Компот із патисонів

Дивне відчуття викликала в мене ця книга. Ніби хтось описує моє життя з самого дитинства. Я вже й не пам'ятала аромати дитсадкової їжі аж ось мене наздогнав аромат борщу і чомусь захотілося наїстися зелених абрикос 😳.
⠀
Раніше я не замислювалася, як важко було батькам ростити нас з сестрою на початку дев'яностих. Була купа складностей, які дитячий мозок ще не сприймає, але зараз це привід подумати чи було раніше так добре як люблять казати🤔. Може старше покоління сумує не за морозивом по п'ять копійок, а радше за молодістю, і тому ідеалізує минуле?
⠀
Ото такі думки блукають моєю головою після цієї книги. І я люблю коли після закінчення читання думками ще довго повертаєшся до сюжету, значить все було не дарма. Єдине моє зауваження це те що іноді хотілось більше роздумів як ті часи вплинули на наше життя, а не просто потік спогаді, як наприкінці книги у розділі про життя сусідів.

Книга нагадала про дитинство.

Дивно, адже багато з переліченого мене оминуло — я не ходила в садочок, я поняття не маю, що таке компот із патисонів і у мене завжди була штучна, а не жива ялинка, бо це не змушувало нас щороку витрачати на неї кошти, яких не було.

Дитинство в 90-х — це своя атмосфера, дефіцитний шарм з присмаком темряви та якоїсь приреченості. Але це вже зараз я розумію, що грошей не було від слова зовсім, що гриби ми збирали в лісі не тому що це було весело нам, дітям, а тому що треба було щось їсти; що світла не було не для того, щоб ми розказували одне одному історії про "гробіки на кольосіках", а тому що... ну бо такий час був.

Але тоді, в моменті, в дитинстві, я почувалася щасливою дитиною. У мене була всього одна Барбі і десятки пошитих на неї моєю мамою одежинок. У мене було безліч друзів у дворі, ми грали в сотні різних ігр, я їздила в дитячі табори відколи мені виповнилось 6; вміла будувати халабуди, їздити на велосипеді з рамою, тримаючи ногу під рамою, вела пісенник в зошиті, уважно слухаючи касети на магнітофоні.

У мене малої було якесь відчуття, що може бути краще... На сором своїм батькам під час співбесіди у перший клас на питання психолога: "Щоб ти зробила , якби мала чарівну паличку?", відповіла, що зробила б так, щоб вдома було гарно 🙈

Але не дивлячись ні на що, ті роки з "корабликами" із печеної картоплі та сала, з "Денді" і "Сєґою", походами в ліс та на риболовлю, "казакамі-разбойніками", халабудами і біганиною з ранку до пізнього вечора — це роки, коли я відчувала себе настільки безтурботно, наскільки більше ніколи після того в житті.

А про що книга?
Про щось подібне )
Можливо, у вас вона викличе трішки інші спогади. А якщо вам менше 20 років, то, може, ви просто її не зрозумієте😇