпастом окремих статей вікіпедії і спробою пов'язати Луцьк та Харків воєдино, але вийшло то недолуго та штучно.
⭐️⭐️
💔 Дереш вивернувся сподом назовні, розвісив пен'юари, використані презервативи та пахкі амбіції, притрусив то фотонами, невизначеністю Гейзенберга і заполірував зверху цей шмурдяк Світлим Шляхом до Бога. Такоє.
⭐️⭐️⭐️
💔 А Кідруку взагалі було з гори плювати на концепт збірки, на те, що у тексті мав бути Луцьк, роздуми, особисте і він просто впердолів там шматочок "Колонії" 🤡
⭐️
От і думай тепер, як її оцінити в цілому?
Окрема подяка ілюстраторці Валерії Печеник. Колажі просто неймовірні.
⬇️ П'ять творів. П'ять дуже різних творів від п'яти дуже різних митців та мисткинь. Єдине, що їх мало б об'єднувати (але щось пішло не так) — Луцьк. Прекрасний, затишний, войовничий, історичний, домашній, ностальгічний, сучасний, неповторний, знаний та незвіданий.
🚘 Так, відвідати місто знову захотілося, тут питань нема. Але...
💔 Есе Забужко, як завжди, дає відразу стільки, що перетравлювати цього слона треба по шматочку й поступово. Дуже інтимно і водночас світобудівничо. Оксана Стефанівна показує вам той Луцьк, який не покаже ніхто й ніколи.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
💔 Оповідка Лаюка максимально драйвова. Перші підліткові поцілунки, перші "серйозні" рішення кинути усе й дременути покоряти Київ (без грошей та з однією парою мешт), якась дуже світла та тепла історія дідового кохання.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
💔 Калитко обійшлася недбалим копіпастом окремих статей вікіпедії і спробою пов'язати Луцьк та Харків воєдино, але вийшло то недолуго та штучно.
⭐️⭐️
💔 Дереш вивернувся сподом назовні, розвісив пен'юари, використані презервативи та пахкі амбіції, притрусив то фотонами, невизначеністю Гейзенберга і заполірував зверху цей шмурдяк Світлим Шляхом до Бога. Такоє.
⭐️⭐️⭐️
💔 А Кідруку взагалі було з гори плювати на концепт збірки, на те, що у тексті мав бути Луцьк, роздуми, особисте і він просто впердолів там шматочок "Колонії" 🤡
⭐️
От і думай тепер, як її оцінити в цілому?
Окрема подяка ілюстраторці Валерії Печеник. Колажі просто неймовірні.
Експерт Readeat
"Есеїстика - мистецтво інтелектуальної зрілости, писати (як і читати!) її починають пізно..."
"... есеїстика - це коли від несподіваного повороту авторської думки тобі зненацька забиває дух, як на гірському серпантині в мить, коли зору відкривається новий краєвид. Тоді мусиш відкласти книжку і від хвилювання трохи пройтися, щоб "упакувати" собі в голові щойно відкритий зв'язок між речами, якого досі не помічалося... "
Так чітко пані Забужко окреслила в передмові очікувані реакції читачів на свої найважливіші есеї, які зібрано впродовж останніх 20 років, а найраніший текст датується навіть 1997 р.
Збірка містить в собі три розділи: портрети суспільства - "жіночий", "чоловічий" та "колективний" - на тлі епохи.
В кожному з розділів авторка розповідає про визначні постаті української (й не тільки) культури, знайомлячись з якими зовсім по-іншому відкривається й історія Катерини Білокур і Соломії Павличко, Юрія Покальчука і Софії Яблонської, Леоніда Плюща і Юрія Шевельова, а згадки й особисті враження пані Оксани від ранкового Києва у квітні 1986 для мене відкрили тему Чорнобиля з іншого боку.
Ця книга про епоху, Планету Полин, після якої назавжди залишається "післясмак" гіркоти, але з надією авторка пише, що майбутнє все ж залежить "і від нас також, бо ми ще не згіркли".
Сподіваюся, кілька цитат, які є в дописі, змусять вас задуматися і переконатися, настільки потрібною для нас є ця праця, як, власне, і все, що робить пані Оксана.
"... есеїстика - це коли від несподіваного повороту авторської думки тобі зненацька забиває дух, як на гірському серпантині в мить, коли зору відкривається новий краєвид. Тоді мусиш відкласти книжку і від хвилювання трохи пройтися, щоб "упакувати" собі в голові щойно відкритий зв'язок між речами, якого досі не помічалося... "
Так чітко пані Забужко окреслила в передмові очікувані реакції читачів на свої найважливіші есеї, які зібрано впродовж останніх 20 років, а найраніший текст датується навіть 1997 р.
Збірка містить в собі три розділи: портрети суспільства - "жіночий", "чоловічий" та "колективний" - на тлі епохи.
В кожному з розділів авторка розповідає про визначні постаті української (й не тільки) культури, знайомлячись з якими зовсім по-іншому відкривається й історія Катерини Білокур і Соломії Павличко, Юрія Покальчука і Софії Яблонської, Леоніда Плюща і Юрія Шевельова, а згадки й особисті враження пані Оксани від ранкового Києва у квітні 1986 для мене відкрили тему Чорнобиля з іншого боку.
Ця книга про епоху, Планету Полин, після якої назавжди залишається "післясмак" гіркоти, але з надією авторка пише, що майбутнє все ж залежить "і від нас також, бо ми ще не згіркли".
Сподіваюся, кілька цитат, які є в дописі, змусять вас задуматися і переконатися, настільки потрібною для нас є ця праця, як, власне, і все, що робить пані Оксана.
Експерт
Тут зібрані есеї про культурних діячів, з якими ми знайомі ніби давно, але Оксана Забужко знаходить такі ракурси, щоб розповісти їхні історії нетривіально. Є багато над чим подумати. Та й слідкувати за писемним мовленням пані Забужко, траєкторіями її думок – теж окрема насолода.
У 2014 році відвідали ми з чоловіком наш музей Антона Чехова на Луці (раніше село біля Сум, зараз околиця). Гостював там Чехов з родиною у поміщиків Линтварьових. Мешкав у тому флігелі, де зараз розташований музей, а сама садиба, як у нас часто буває, наразі розвалюється. Так ось, замовили ми екскурсію, і для мене вона була така шаблонна - "вплив великого російського письменника" і бла-бла-бла. Ні, насправді вплив був, але трохи інакший
Невелика за обсягом, але дуже цікава і знакова книга. Мені вона дуже сподобалася, я була згідна мало не з усіма твердженнями авторки і нарешті зрозуміла, що не одна так ставлюся до літератури, у т.ч. і російської.
Присвячена книжка архіваріусу Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку Оксані Міяковській-Радиш. Але не лише їй. Усім жінкам - українкам того часу, які пронесли свій вільний дух через життя, пристосовувалися, але мали неабиякий вплив на культурницьке, просвітницьке життя України, імперії, у якій вони жили, а потім і світу.
Їхні знання та світогляд висходили ще з доби козаччини. А нам завжди було чим пишатися.
Оксана Забужко висвітлює багато цікавих тем, і щодо мови також, але я не хочу їх переказувати, натомість активно раджу прочитати цю книгу.
Завершити ж хочу цитатою про "моїх" Линтварьових:
"Наталя Линтварьова була вчителькою, Зинаїда і Олена - лікарками, одними з перших у Росії (привіт від Пчілчиної Люби Калиновської!), і в Луці не тільки пили чай та каталися на човнах, як це уявляється нині нашим аматорам "русской усадебной культуры", там, як звичайно в "украинофилов", "працювали для своего народу": працювали в земстві, вели прийом хворих .."
І саме тут Чехов і познайомився з новим для себе типом жінок, який пізніше і описав у своїх творах. Майстерно описав!
А вишневий сад? Чи багато ви бачили у 19 столітті вишневих садів під Москвою? А на Луці він був, і три сестри теж були.
Невелика за обсягом, але дуже цікава і знакова книга. Мені вона дуже сподобалася, я була згідна мало не з усіма твердженнями авторки і нарешті зрозуміла, що не одна так ставлюся до літератури, у т.ч. і російської.
Присвячена книжка архіваріусу Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку Оксані Міяковській-Радиш. Але не лише їй. Усім жінкам - українкам того часу, які пронесли свій вільний дух через життя, пристосовувалися, але мали неабиякий вплив на культурницьке, просвітницьке життя України, імперії, у якій вони жили, а потім і світу.
Їхні знання та світогляд висходили ще з доби козаччини. А нам завжди було чим пишатися.
Оксана Забужко висвітлює багато цікавих тем, і щодо мови також, але я не хочу їх переказувати, натомість активно раджу прочитати цю книгу.
Завершити ж хочу цитатою про "моїх" Линтварьових:
"Наталя Линтварьова була вчителькою, Зинаїда і Олена - лікарками, одними з перших у Росії (привіт від Пчілчиної Люби Калиновської!), і в Луці не тільки пили чай та каталися на човнах, як це уявляється нині нашим аматорам "русской усадебной культуры", там, як звичайно в "украинофилов", "працювали для своего народу": працювали в земстві, вели прийом хворих .."
І саме тут Чехов і познайомився з новим для себе типом жінок, який пізніше і описав у своїх творах. Майстерно описав!
А вишневий сад? Чи багато ви бачили у 19 столітті вишневих садів під Москвою? А на Луці він був, і три сестри теж були.
Оксана Забужко - це видатна українська письменниця, поетеса, есеїстка та літературознавець, відома своїми глибокими та емоційними творами, що охоплюють різноманітні теми від історії та політики до особистої ідентичності. Забужко володіє міжнародним визнанням як літературний гурман, її твори перекладені багатьма мовами та відзначені численними нагородами.
"Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса " Оксани Забужко - це вражаюча подорож у світ української культури та ідентичності через призму літературознавства, мемуару та інтелектуального детективу. Авторка вдало поєднує особисті роздуми та дослідження з історичними фактами, щоб розкрити глибокий зміст та значення української спадщини.
Читаючи цю книгу, я відчула, що йду від сімейних спогадів до глибоких досліджень історії України. Авторка майстерно перетинає особисте з загальним, що робить книгу цікавою і змістовною.
Мені сподобалася різноманітність стилів у книзі. Забужко використовує різні жанри, створюючи враження подорожі у світ думок та пошуків. Її мова доступна і зрозуміла, що робить читання приємним і легким.
Рекомендую "Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса" всім, хто цікавиться українською культурою та історією. Ця книга дасть вам нові ідеї та перспективи на розуміння нашої національної спадщини.
"Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса " Оксани Забужко - це вражаюча подорож у світ української культури та ідентичності через призму літературознавства, мемуару та інтелектуального детективу. Авторка вдало поєднує особисті роздуми та дослідження з історичними фактами, щоб розкрити глибокий зміст та значення української спадщини.
Читаючи цю книгу, я відчула, що йду від сімейних спогадів до глибоких досліджень історії України. Авторка майстерно перетинає особисте з загальним, що робить книгу цікавою і змістовною.
Мені сподобалася різноманітність стилів у книзі. Забужко використовує різні жанри, створюючи враження подорожі у світ думок та пошуків. Її мова доступна і зрозуміла, що робить читання приємним і легким.
Рекомендую "Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса" всім, хто цікавиться українською культурою та історією. Ця книга дасть вам нові ідеї та перспективи на розуміння нашої національної спадщини.
Експерт Readeat
З цієї книги почалось моє знайомство з авторкою ☺️. Ця історія отримана від свідків і героїв трагедії 1940-Х років, частина з архівів.
На початку книги ми дізнаємося з інтерв’ю, журналістки Дарини Гощинської про життя в СРСР. Хоч я там не жила (слава Богу), але читаючи я мала приємну ностальгію, повернулась в спогади дитинства, а саме мова йшла про те, як раніше діти робили «секретики»☺️. Тут я згадала про те як сама з подругою їх робила і це був такий скарб💎, ми брали скельце, під нього клали всякі дрібні речі і притрушували землею, а потім ходили й дивились чи на місці наш «секретик». На цьому вся теплота і закінчилась, оскільки далі ми поринемо у світ протистояння УПА із кацапами та в сучасний балаган в політиці…
Що не сподобалось, так це важкі переходи між теперішнім і минулим. Але з 200-Ї сторінки стало зрозуміліше. Йдеться про молодого повстанця Андріана, що отримав поранення, лежачи в лікарні, згадує про все що сталося, про НКВдистів, ССовців, фашистів. Як пізніше виявилося - події з Андріянового життя бачили уві сні головні герої книги Дарина та Андріян.
Андріян згадує як його побратим «Карий» розповів про те, що батько через голод помер, а матір ще дихала, однак труповоз забрав її також, щоб ще раз не їхати…
З історії про Андріана, ми дізнаємось про життя солдата в УПА, їх переховування та боротьбу з фашистами і совєтами. Зраду ж «своїми», читаючи, ми відчуємо на смак.
Автор висвітлює і тему політики в сучасній
Україні, досить влучні слова підбирає, все це відбувається у розмові журналістки
Горщинської з депутатом на імʼя Вадим.
Книга цікава, на початку вона мене зігріла теплими спогадами з дитинства, потім показала життя та боротьбу справжніх українців проти фашистів і кацапів, також нагадала про те, що свої люди зраджують набагато болісніше ніж чужі.
Я би радила її прочитати, але над нею треба думати, це не роман для відпочинку, це книга для роздумів...
На початку книги ми дізнаємося з інтерв’ю, журналістки Дарини Гощинської про життя в СРСР. Хоч я там не жила (слава Богу), але читаючи я мала приємну ностальгію, повернулась в спогади дитинства, а саме мова йшла про те, як раніше діти робили «секретики»☺️. Тут я згадала про те як сама з подругою їх робила і це був такий скарб💎, ми брали скельце, під нього клали всякі дрібні речі і притрушували землею, а потім ходили й дивились чи на місці наш «секретик». На цьому вся теплота і закінчилась, оскільки далі ми поринемо у світ протистояння УПА із кацапами та в сучасний балаган в політиці…
Що не сподобалось, так це важкі переходи між теперішнім і минулим. Але з 200-Ї сторінки стало зрозуміліше. Йдеться про молодого повстанця Андріана, що отримав поранення, лежачи в лікарні, згадує про все що сталося, про НКВдистів, ССовців, фашистів. Як пізніше виявилося - події з Андріянового життя бачили уві сні головні герої книги Дарина та Андріян.
Андріян згадує як його побратим «Карий» розповів про те, що батько через голод помер, а матір ще дихала, однак труповоз забрав її також, щоб ще раз не їхати…
З історії про Андріана, ми дізнаємось про життя солдата в УПА, їх переховування та боротьбу з фашистами і совєтами. Зраду ж «своїми», читаючи, ми відчуємо на смак.
Автор висвітлює і тему політики в сучасній
Україні, досить влучні слова підбирає, все це відбувається у розмові журналістки
Горщинської з депутатом на імʼя Вадим.
Книга цікава, на початку вона мене зігріла теплими спогадами з дитинства, потім показала життя та боротьбу справжніх українців проти фашистів і кацапів, також нагадала про те, що свої люди зраджують набагато болісніше ніж чужі.
Я би радила її прочитати, але над нею треба думати, це не роман для відпочинку, це книга для роздумів...
Книга «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» – присвячена пам’яті архіваріуса Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку Оксани Міяковської-Радиш (1919-2020).
Авторка цієї книги Оксана Забужко звертається до свого улюбленого жанру – міксу мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу. Оксана Забужко – відома українська письменниця, поетеса, літературознавиця, громадська активістка. У творі «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» поєднуються історії двох людей: Оксани Міяковської-Радиш та Антона Чехова. Оксана Міяковська-Радиш походить з давнього шляхетського роду, пов’язаного з родиною Драгоманових-Косачів.
Авторка досліджує події XIX століття, зосереджуючись на Емському указі, який не дозволив розвитку української культури. Авторка розкриває стратегію Емського указу, який позбавив українських шкіл, прес тощо. Книга Оксани Забужко «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» – це глибокий твір, який змушує задуматися над важливими питаннями.
Авторка цієї книги Оксана Забужко звертається до свого улюбленого жанру – міксу мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу. Оксана Забужко – відома українська письменниця, поетеса, літературознавиця, громадська активістка. У творі «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» поєднуються історії двох людей: Оксани Міяковської-Радиш та Антона Чехова. Оксана Міяковська-Радиш походить з давнього шляхетського роду, пов’язаного з родиною Драгоманових-Косачів.
Авторка досліджує події XIX століття, зосереджуючись на Емському указі, який не дозволив розвитку української культури. Авторка розкриває стратегію Емського указу, який позбавив українських шкіл, прес тощо. Книга Оксани Забужко «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» – це глибокий твір, який змушує задуматися над важливими питаннями.
Бестселери
350 грн
1
220 грн
1
480 грн
1
220 грн
1
480 грн
1
420 грн
1
Фільтр
350 грн
1
220 грн
1
480 грн
1
220 грн
1
480 грн
1
420 грн
1
Код товару 105837
460 грн
0 грн
В наявності
460 грн
1
![Фото Вежа через [о]](https://readeat.com/storage/app/uploads/public/65e/b29/8c6/thumb_60213_300_480_0_0_crop.jpg)
650 грн
1