Кайдашева сім’я

Зізнавайтеся, хто не читав "Кайдашеву сім'ю"? 😂 Можливо, бібліотеку ви оминули на своєму шляху, але потрапили в театр і співпереживали героям на сцені? Адже є чимало сценічних постановок. Для тих, хто надає перевагу телеверсіям, є фільми за мотивами повісті.
Образи Кайдашів пішли в народ й асоціюються з родиною, в якій чвари часто перемагають здоровий глузд. А порівняння з Кайдашами природньо сприймається, як народна творчість. Так, сварливу жінку неодмінно назвуть Кайдашихою. І не кажіть, що не чули - не повірю. "Кайдашева сім'я" - один з найпопулярніших творів української класичної літератури.

"Кайдашеву сім'ю" вперше читала в школі, а нині вирішила перечитати. Цікаво, що повість чітко закарбувалася в пам'яті: легко увійшла і залишилася десь на поличках "сховища"; деякі фрази запам'яталися дослівно.
Легкий смуток огортав моє друге читання. Чвари, які миттєво розгорялися з незначної дрібниці (розбитого кухлика, наприклад) й переростали в бійки між членами родини, мене лише засмучували/пригнічували. Тому що, з моєї точки зору (з далекого для героїв 2023 року), сімейні міжусобиці можна було вирішити миром.

Звісно, що нелегко було вибудовувати власне господарство після офіційної відміни кріпацького права, але з непосильними податками на душу населення. Люди вчаться жити на своїй землі своїм розумом. Помиляються й не завжди визнають свої помилки, тому "квітує" розбрат. Герої постійно шукають розумного та справедливого розсуду сімейних непорозумінь то у волосній владі, то у священника. Єдності Кайдашам бракує. Єдності.

Чи змогли люди відчути ту дану їм свободу?
Маруся Кайдашиха, здавалося, все "приміряла" на себе роль панії, оскільки, очевидно, панське життя сприймала, як життя вільної людини. Але при цьому принижувала своїх рідних, ніби вони підневільні, знецінюючи їхню працю повсякчас. Автор наголошує, що вона любила внуків, але невісток упереджене неприхильне ставлення стрічало з першого дня.

Нині звичним є шанобливе ставлення чоловіків до жінок. І скидається на те, що в українському суспільстві це давня традиція. Кайдаші-чоловіки люблять своїх обраниць, прислухатися до їхньої думки. Старий Омелько міг прикрикнути, Карпо при сильному роздратуванні попереджав і грізно дивився, а Лаврін ні словом, ні пальцем свою Мелашку ніколи не образив. Саме при повторному читанні мені це особливо впало в око.

Пам'ятаєте грушу розбрату?
Вкінці вона всохла і всі помирилися. В першому варіанті твору те дерево розросталося і сварок з кожним роком в родині більшало. Але Нечуй-Левицький вирішив змінити кінцівку на більш оптимістичну. Можливо, вірив, що українці можуть помиритися і об'єднатися, й не гризти одне одного через дрібниці.
Для нас сьогодні, як ніколи актуально, щоб "груша всохла" - і ми не підіймали вселенського шуму через незначне, а об'єдналися заради головного.
Єдності бракує українцям. Єдності.

Вперше повість була написана 1878 року та вперше надрукована 1879 року у львівському журналі «Правда», тому читаючи про героїв зараз у 2023 році я диву дивуюсь про такі відносини в сім’ї. Хоча не важливо чи живеш ти в селі чи в місті бувають і зараз такі баталії і протистояння характерів, норовів, молодого покоління старшому.⠀
⠀
Особливо хочу відзначити описи природи автора - така ніжність і милозвучність почуттів виливається на сторінках книги, хочеться босоніж йти між маками і волошками пшеничним полем, стояти під плакучою вербою над озерцем біля млину, любуватися нічними ароматними вечорами коло старою грушки у вишневому саду.⠀
⠀
Тут присутній відмінний гумор, смачна українська лайка, глибокі християнські вірування героїв у виші сили та всяку нечисть. Бо як старий Кайдаш напився горілки в сільському шинку до нього чорти приходили всюди і вся, вони чи вона (горілка) його і згубила.⠀
⠀
Було насправді дико читати про знущання свекрухи Кайдашихи над своїми своїми молодими невістками Мотрею і Меланкою, але вони собі надавали в кашу наплювати і давали відсіч Кайдашисі. Зараз думаю жодна жінка не терпіла би таких знущань і потурань навіть живучи в приймах, але на той час діти мали слухати у всьому старших і виконувати їхню волю.⠀
⠀
Сини Кайдашів Карпо і Лаврін самі обрали собі ладних дівчат в невістки і таки противилися нападам батька і матері на дружин, захищали їх і хотіли керувати і господарювати в своїй господі самі. Але це не мішало регулярно нападати один на одного, робити колотнечу і бігати до волосного( мера села), щоб їх розсудив і знайшов управу не кривдника.⠀
⠀
Я найбільше сміялась з випадку під монастирем, куди пішла Мелашка на прощу перед Пасхою з сільськими бабами, думаю випадок мав місце бути в реальному житті).⠀

«Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького — один із найвидатніших творів класичної української літератури.
Написаний у 1879 році, яскраво відображає життя українського села кінця ХІХ ст.

«Кайдашева сім’я» захоплює читачів своєю реалістичністю, глибоким психологізмом, сильним соціальним змістом.
Головна тема цього твору – життя та стосунки звичайної української родини.
Головний герой живе в маленькому селі і стикається з численними труднощами та конфліктами, що виникають через побутові проблеми, непорозуміння та людські слабкості.
Нешуй-Левицький майстерно змальовує характери кожного члена родини, показуючи їхні внутрішні переживання, мрії та прагнення.
Особливо слід відзначити реалістичність зображення жіночих образів, таких як Мелашка та Маруся, які стають справжнім центром сімейних конфліктів.
Особливу увагу слід звернути на мову твору, Нечуй-Левицький використовує живу і колоритну українську мову, багату на народні прислів’я, прислів’я та вислови.
Це надає історії особливого шарму і робить її більш достовірною.

Тема «Кайдашевої сім’ї» актуальна й сьогодні, піднімає питання про відносини між поколіннями, сімейні цінності та людські амбіції.
Незважаючи на час, що минув після написання цієї повісті, багато проблем, які описав Нечуй-Левицький, досі не вирішені в сучасному суспільстві.

Загалом «Кайдашева сім'я» — глибокий, мудрий, водночас іронічний твір, який викликає широкий спектр емоцій.
Вона не тільки розважає, а й спонукає до роздумів над вічними питаннями людського буття.
Нечуй-Левицький створив справжній шедевр, який залишиться в пам'яті читача на довгі роки.

І ще дуже радує, що такі книжки включають у шкільну програму;)